Гельмут Розе (на фото праворуч) – 69 років, народився у місті Брецфельд (земля Баден-Вюртемберг), розлучений, має двох дітей сорока і сорока п’яти років. Хобі – малює аквареллю. У Німеччині був шеф-кухарем. В Україні живе вже півроку і хоче тут залишитись назавжди.
Юрґен Вайс (на фото ліворуч) – 71 рік, народився у місті Купферцелль (земля Баден-Вюртемберг). Його дружина померла, має двоє дітей. У Німеччині був власником пекарні, до України приїхав власною вантажівкою.
Про приїзд у Львів
В Україну Гельмут Розе та Юрґен Вайс приїхали у рамках програми від Німецького товариства інтернаціональної співпраці GIZ, що має на меті допомогу країнам, що розвиваються. Вони є пенсіонерами і отримують мінімальну зарплатню за свою роботу (близько 5 євро на день), але проживання і харчування їм надається безкоштовно.
У рамках цієї програми Гельмут Розе вже був кухарем у Донецьку, Колкаті, Шрі-Ланці, по 4 рази відвідав Африку та Болгарію. Юрґен Вайс також вже був за програмою у кількох країнах Африки, але в Україні – вперше. Вони не можуть самі обирати країну, до якої хочуть поїхати – якщо десь потрібен експерт у сфері кулінарії чи випікання хліба, то їх залучають.
Про вплив російської культури на виробництво українського хліба
Німецькі пенсіонери кажуть, що перше, із чим зіткнулись у Львові, – це зовсім інше уявлення українців про хліб і випічку загалом. Юрґен Вайс є пекарем за освітою і каже, що хоче робити свою справу в Україні за німецькими мірками, але українці часто цього не розуміють: «У вас відчувається вплив російської культури. Оскільки Україна довго була залежною від Росії, то перейняла від неї оцей пріоритет кількості, а не якості. Якщо хліб гарно пахне, то це зовсім не означає, що він є добрим».
Гельмут Розе також додає, що через економічні труднощі в Україні всі працюють лише для того, щоб заробити якомога більше грошей: «Зміни мають відбутись, насамперед, у вас у голові. У молодого покоління проблем немає, а от у сорокарічних робота лише заради грошей вже запрограмована у голові. І лише зі зміною поколінь це може виправитись».
Про німецьку випічку в українських умовах
Хлібина цілком спечена на молоці за німецькою технологією коштує 12 гривень. Чоловіки із гордістю демонструють асортимент випічки і розповідають про особливості приготування різноманітних кексів, пирогів, батонів та рогаликів. Кажуть, що можуть випікати дуже багато різних видів тістечок, тортів і печива, але українці не будуть це купувати, бо це для них дорого. Адже рецептура, яку вони застосовують, вимагає продуктів високої якості.
На запитання, чи смакує їм український хліб, чоловіки посміхаються і відповідають, що «він не кращий і не гірший від німецького – він просто ваш». Вони наголошують на тому, що у різних культурах різні підходи до приготування хліба і кожному смакує свій. Проте, кажуть, що люблять українську кухню і одразу помітили, що в ній багато солодкого, що не притаманно для німецької.
Зараз хліб, виготовлений на їхньому виробництві, у Львові можна знайти у Молодіжному центрі імені святого Івана Боско, у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці, у Храмі святих Володимира і Ольги.
Про львів’ян і відпочинок у місті Лева
На запитання про те, як проводять свій вільний час, Гельмут Розе та Юрґен Вайс посміхаються і відповідають, що у Львові у них немає вільного часу. Адже вони постійно зайняті на виробництві й інколи треба заміняти своїх працівників.
Але коли мають вихідні, то подорожують замками Львівщини, відвідують Шевченківський гай і просто гуляють Львовом. Кажуть, що дуже люблять львів’ян, але їм неприємно спостерігати за реакцією, коли ті чують німецьку мову. «То велика проблема, що українці й досі бояться німців через війну. Адже тільки дізнаються, що ми із Німеччини, то одразу змінюють свою поведінку. Хоча через політичну ситуацію в Українці, через ваш уряд і через війну українці теж мають поганий імідж у Німеччині, але люди ж добрі і в тому зовсім не винні», – ділиться враженнями Юрґен Вайс.
Коли почали говорити про хобі, то Гельмут Розе одразу без слів завів нас до маленької кімнати для відпочинку поруч із кухнею. На її стінах – багато картин, намальованих аквареллю. «Це і є моє хобі», – відповів чоловік. Також він розповів, що його роботи часто експонуються і продаються у Німеччині. А зараз він планує відкрити гурток із малювання фарбами для дітей у Львові.
У спілкуванні із львів’янами чоловіки не відчувають жодних труднощів. Вони одразу помітили те, що мешканці Львова дуже релігійні і привітні. Пенсіонери із Німеччини кажуть, що українці краще виховують своїх дітей і загалом родинні зв’язки у нас міцніші, ніж у Німеччині.
Про те, що може змінити Україну
«Тільки нове покоління може змінити Україну», – кажуть німецький кухар і пекар, які вже близько року живуть і працюють у Львові. Молоді люди повинні навчитись думати по-іншому і визначитись, що хочуть робити у своєму житті, наголошують Гельмут Розе та Юрґен Вайс. Попри національну гордість, притаманну українцям, доки не буде економічного росту, чекати змін теж не варто, вважають німці.
Автор – Наталія Середюк. Переклад – Роксоляна Потопник. Фото – Андрій Поліковський.
