фото: tsn.ua, facebook.com
Аврора Огородник, ресторанний критик
Аврора Огородник – одна з найвідоміших людей в гастрономічному світі України. Вона організатор міжнародного форуму «РестоПрактики», блогер, ресторанний критик й учасник багатьох гастрономічних проектів. Аврора не прив’язана до роботи в одному місці, тому може жити, де хоче. І поки обрала Львів.
Про переїзд
У Львові я вже більше року, з серпня 2014-го. Раніше їздила сюди по 10-11 разів на рік, бо дуже подобається місто. А потім вирішила, що можна й переїхати. Проте я – киянка. Стати львів’янкою за рік неможливо.
Про місто
Львів спокійніший і набагато красивіший, ніж Київ. Тут вища якість життя. Мені подобається, як тут відбуваються Різдвяні й інші свята. І що це туристична столиця. Тут завжди дуже багато нових людей.
Водночас цікаво, що львів’яни чомусь ненавидять туристів і людей, які задіяні в туристичному бізнесі. Це навіть більше «хейтерське» суспільство, ніж в Києві, з цього боку. Я часто чую щось на кшталт: «Приїхала тут з Києва, і будеш нам розповідати». Але це нормально. Кияни, наприклад, так само ставляться до тих, хто приїхав до столиці. Таке, думаю, відбувається всюди.
Не скажу, що буду помирати у Львові. Але поки переїжджати не збираюся. У мене все тут: я, машина, собака. Купила навіть книжкову шафу, поповнила свою бібліотеку книг про їжу. Бо я тут живу.
Про львівський менталітет
Львів’яни зовсім інші. Вони мають інший світогляд. Тут більш архаїчний життєвий устрій, якщо порівнювати зі столицею. Тобто люди ходять до церкви, родина для них на першому місці. А в Києві насамперед переймаються кар’єрою, роботою, якимись соціальні речами, а вже потім – родиною.
Про традиції
Не думаю, що перейняла якісь місцеві звички. Живу так само, як жила в Києві. Але подобається, що тут україномовне середовище. От приїжджаю сюди, і все радіо в машині україномовне. Тут більшість знайомих розмовляють виключно українською. І я практикую. А от щодо регіональних мовних особливостей, то іноді для своїх друзів кажу щось з таким місцевим «акцентом». Але насправді так не вмію розмовляти, то не моя говірка.
Євген Сушко, шеф-кухар «Citadel Inn» Hotel & Resort
Киянин за походженням Євген Сушко вже відкрив 2 ресторани у Львові та запускає кондитерську. Також він став президентом Асоціації шеф-кухарів Західної України. Євген встиг побувати в багатьох містах і країнах, де навчався кулінарії, але залишився жити саме у Львові.
Про переїзд
Коли мав 18 років, отримав запрошення допомогти у відкритті львівського ресторану «Динамо Блюз». Тоді приїхав на 3 місяці запуску та залишився назавжди. Сьогодні я львів’янин. Живу в с. Суховоля, сусіди по-дружньому називають мене Зеником.
Про місто
Перші два роки мені зовсім не подобалося жити у Львові. Він був для мене некомфортним. Напевно тому, що тут немає нікого з родичів.
12 років тому я жив на Сихові. Він тоді не був одним з найкращих районів. Там були найдешевші квартири, тому жило багато людей, які переїхали з сіл. То був поділ на львівських і «львівшьких».
Львів тоді був зовсім іншим. Не таким туристичним, похмурим. Але з часом я звик. І місто почало розвиватися. З часом воно стало мені дуже подобатися. Тоді я остаточно вирішив, що буду тут жити.
Сьогодні у Львові дуже душевно та спокійно. Він невеликий, компактний. Тут можна за день об’їхати все, побувати десь в шести місцях. І ще дуже багато культур змішано. А Київ більше бізнесовий, постійно в русі. Там ти постійно зайнятий, не маєш ні на що часу. І поки доїдеш з одного берега на другий – півдня пройде.
Про львівський менталітет
У львів’ян зовсім інший підхід до справ. Тут все дуже спокійно. І коли я тільки переїхав, то побдачив людей, які не поспішали розвиватися, рости до чогось. Тобто я приїхав працювати на результат й інколи вимагав результату від тих, хто мене оточував. У відповідь чув: «Я не хочу», «Я не буду» і «Мені воно не треба». Але то, може, мені на таких людей пощастило натрапити.
Про традиції
Я виріс в зовсім іншій сім’ї, де не було традиції ходити до церкви, де всі займалися бізнесом. А ще зовсім не розмовляв українською до переїзду.
Сьогодні, здається, перейняв багато львівських звичок. Якісь конкретні назвати складно. Вони вже стали частиною життя. Правда, до церкви в неділю не ходжу. Йду, коли просто хочеться. Зате українською почав розмовляти десь за 3 роки після переїзду. А ще беру участь у всіх подіях готельно-ресторанної сфери: Свято шоколаду, Свято сиру і вина, Львів на тарілці тощо.
Олена Малашенко, художниця
Львівська художниця з Києва Олена Малашенко відома передусім своїми волонтерськими проектами. Її основна ціль – бути корисною, особливо для дітей з інтернатів, які зараз обирають свій шлях. Тому вона розмальовує стіни в дитячих будинках, проводить майстер-класи та організовує благодійні заходи. За три роки у Львові Олена вчила малювати різних людей, а її картини брали участь у міських виставках. Це місто вона обрала тому, що тут вдається поєднувати творчий і духовний розвиток.
Про переїзд
Я приїхала, коли мені було 22 роки. А готувати батьків і друзів до того почала значно раніше. Було дві причини: творчо розвиватися в особливій львівській атмосфері та продовжити навчання. Період адаптації виявився непростим. Але сьогодні Львів мені рідніший за Київ, бо я багато часу витратила на те, щоб побудувати тут своє життя.
Про місто
Львів приваблює творчих людей своєю атмосферою, своєю казковістю. Тут можна насправді відкритися. Він спокійніший. Але іноді мені не вистачає київської активності, коли весь час біжиш невідомо куди та навіщо.
Цікаво, що тут поважають киян. Мабуть, через освіту. Мені навчання в столиці дало хорошу базу. Ним я більше задоволена, ніж піврічним курсом тут.
У Львові я однозначно подорослішала в усіх сферах життя. Тут вийшло знайти себе. Тепер мені вдається розвиватися в художній сфері, дбати про інших, бути корисною. Є час побути наодинці, малювати архітектуру, прийняти якісь речі.
Про львівський менталітет
Туристи заражають львів’ян своєю безтурботністю. Тому львів’яни теж «легкі» люди. Вони дуже творчі самі та цінують творчість в інших. А ще дуже працьовиті.
Якщо в Києві люди більше орієнтовані на ділове спілкування, то у Львові вони просто отримують задоволення від розмов. І багато часу проводять за ними. Мені це інколи дивно, бо є ж багато справ, які треба робити, і мрій, які час втілювати. Але вже теж почала отримувати задоволення від такого спілкування.
Про традиції
У Львові я почала спілкуватися українською, хоча спочатку було складно. Як виявилося, це досить приємно. А в Києві досі розмовляю російською.
Помітила, що тут люди святкують багато всього. Мені це не дуже зрозуміло, але весело. Хоча сама долучаюся переважно тоді, коли приїжджають гості.
Мені подобається, що тут у людей є традиція ходити до церкви щонеділі. Але в Києві я робила те саме. Тому ця традиція переїхала зі мною.
Спілкувалась Яна Гончарова
