Як зворушувати спогади: 10 порад львівського фотографа

Співзасновник агенції LUFA Віталій Грабар про контроль над емоціями, вдалий кадр і відмінність між комерційною зйомкою та роботою «для душі».

фото: Віталій Грабар. Фотоагентство LUFA

Фотограф і співзасновник агентства LUFA Віталій Грабар показував Львів усьому світу. Його кадри публікували Reuters, Der Spiegel, Gazeta Wyborcza, Rzeczpospolita, Chicago Tribune та інші зарубіжні агентства й видання. В Україні він працював із «Львівською газетою», «Газетою по-українськи», «Країною» тощо.

– Мені подобається працювати з великими іноземними агентствами, – розповідає Віталій. – Там до тебе ставляться дуже професійно: робота є робота, тебе залучають не через те, що ти чийсь друг, а тому, що ти справді вмієш фотографувати. Тобі завжди чітко ставлять завдання. Крім того, у Reuters, Der Spiegel та інших іноземних ЗМІ працюють фоторедактори та спеціалісти з оцінки фотографій. Цього бракує в українських виданнях.

Одним із мотивів започаткування власної справи – інформаційного фотоагентства LUFA – стало бажання пропагувати добру фотографію. «Якщо не розповідати про хороше фото, про нього мало хто дізнається», – констатує фотограф. За його словами, добрих фоторепортерів в Україні небагато, і часом, коли агентство має потребу залучити більше робочих рук, знайти людей належного професійного рівня досить важко. Тим, хто хоче навчитися фотографувати добре, Віталій Грабар дав декілька професійних порад.

Знайдіть свою тему. Фотографу завжди легше розповісти аудиторії про те, що йому близьке й відоме, й набагато важче, якщо він не орієнтується в темі. Не всім легко спеціалізуватись на чомусь конкретному: є десятиборці, є п’ятиборці, є люди, які можуть водночас зіграти на п’ятьох інструментах. Але зовсім універсальних немає. Я найбільше люблю репортаж. Розповідна фотографія повинна не просто бути хорошою картинкою, а показувати людям історію.

Важливо самому цікавитись темою, особливо якщо вона для вас незвична. Вивчіть героя. З’ясуйте його історію, зрозумійте, хто він такий. Підготуйтесь до всього, від технічних моментів до емоційних. Якщо це сюжет – довідайтесь, чи знімав хтось вашу тему, чи ні. Перевірити це неважко – в мережі все доступно.

Зрозумійте різницю між комерційною і некомерційною зйомкою. Якщо ти професійний фотограф, ти працюєш за гроші. Часто різні прес-служби замовляють зйомку певної події; в цьому випадку ти працюєш на прес-службу й повинен ураховувати їхні вимоги – технічне завдання, за яким ти працюєш. Часом замість цікавого, нестандартного кадру доводиться знімати те, чого від тебе чекає замовник.

Шукайте унікальну точку зйомки. Якщо всі знімають з одного місця, станьте навпроти – і матимете набагато кращий кадр. Цікавіший і не такий, як в усіх.

Робіть акцент на емоціях. Репортажна зйомка – це не тільки робота на прес-конференціях із мікрофонами, а й намагання передати почуття героїв. Якщо важко знімати емоції на обличчях людей, звертайте увагу на руки. Звісно, не всім зручно влізати в чужий особистий простір – часом некомфортно може бути і герою, і фотографу. Я часто вагаюся, знімати героя чи ні: чи це просто зйомка заради зйомки, чи фото піде далі й буде важливим для аудиторії. Якщо маєш відчуття, що фото на щось уплине – треба знімати.

Вдала фотографія повинна зворушувати спогади. Якщо вам це вдалося, ваша функція виконана.

Співпереживаючи, не втрачайте контроль над собою. Колись в аеропорту я знімав прощання миротворців із їхніми батьками. Раптом ми з журналістами почули крики – це була маленька дівчинка, яка, мабуть, запізнилася, і її туди не впустили. Вона плакала дуже голосно, і мені захотілося зловити на фото цей момент. Але я почав переживати, і це завадило зробити вдалий кадр.

Якщо вас не пускають на подію – знімайте це! Це дасть аудиторії змогу зрозуміти, якою складною була подія, і зробити висновки.

Стережіться маніпуляції. Коли я співпрацював із Reuters, я зробив для них фото повені в Жидачівському районі на Львівщині. Пізніше, коли Україна готувалась до проведення чемпіонату Європи з футболу, я побачив це фото в британському таблоїді The Sun як ілюстрацію того, які жахливі в Україні дороги. Їм не довелося нічого домальовувати – просто підставили вдалу картинку.