Водяний Млин (Бойківщина)
Млин із наливним колесом
Перші згадrи про водяні млини з’являються в українських літописах із 12-13 століття. Подібні млини були не у кожному селі, адже не скрізь були умови для їх встановлення. Відтак, один водяний млин будували одразу на 2-3 села.
Для того, щоб люди, які доїжджали до млина здалеку, мали де зупинитися, у цій хаті виділяли приміщення для ночівлі. У сінях розташовувався, власне, сам млин, а там де вікна – кімната із лавами попід стінами. Хатину обігрівали без печі – посеред кімнати розпалювали вогнище.
Хата зі села Либохора (Бойківщина)
Найстаріша хата Музею збудована у 1749 році
Це оригінальний об’єкт, який перевезли із Турківського району і зібрали безпосередньо у Музеї. Хата збудована без жодного цвяха – дерево тримається купи за допомогою дерев’яних тимблів (клинків) та куткових з’єднань. Доверху хатина звужується, щоб була стійкішою.
Високий стрімкий дах крили обов’язково житньою соломою, він був міцним і міг стояти до 70 років. На центральній балці хати вирізьблені дохристиянські знаки, які настільки міцно увійшли в українську культуру, що часто трапляються навіть на старих церквах.
Для хатини притаманні маленькі вікна, адже бойки вважали, що удень в хаті нічого робити. Окрім того, скло було доволі дороге і рідко використовувалося у господарстві. Відтак, маленьку шибку було легше і дешевше замінити.
Вітряк (Буковина)
Вітряк, що увесь повертався за вітром
Це той вид млина, який повністю повертався за вітром. У новіших типах млинів рухома лише верхня частина, а тут же ж повертається увесь млин. Подібні млини встановлювали на відкритому просторі. Часто млин був один на декілька сіл.
Єпископальний православний собор Буковини (Буковина)
Головний православний храм давньої Буковини
Розташовувався собор у Чернівцях. Основним матеріал для будівництва храму обрали дуб, адже він не так швидко руйнується. Проте нині споруда вимагає догляду, бо із часом дуб починає «крутитися». Після того, як у Чернівцях спорудили потужніший єпископальний собор, цей храм перенесли у передмістя.
Як відомо, Буковина довгий час перебувала під протекторатом Османської імперії і мусульмани забороняли споруджувати традиційні три- або п’ятибанні хрестоподібні церкви. Тому цей храм має суцільний дах. Це є церква хатнього типу.
Церква зі села Кривка (Бойківщина)
Один із перших об’єктів Музею
Церкву перенесли на територію Музею за сприяння митрополита Андрея Шептицького. На цю ідею його наштовхнули відомі науковці Драган і Свенціцький. Оскільки на той час про збереження старих храмів ніхто не дбав, то вони взялися його зберегти.
Спочатку церкву хотіли встановити на майданчику біля Національного музею (де зараз розташовується ринок «Вернісаж»). Проте цю територію не вдалося отримати і храм перевезли на територію Музею.
Дзвіниця села Хоросно (Бойківщина)
Останній перевезений до Музею об’єкт
Ця дзвіниця розташовувалася біля давньої дерев’яної церкви. Церква була відома і до неї приїжджало чимало туристів. Проте через необережне поводження із вогнем церква згоріла, а дзвіниця – залишилася.
Варто зазначити, що у цьому селі свого часу священиком був дядько Євгена Коновальця – Орест Коновалець. І церква, і дзвіниця були споруджені за його ініціативи. До Музею дзвіницю перевезли у 2014 році. У селі вона була просто забита дошками.
Довга хата (Бойківщина)
Найдовша хата Музею
У цій, так званій, «довгій хаті» під одним дахом розташовані усі житлові та господарські споруди: сіни, хата, комора, боїще, тік (тут вимолочували зерно), стайня та возівня. Подібним чином будували хати із метою економії будматеріалів та землі. Адже бойківські села розташовуються специфічно: уздовж річок. Тому найдорожчою була земля саме біля річки: чим вище угору – тим земля дешевшала.
Бойки вибирали собі вузькі ділянки, щоб земля була дешевшою, і таким чином будували хати не фасадом до дороги, а бічною стороною. Цей тип забудови відомий і в інших народів Європи, де була подібна географічна ситуація (Австрія, Голландія тощо).
Олійня (Бойківщина)
Звичайнісінька хатина, яку перетворили на «міні виробництво»
Олійня розташовувалася у колишній жилій хаті. Громада села зрозуміла, аби здешевити процес виготовлення олії, їм потрібне окреме приміщення, де її можна тиснути. Вони викупили стареньку хатину, у середині якої встановили два преси: давнішній клинного типу і новіший – важільний. Олію на той час на Бойківщині тиснули із коноплі, льону та ріпаку. Зерно культур висушували, засипали у полотняні мішки і закладали у прес.
Читайте також: У Шевченківсьому гаю збудубть сучасний візит-центр із паркінгом. Візуалізація
Екскурсію цікавими об’єктами Шевченківського гаю для читачів Tvoemisto.tv провів Сергій Ципишев, заступник директора із наукової роботи Музею народної архітектури та побуту.
Більше інформації про екпонати Музею шукайе на сайті.
Підготувала Наталія Середюк
Фото Назарія Юськіва
