Як навчитися любити життя. 14 думок Ірини Снітинської. Відео

9802 0
Про те, чому варто палити мости і як навчитися цінувати життя, у четвер, 28 квітня, у Львові говорили Мар’яна Савка та Ірина Снітинська. Пропонуємо головні тези із відкритого інтерв’ю головного редактора Видавництва Старого Лева із засновницею Школи риторики й ораторства «АҐРУС», що пройшло у рамках проекту «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину».
фото: tvoemisto.tv

фото: tvoemisto.tv

Про життя як головну цінність

Коли мені запропонували обрати цінність, про яку б я хотіла розповісти, я вагалася між тим, чи говорити про любов, чи про довіру, чи про щастя. В мене було дуже багато різних думок і напрямків розмови. Насамкінець я зрозуміла, що йдеться про життя, тому не дивуйтесь, якщо я буду торкатися сьогодні інших цінностей, – але це все про життя.

Про крок з медицини до риторики

Я раніше працювала лікарем, акушером-гінекологом. Гінекологія для мене була чужою, але я обожнювала, коли народжувалася дитина – в мене виступали сльози, а це неправильно для лікаря. Я любила свою роботу і діток, і пацієнток, мене гнітила ситуація, яка є в медицині. Хоча я знаю, що зараз є люди, готові це змінювати, зізнаюся тоді не була готова все ламати. Я з радістю виконувала свою функцію лікаря, спілкувалася з жінками, допомагала їм, консультувала.

Я готова була за 665 гривень (моя заробітна плата на той момент) працювати, але розуміла, що маю захист вдома. Я щовечора думала , коли лягала спати: « Іра, якщо в тебе не буде родини, яка тебе підтримуватиме, що ти будеш робити?». Я думала, що можливо доведеться продавати речі з дому, аби вижити, або викручувати руки студентам, щоб мати за що жити. І далі найгірше – а можливо мені доведеться одружитися з розрахунку.

Далі ж я простовирішила стати трохи кращою як лектор і почала навчатися лекторській майстерності, щоб комфортно почуватися перед великим аудиторіями. Під час навчання зробила висновок, що є дуже багато людей, які теж потребують цих знань. Я просто вирішила змінити своє життя. Ви не повірите, як дивувалися близькі, що я просто взяла й пішла з медицини.

Хоча продовжувала робити те, що й робила до того: так само допомагала, лікувала, розповідала, консультувала. Насправді моя робота зовсім не змінилася, але тепер мені не доводилося переступати через мої цінності. Я думала, якщо залишуся на тому ж місці, що й раніше – мені треба буде це зробити. А для мене важливо дотримуватись тих уявлень про життя і про світ, які я собі сама сформувала.

 Про головні цінності і осіннє листя

Повага до інших людей, точок зору – це сформувалося з часом. Вміння довіряти собі, насамперед, і людям, які є поруч з тобою, цілому світу – тобто не дивитися і не шукати, що світ до тебе вороже налаштований. Насправді світ приязний і люди надзвичайно приязні. В моєму житті це точно. Я впевнена, що у вашому також.

Також цінність для мене –неквапливість. Вона прийшла в моє життя одного дня. Це сталося 5–7 років тому. Я йшла Стрийським парком, складала плани і в один момент – момент істини – я побачила, як листок впав з дерева, він на кілька секунд наче завис у повітрі. Тоді я зрозуміла, що варто зупинитися, не квапитися, дивитися на життя суттєво повільніше – насправді ти все одно встигнеш прожити його, але й встигнеш бути в моменті, відчути красу цього моменту. З того часу я стала повільнішою.

Я почала ходити містом і просто дивитися на людей. Я можу йти проспектом Шевченка і дивитись на тих, хто йде назустріч: як правило, всі квапляться і кожен не має часу, всі у своїх думках. Кожен не живе, а пролітає через життя. Я дивлюся на людей і бавлюся в той момент: фотографую людину і далі в моїй уяві відбувається гра – я уявляю якою ця людина була, коли їй було 5 років, і бачу хлопчика, який біжить зі скрипочкою, або уявляю, яким він буде через 40 років.

Ще одна величезна цінність в моєму житті – це люди, це найдорожче, що є. Ми відповідальні за життя інших, можемо перетворити життя близьких або на рай або пекло.

Про «Аґрус»

Люди часто кажуть мені, що я змінила їхнє життя. Коли я була тренером-початківцем, мені було дивно це чути, але зараз я з вдячністю приймаю ці слова. Я тішуся цим і відчуваю себе професіоналом. Але кілька днів тому я прочитала про гординю і задумалася, коли тобі дається якийсь дар, чи якесь вміння надзвичайне – насправді це вміння проходить через тебе , це не ти. І треба не треба бути надто гордим, бо гордість відбирає такий дар.

Я знаю точно, що людина, яка б не прийшла навчатися, стане значно іншою і набагато кращою. І я ті зміни помічаю дуже швидко. Люди їх помічають дещо пізніше. У нас є щоденник успіхів, де вони фіксують свої індивідуальні перемоги. Для когось це виступ перед багатотисячною аудиторією, а для когось – сказати: «Добрий день» до людини на трамвайній зупинці.

Ми швидко адаптовуємося до всього, що до нас приходить, і навіть забуваємо, що раніше було інакше. Але також знаю, що зміни приходять, я це спостерігаю серед учасників тренінгів із ораторської майстерності, і вони також помічають ці зміни.

Про війну на Донбасі

Я досі не можу повірити, що в нашій країні є війна. Я розумію абсурдність цієї ситуації, але ніколи не думала, що нашої країни може торкнутися щось подібне. Колись в дитинстві нам часто розповідали про героїв, які терпіли заради Батьківщини. Ті історії змінили мій світогляд. Мені завжди здавалося, що ія б терпіла до останнього. Коли почалась війна, я зрозуміла, що можу поїхати туди, я готова. Але стала волонтером тут, у Львові. Так народився проект «Купи зустріч – допоможи Україні».

Про незахищених дітей

От візьму до прикладу свою сім’ю, в мене двоє дітей: першому сину 18 років, молодшій донці –7 місяців. Я не знаю, як виховувати дітей, бо кожна дитина є геть іншою, кожна мама теж є іншою. Зараз я шкодую, що мій син спав у ліжечку, коли був грудною дитиною, а не поруч із батьками. Але також вже зрозуміла, що в той момент я дала найкраще своїй дитині, що могла дати. І кожна мати так робить.

Щодо теми, коли батьки є асоціальними елементами, в них відбирають дітей та віддають в дитячі будинки. Я не знаю що для дитини гірше: коли її віддадуть в дитячий будинок, чи коли вона буде жити з поганими батьками. В мене немає відповіді на це питання.

Коли я працювала в пологовому будинку багато жінок писали відмови від своїх дітей, і тривалий час дитина була нічиєю. До того ж тяжка й та ситуація, коли мама змушена рано вийти до роботи і немає можливості брати дитину з собою в офіс, а дитині немає ще й року . Для мене, як для молодої мами, це величезний стрес. Я зараз не працюю і займаюся справами дистанційно, щоби бути з дочкою.

Про працю на благо міста, країни

Кілька днів тому я думала, звідки, зокрема  в мене, з’явилося слово «волонтер». Колись я була на одному саміті, де були представники восьми країн, і серед них – чоловік, який приїхав із Міннесоти. Він свого часу був мером якогось міста і казав, що до завершення школи кожен школяр вже має в активі сотні годин громадської роботи. Тобто в них це нормально.

Ми рухаємося в своєму темпі, але до нас теж ті відголоски доходять. Я впевнена, що в нашій державі теж це буде звичайною річчю, коли ти працюєш на благо свого міста, на благо вулиці, країни. Я впевнена, що це скоро буде. І якщо ми говоримо про суміжне перебування дітей з батьками в реанімації… Пригадуєте, і в нас колись чоловік не міг зайти у пологовий будинок, а зараз партнерські пологи – це норма. Тому на все свій час, і ми в своєму темпі, навіть у достатньо швидкому і бадьорому, рухаємося до мети.

Про якість життя

Якщо ми говоримо про якість свого життя, – варто повернутися в дитинство і пригадати свої мрії. Яким ти собі уявляв своє життя, коли будеш дорослим. Якщо те, що ти маєш зараз, це те, про що ти мріяв –це прекрасно. Якщо ходиш на не улюблену роботу, боїшся щось змінити і тебе все влаштовує, – то все гаразд. Але, якщо ти мрієш про щось інше, то просто спали ті мости. Не бійся, почни робити те, що тобі любе і що людям потрібне. Бо питання не тільки в тому, щоб тобі подобалося, важливо, щоб це ще хоч одній людині було потрібно.

Я пригадую як пішла з медицини і стала тренером, для мене це було величезне випробування, бо я була і продавцем, і сайт наповнювала, і в соцмержах писала. Для мене все було нове, я не розуміла як це робити. В мене не було теоретичної бази, і я просто думала, як зробити краще.

До того ж я не розділяю дні на щасливі й нещасливі, приймаю все цілісно і розумію, що кожен прояв життя – це нормально. І коли ставитися до всього саме так, тоді починаєш просто жити кожним днем, тоді ти щодня відчуваєш цінність життя. Ти не шукаєш щодня якогось ефимерного щастя, адже воно є весь час з тобою.

Про незмінний вік

У мене є відчуття, що мій вік не змінюється. Колись мені один пан сказав: «Ірино, ви знаєте, що Бог нас створив для вічного життя?». Я задумалась і запитала його, звідки він знає. На що чоловік відповів, що попри залежність від віку людина всередині завжди однаково себе почуває. Я подумала і зрозуміла, що тіло змінюється, але душа вічна. Щодня душа тільки міцніє і росте, якщо ти її плекаєш.

Про осінь

Можливо я буду жити в селі. Я собі так мислю, в мене родина любить землю, а я вмію працювати тільки з хатніми горщиками. Я буду пекти пиріжки з дріжджового тіста з рожею і буду варити какао, але не горнятками, а баняками і це можна буде споживати стільки, скільки захочеш. Мабуть, я буду працювати на землі для задоволення. Я буду жити з чоловіком, а діти до нас будуть в гості приїжджати.

Про відповідальність за батьків

Ми відповідальні за батьків. У нашій сім’ї старший за мене лише батько, немає вже ні мами, ні дідусів, ні бабусь. Я насправді дуже багато часу живу своїм активним життям і знаю, що в тата і так все гаразд. Але, мабуть, варто суттєво більше часу проводити з батьками і найближчими.

Я мала можливість побачити зсередини ситуацію, коли вдома є важкохвора людина, і це страшно. На Заході прийнято, що літні люди живуть окремо. В нас інша культура і ми з останніх сил будемо рватися, щоб допомогти близьким.

Про оточення

На щастя, моє найближче оточення це люди, з якими мені приємно завжди. Звісно, були люди, які прийшли в моє життя, побули якийсь час і вийшли з нього. Я вибіркова до людей, обираю з якими мені бути. Я – інтроверт, причому яскраво виражений. Незважаючи на те, що я зазвичай перебуваю серед людей, після роботи я закриваюсь. Можу нічого не чути. Мої близькі це знають, мій чоловік – такий, як я, ми можемо їхати далеко і всю дорогу мовчати.

Про створення сім’ї

Важливо знати, з ким ти хочеш бути, що для тебе є важливим. Насправді важливо зрозуміти, що ти готовий терпіти, долати, і також, що в кожного в сім’ї є свої ролі.

Основна функція жінки не в роботі і не в зароблянні грошей, а в тому, щоб створювати і примножувати красу, щоб створювати вдома затишок, надихати на шалені подвиги чоловіка.

Є таке поняття як баланс в житті. Все має перебувати в балансі. Я ніколи не окреслюю біле чи чорне, бо кожен момент часу є і тим, і тим. А тому кожна система, яка знаходиться в балансі, – може існувати. Якщо баланс руйнується, в будь-який бік, зрозумійте, що буде кінець. Жінці варто балансувати, маневрувати, але з комфортом для себе.

Про призначення

Під час одного з навчань, яке відбувалося в лісі, ми повинні були виконати вправу на пошук призначення. Треба було походити і розслабитися, дозволити собі приймати знаки, які йдуть ззовні: фраза, картинка, чи внутрішній голос. Я дуже хотіла спати і вирішила, що я не піду нікуди, а ляжу на траву і чекатиму знаків тут. Я зрозуміла, що людині навіть не варто нікуди йти – вона все одно рухається до своєї місії. Я лягла і дивилася на сосни. Був гарний день і сосни нагадували мені дороги, я зрозуміла що одна сосна – моя дорога, вона була тонесенька і десь на вершечку тріпотів клапоть тканини. Це мені нагадало вітрильник, який рухається проти всіх законів природи вперед. Я зрозуміла, що моя дорога не вторована, і я займаюся саме тим, чим варто займатися.

Довіряйте собі, слухайте, будьте сміливішими, не бійтеся палити мости, не бійтеся змінити комфортне, одноманітне життя на нелегке, але надзвичайно цікаве, в якому хочеться жити.

Нагадаємо, упродовж року, кожного останнього четверга місяця, у Львові відбувається відкрите інтерв’ю Мар’яни Савки з відомими жінками, які для багатьох українців стали моральними авторитетами. Вже відбулися зустрічі з Ольгою Герасим’юк та Зоєю Казанжи.

Читайте також: У львівському ОХМАТДИТі відкрили унікальний простір для відпочинку

Повні відеозаписи розсов із Ольгою Герасим'юк та Зоєю Казанжи можна переглянути на YouTube-каналі Tvoemisto.tv.

Довідка. Проект «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» передбачає 12 публічних інтерв’ю з цікавими і впливовими жінками. Він має кілька завдань. Перше – озвучити важливі та болючі для суспільства теми. Друге – від розмови перейти до реальної допомоги. Цим проектом організатори збирають кошти для ремонту і облаштування дитячої кімнати освіти і відпочинку у львівському Охматдиті. У форматі free donation людям, які прийдуть на зустріч, пропонують «оцінити» розмову. Усі інтерв’ю і додатково написані учасницями проекту есеї про цінності стануть книжкою, яка буде презентована навесні 2017 року.

 

 


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!