Фото: virtual.ua та tvoemisto.tv
Ледь зайшовши на територію театру, ми були інфіковані дружньою і привітною атмосферою. Затишний дворик наполегливо запрошує зробити фотографії. Творчістю тут просякнуто усе – і ти розумієш, що, без сумніву, прийшов правильною адресою.
Першими на нашій імпровізованій екскурсії ми познайомились з акторами. Не дивлячись на те, що у всього творчого складу був вихідний, вони, дорослі ентузіасти – прийшли репетирувати. Олена Крилова, Любов Мовчан та Олена Скляренко готують прем’єрну виставу «Небезпечна гра».
РОЛЬ № 1. АРТИСТ
Олена Крилова, 14 років в театрі для дітей і юнацтва. Впевнена, що кожна роль – це окрема індивідуальність, у якої є свої проблеми. Чим ближче знайомишся з цією індивідуальністю, тим більше починаєш її розуміти. Олена Крилова, граючи, знаходить в собі ті риси, про які навіть не підозрювала.
«Коли мені виповнилось 40 років, раптом я на дошці наказів побачила, що призначена на роль Пеппі «ПеппіДовгапанчоха». Мене це здивувало неймовірно, тому що я вже думала, що пора на пенсію. Моя молодша донька – це жива Пеппі. І якби я не грала цю роль, я б не зрозуміла її. Бо це – дзиґа, як ні секунди не сидить на місці. Я зовсім інакша. А граючи Пеппі, я зрозуміла свою дочку», – розповідає актриса.
ОСОБЛИВОСТІ РОЛІ
Артисти цього театру не можуть жити без дитячого сміху і емоцій, якими вони не бояться ділитися прямо під час вистави. Постановка подекуди може перетворитись на інтерактивний перформанс, до якого глядачі залучені безпосередньо ;)
«Вистава «О восьмій вечора на ковчезі» – там пінгвіни постійно жаліються, що їм хочеться їсти. І в кінці вистави вийшла дівчинка, і пінгвіну подарувала яблуко, щоб він поїв нарешті ;) Вони вірять в те, що відбувається на сцені», – розповідає Олена Крилова.
Ще одна представниця акторського цеху, Олена Скляренко, може вважатись талісманом цього театру. В її репертуарі більше 120 ролей – починаючи з лисиці, закінчуючи відьмами (вона грає аж чотирьох відьом). Каже, для неї відьми – це святе. Для артистки дитяча поведінка під час вистави – як повітря під час дихання.
«Якось приходили до нас актори на виставу з театру Заньковецької і діти… що вони тут витворяли. А вони потім запитували, «Як ви можете працювати, вони так кричать!». А ми не можемо без того, щоб вони не кричали. Ми звикли, що вони реагують, підказують, продають іноді не те, що треба (хтось щось робить таємне, а вони кричать: «А он, а он, він пішов, він пішов!», – ділиться пані Олена.
СФЕРА ІСНУВАННЯ
З яких клаптиків складається репетиція, з нами поділилась ще одна актриса і режисер Любов Мовчан.
«У нас репетиції відбуваються або в репетиційному залі, або репетиція на сцені. Вся п’єса поділяється на епізоди. Викликається та група, що працює над даним епізодом, якщо там є музичні вставки – то викликається хореограф, потім всі епізоди об’єднуються в одне. Це все велика конструкція, котра будується з деталей. Якщо це пластична вистава, то перед тим завжди є вокальна та хореографічна розминка», – розповідає Любов Мовчан.
РОЛЬ №. 2 РЕКВІЗИТОР
У затишній кімнатці, яка розташована одразу позаду сцени – територія реквізитора – пані Людмили. Жінка фотографуватися не любить, а от про свою роботу розказує із задоволенням.
«Я повинна прийти за годину до вистави і підготувати весь реквізит. У мене є «радіо», по якому я слухаю виставу. В певний момент я маю щось винести і я вибігаю одразу на сцену, - чи допомагаю, чи переставляю. Воно все легке, воно тільки здається таким масивним», – розказує наш реквізитор.
ОСОБЛИВОСТІ РОЛІ:
«Артисти приносять дуже багато речей. Вони їм не потрібні, а тут вони наче вдруге оживають. А буває, ми йдемо і бачимо, що щось викинули на смітник. Ми піднімемо, бо воно може нам стати у нагоді. Це можуть бути дзеркала, старі валізи, фляжки».
ЛОКАЦІЇ
Це – кравецький цех. Зараз тут готують костюми до прем’єрної вистави «Крила ангела» за твором Ясунарі Кавабата «Елегія».
А це – бутафорський цех. На ту ж виставу тут тільки-но закінчили вручну розписувати віяло.
РОЛЬ № 3.ХУДОЖНИК-ДЕКОРАТОР
Це людина, завдяки якій з’являється неповторна атмосфера і відчуття повного занурення у те, що відбувається на сцені. Реквізити цієї ролі – особливі почуття до кольорів. Андрій Паньковський, схоже, добре з цим справляється.
«Головний художник продумує концепцію, малює ескізи, а я за ними працюю. От мені стільчики принесли – я їх можу підмалювати. Все, що пов’язано з фарбами та кольором – то моя робота», – розповідає Андрій.
Більш детально з роллю художника нас познайомила головна її виконавиця – головний художник театру Дарія Зав’ялова.
«Завдання головного художника – створювати певний художній імідж театру. І те, що відбувається на сцені, тобто вистави, всі їх складові, і візуальна частина театру. Остання частина, те, що можна назвати «корпоративним стилем», зараз перебуває у процесі розробки. Ми зараз оголосили конкурс серед молодих дизайнерів, і вони впродовж місяця мають створити нам такий пілотний варіант логотипу і ми будемо вибирати. І та людина, яка виграє, буде продовжувати працювати над розробкою стилю театру», - ознайомлює нас пані Дарія. Вона працює у театрі вже майже 20 років. За цей час, за її словами, театр змінився морально.
«Зараз театр стає таким, яким би я хотіла. В ньому, по-перше, з’явилося дуже багато молоді і дуже багато фахових людей. Він зараз іде в тому напрямку, який мені подобається. Я би хотіла, щоб це був театр для батьків і дітей. Щоб вони отримували тут якісний і стильний продукт. Щоб це був театр і для дітей, і для інтелектуалів. Багато в чому він вже таким є», – резюмує вона.
ПРО ПРОБЛЕМИ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ
«Є три категорії проблем. Перша – найпідступніша, - зовнішні проблеми, які дуже тяжко долати (це – хвости, які залишились від колишнього керівництва, люди, які вважають, що театр їм щось винний і пишуть якісь безкінечні скарги.) Друга категорія – це фінансові проблеми, які переживає вся країна, з ними треба частково миритися, частково долати і вчитись їх долати. А третя категорія – це внутрішні, творчі проблеми. От їх я вважаю необхідними. Без них життя в театрі не рухається. Долати їх треба тільки нормальною роботою, а не боротьбою», - ділиться пані Дарія.
РОЛЬ № 4. КИЦЯ
Неабияку роль тут грає кицька Маруся, яка спочатку звалася Мацуко, але характер в неї виявився суто український ; )
«Два роки тому в наш двір приблудилися кішка. Вона була така худа, що це скоріш був чорний скелетик кішки. У нас вже жили три киці, і вони її не сприйняли і починали відганяти від їжі. Від того вона стала ще худішою і ще більш нещасною. І тут раптом ми помітили, що вона ще й до того вагітна. Класичний роман – нещасна, худа, вигнана і вагітна. Ми повезли її в клініку і зробили операцію, бо вона була настільки виснаженою, що не перенесла б роди. Після операції вона перебувала тут у мене два тижні, і прижилася у нас. Фактично живе у мене, у бутафорів, вона моя донечка», – розповідає її «мама» Дарія Зав’ялова.
ТЕАТР = ЛЮДИ
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва виявився багатим на талановитих виконавців. Чергова на службовому вході, білетер, ткалі, бутафори, художники, актори…Тут не має підлеглих, тут є колеги. І це – найголовніше їхнє багатство.
Довідка:
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва заснований у березні 1920 року в Харкові як «Театр казки». Так було започатковано новий вид театрального мистецтва, який не мав аналогів у світовій практиці – театр для наймолодших глядачів. 1990 р. за рішенням колективу театр отримав свою теперішню назву.
Після років Другої світової війни, які колектив у співпраці з трупою Київського театру юного глядача провів на Кузбасі, Казахстані, Узбекистані, у 1944 р. театр переводять до Львова у приміщення колишнього єврейського театру.
Читайте також у нашому спецпроекті За кулісами про Львівський обласний театр ляльок та Львівський драматичний театр імені Лесі Українки.
Підготувала Аліна Швидко
