Фото: Ірина Громоцька
30 вересня у Львові відбувся Всеукраїнський марш за права тварин. Така ж хода пройшла одночасно ще у 19 містах України. Tvoemisto.tv розповідає, хто і чому вийшов на захист тварин.
Це вже другий марш, організований ініціативою UAnimals. Серед вимог організаторів – заборона використання тварин у цирках і дельфінаріях, заборона хутряних ферм, зоопарків, використання тварин в експериментах, створення зоополіції. Досягнути цих цілей планують до 2025 року. Для цього охочим в усіх містах, де відбулася акція, пропонували підписати «Універсал», який пізніше передадуть Верховній Раді.
Кого ми захищаємо
Загалом по Україні акція зібрала кілька тисяч людей. У Львові приблизно 200 учасників і учасниць пройшли від Оперного театру до площі Ринок. Разом із ними – котики, песики, тхорі, м’які іграшки і чоловік у костюмі Чубаки.
Марта прийшла без тваринки. Вона веганка й еко-активістка, входить до еко-організації в Українському католицькому університеті.
«Складно знайти людину, яка скаже, що підтримує насильство, але люди все одно продовжують купувати хутро, ходити в зоопарки й дельфінарії, – каже дівчина. – Мета будь-якого маршу – привернути уваги, тож я тут, щоб ми більше звертали увагу на те, що відбувається в країні».
Неподалік Марти роздають наклейки «Україна – гуманна країна» і просять підписати універсал гуманного ставлення до тварин. Поруч Ніка тицяється носом у ноги Тетяні – вона боїться собак. Як каже господарка, Ніка вважає себе кішкою – у них вдома є ще двоє котів, тож песик ототожнює себе з ними. Ніку знайшли на Facebook через волонтерку Наталію Вітер, а котики просто прибилися біля дверей, їх відгодували й залишили. Для Тетяни і Ніки це другий марш.
«У нашій країні нездорове ставлення до тварин. Я бачу дуже багато садизму, і розумію, що потім це перейде на людей – насильство завжди починають зі слабших. А я проти насильства», – розповідає Тетяна. Вона вважає, що марші матимуть результат, тільки коли робити щось, окрім них: «Усе починається з сім’ї. Мій тато завжди приносив додому пташок, я вчу свого сина любити тварин - виховання значить дуже багато. Ще було б добре, якби й школа долучалася не тільки для галочки. Узагалі треба щось робити, а не тільки лайкати у Facebook».
Олена носить на руках кота. Вона прийшла на марш, бо виступає за гуманну стерилізацію бездомних тварин. В інакшому випадку, розповідає дівчина, тварини народжуються, за ними ніхто не доглядає і вони страждають усе життя. Як приклад наводить свого кота Барні.
«Він жив на СТО, поки йому випадково не перебили хребет дверима. Барні побачили небайдужі, спробували полікувати, але ветеринар сказав, що надії на одужання немає і він житиме з інвалідністю. Я побачила його у волонтерки Зоряни Лищук і зрозуміла, що в мене немає вибору – забрала Барні собі». Кіт помітно боїться натовпу і собак, адже майже ніколи їх не бачив.
Так само не в своїй тарілці почувається Яся. Господарка песика Софія каже, що Яся почувається головною людиною в родині і з собаками себе не ідентифікує. Софія – телеведуча і зоозахисними настроями перейнялася певною мірою через запрошених до телепередач активістів. Якось гостя з ветеринарної клініки розповіла, що кількість безпритульних тварин не зменшується саме через те, що люди викидають на вулицю своїх улюбленців.
Тому Софія вважає, що саме людська безвідповідальність створює проблеми: «Справа не тільки у законодавстві про жорстоке поводження з тваринами чи інформуванні – треба виховувати свідомість людей. Люди повинні розуміти, що саме вони відповідальні за власні дії. Ми повинні навчитися жити спільно, щоб нам разом було комфортно у Львові. І я впевнена, що після маршу до вирішення цього питання долучиться нова когорта людей».
Долучати інших до зоозахисного руху вийшла і Марія з тхором Марсом. П’ять років тому дівчина вирішила завести собаку, але в орендованій квартирі це було складно, тож вона придбала на OLX тхора. 1,5 роки тому він помер від онкозахворювання, тож у житті Марії з’явився Марс. Вона каже, що найбільший плюс тхорів – вони ніколи не виростають і завжди бавляться, як кошенята, сплять 20 годин на добу і дуже милі.
«Вважається, що тхори – жахливі злі тварини, яких треба використовувати для хутра. До мене часто підходять старші люди і кажуть, що колись розводили тхорів для комірів і шапок, це дуже прикро. Ми вдруге виходимо на марш, щоб привернути увагу до проблеми виробництва хутра. І це працює – наприклад, багато моїх знайомих бачать пости на Facebook про права тварин і теж відмовляються від хутра, починають інакше ставитися до тварин узагалі», – розповідає Марія. Тим часом сьогодні петиція за заборону виробництва хутра в Україні набрала потрібну кількість голосів - її автори пропонують перейняти досвід ЄС і за 5-7 років запустити її в дію.
Сімейні цінності
На марш приходять і сім’ями. Ірина з чоловіком Віктором прийшли з йоркширським тер’єром Пуфіком. Він з’явився у після смерті тата Ірини – їй порекомендували завести домашнього улюбленця, щоб легше пережити стрес. Поява песика все змінила – Віктор жартує, що навіть перестав їздити на риболовлю. «Як тільки з’явився Пуфік, ми по-іншому почали дивитися на тварин. Тепер ми знайомі з багатьма собачниками Львова, вітаємося з ними завжди, знаємо їхніх собак», – розповідає Ірина.
Для них з чоловіком це другий марш, хоча на акції виходять нечасто - мало вільного часу. Але підтримують зоозахисників фінансово: «Є волонтери, яким ми довіряємо - ми знаємо, що вони дійсно рятують тварин. Звісно, легше скинути на картку 200-300 грн, щоб закрити це питання для себе, але ми розуміємо, що волонтери вкладають у порятунок значно більше сил і часу».
У Віталіни, Ярослава та їхньої доньки Маргарити вдома мешкає двоє собак, кіт і хом’як, але на марш вони прийшли без них. Поки мала сидить на плечах тата і закриває йому очі плакатом, Віталіна розповідає: «Ми вийшли за права тварин узагалі – ми проти насильства, вбивства, використання тварин у цирках і дельфінаріях. Ми виховуємо Маргариту так, щоб вона не ображала навіть мурахи і ставилася з повагою і любов’ю до всього живого».
Маргарита знає, чому на марші, але розповісти соромиться, а потім узагалі відволікається на гасла, виголошені в мегафон – марш починається.
Маленькими кроками
Попереду – організатори й організаторки з плакатом, хлопець у костюмі Чубаки і машина поліції. Поки колона йде, навколо збираються зіваки. Якісь чоловіки гигочуть і кричать услід: «То відпустіть з повідків, чого ви їх водите!». Між ногами поліціянтів бігають невеличкі песики, більші гавкають, а натовп вигукує гасла: «Тварини – не клоуни!», «Україна – гуманна країна!», «Порятунок слабких – справа сильних!».
Одна з організаторок, Ірина Юзик, каже, що збирати людей навмисно не треба було. Зоозахист набирає обертів у суспільстві і колона – це люди, що побачили інформацію на Facebook. У результаті відбулася багатотисячна всеукраїнська акція.
Ірина каже, що особисто її турбує дві львівські проблеми. По-перше, забиті віконця підвалів – у холоди там лишаються вуличні коти, і коли ці віконця замуровують, чотирилапі помирають. По-друге, – зведення притулку для тварин. У 2012 році під це виділили землю за адресою вул. Шевченка, 336а, але її забудували, тож зараз місця для притулку більше немає.
«У нашій державі щось змінюється, тільки коли багатьом людям не байдуже. Тому дуже важливо вести просвітницьку роботу. Так, ми повинні бачити й реалізовувати великі цілі: закриття зоопарків, припинення виробництва хутра, впровадження зоополіції, але їх треба реалізувати маленькими кроками, усім разом».
Оксана Расулова
Фото Ірини Громоцької
