фото: www.epravda.com.ua
Challenge для України – навчитися довіряти
Європейські цінності, які українці відстоювали на Майдані, – це реальні речі. Це свобода, відповідальність і довіра. За свободу ми заплатили і продовжуємо платити страшну ціну. Щодо відповідальності, то також є зміни. Люди перестали сподіватися на «великого Пу» чи «великого По». Кожен тепер розраховує, перш за все, на себе.
Усе ще маємо труднощі з довірою. Наприклад, у Польщі у 1994 році еліті вдалося домовитися між собою. У нас поки що з цим проблема. Навчитися довіряти один одному – це зараз своєрідний challenge для нас.
Чому Україна потрібна Європі та світові
Скажу без будь-якого пафосу: безпека у Європі (та й у всьому світі) є неможливою без України. Таких армій, як у нас – небагато. Звісно, це заслуга не держави, а людей. Сучасний світ увійшов у стан турбулентності. Україна ж опинилася у центрі нових конструкцій, стала такою собі лабораторією, де спостерігають за новим світоустроєм.
На Польщу я дивлюся як на модель, куди нам рухатися. Упродовж останніх 15-ти років у цій країні сталося чимало позитивних змін. Але без України ані Польща, ані Європа не зможуть збудувати конкурентоспроможну індустрію 4.0. Навіщо Україна потрібна Європі? Перш за все, вона буде корисна своїм інтелектуальним потенціалом. На жаль, ще не капіталом.
У польському ІТ консалтингу кожен другий – із України
Коли ми розмовляли з Андрієм Дещицею (Надзвичайний і Повноважний посол України в Польщі, – ред.), то він розповів, що в Польщі є понад два мільйони українських заробітчан. Є дослідження, які показують, що в польському ІТ консалтингу кожен другий – із України.
Те, що українці їдуть працювати за кордон, – це нормальне явище. Є шанс, що ці люди наберуться досвіду і повернуться назад, щоб працювати на українську економіку.
Патріотизм – це дуже важливо. Але не в бізнесі
Вважаю, що вишиванка є однією з найкрутіших речей серед світових цінностей. У кожній вишиванці закладені справжні коди. Як людина із цифрового бізнесу, я розумію, що це молекули, з яких можна будувати великі матерії. Борщ – ще один великий «винахід» українців. У кожній сім’ї цю страву готують по-своєму, але це все одно борщ. Ми створили після Майдану мережевий кластер, який назвали «Борщ Foundation». Він об’єднав волонтерів, підприємців, а також команди з Кремнієвої долини, Голландії, Сінгапуру.
Нещодавно я був на зустрічі у Вінниці, де одна з пленарних панелей називалася «Глобалізація чи патріотизм». Мене – людину, яка десятиліттями займається технологіями, дивує той факт, що таке питання взагалі виникає. Невже може бути бізнес національним? Так, він може бути локальним чи сімейним. Але якщо говорити про технології та індустрію 4.0, то бізнес може бути лише глобальним. Зараз стрімко розвивається інтернет і технології, зникають кордони… Так, є культура, є державні кордони, які треба охороняти. Патріотизм – це дуже важливо. Але не в бізнесі.
Бракує глобальних ідей та професійності
У нас не вистачає підприємців, стартаперів, які мали би глобальні ідеї. Цього не буде, поки не з’явиться ринок. Українці вміють щось винайти, створити. А от оформлювати, «загортати і чіпляти бантик» ми поки що не вміємо.
Насправді людей у команду відбирати дуже складно. Ось ситуація: наш чарт-департамент перебрав сто кандидатів. Я кажу: «Нехай напишуть CV трьома мовами – українською, російською і англійською. Але без помилок». У підсумку відібрали лише трьох людей. Маємо проблеми з професійністю.
Ще одна проблема – «містечковість». Ця риса проявляється в обмеженому мисленні й у тому, якими є наші цілі. Є два мільйони людей, яким в Україні добре. Це наш бюрократичний апарат, котрий розпилює нещасний державний бюджет. Наша байдужість, відмова ходити на вибори – лише сприяє цьому.
Для декого «лайки» замінюють гроші
Також є категорія людей, які зроблять пост у соціальних мережах і вважають, що це вже круто, що тут вже є валовий національний продукт. «Лайки» – це оплески для таких людей. Для декого «лайки» замінюють навіть гроші. Насправді ж розрив між віртуальною реальністю і тим, що відбувається насправді, – дуже великий. Популізм (і в деякій мірі нарцисизм) заміняє реальні речі. Я бачив це у Польщі. І в нас цього також є більше, аніж достатньо.
Якщо ти хочеш чогось досягти, то маєш ставити максимально високу планку. Це не мають бути божевільні ідеї чи банальні мрії. Важливо, щоб до цієї планки можна було «доскочити». Цілі бувають різні. Заробити грошей – примітивна ціль. Мрія створити компанію, в якій було б цікаво працювати, де були б мотивовані фахівці, – це вже планка висока.
Теорія «огірка в солоній бочці» працює
Я бачу, що у нас вже з’явилося громадянське суспільство. Нехай і не досконале, але воно є. Теорія «огірка в солоній бочці» працює. Треба створювати нові конструкції. Наприклад, я позитивно оцінюю появу поліції. Звісно, є і проблеми. Але те, що ці люди ходять у новій формі, з інтелектом на обличчі та є приємними у спілкуванні – це вже позитив. Варто дивитися на білу сторону. Поява НАБУ та прихід туди нових людей – теж добре. Старі системи – прокуратура, податкова – змінити буде куди складніше.
Потенціал України має перейти в капіталізацію
Україна як 25 років тому, так і зараз – «країна з великим потенціалом». Хочеться, щоб окрім потенціалу, була ще й капіталізація. Ми маємо настільки сильний потенціал в індустрії 4.0, що можемо опинитися серед 20-30 найуспішніших країн світу. Я щиро переконаний, що нам це під силу.
Ми всі дуже різні. Українці люблять сперечатися до безкінечності. Однак варто шукати і точки дотику, точки кристалізації. Ми маємо домовитися про найважливіші для країни речі. І пам’ятати, що ані в «білому», ані в «червоному» (не дай Боже) домі ніхто за нас нічого робити не буде.
Підготувала Юлія Сабадишина
