Фото: zapaskamusic.com
Перед тим, як йти на виступ дуету з Кам’янця-Подільського, треба знати декілька речей. По-перше, «Zapaskа» – це гурт, який «використовує різні джерела добування та видозмінення звуку: акустичні інструменти (гітара, усні гармоніки, міні-баян, африканські народні інструменти), драм-машину та процесори ефектів». По-друге, вони багато концертують по Європі. По-третє, після концерту ви полетите на космічному таксі.
Нещодавно Яна та Павло виступали у Львові. Ми запитали у них, що їм хочеться слухати у місті Лева і яким буде новий музичний рік.
ВІДЛУННЯ ЛЬВОВА
- Як часто ви приїжджаєте з концертами до Львова?
Я. - Доволі часто. Але сьогодні якраз намагалися згадати, коли ми в останнє були у Львові, і не змогли.
П. - Взагалі у Львові буваємо часто без концертів, оскільки це наше транзитне місто, коли ми виїжджаємо з Кам’янця кудись за кордон, то обов’язково проїжджаємо через Львів.
- То у вас з ним тісні стосунки. А скажіть, що вам зазвичай хочеться слухати у Львові?
Я. - Мені здається, що Львів – це джазове місто.
П. - В мене тут є багато друзів-музикантів, і для мене Львів – це Гич Оркестра, це Lemko BlueGrass Band, це якісь львівські джазмени, які постійно беруть участь в різних сейшнах. Асоціації цього року – це молоді львівські репери, які насправді з Жидачева, але всім львів’янами раджу слухати, це «Папамавпа».
- Якби Львів міг би написати пісню, про що б вона була?
П. - Львову безперечно потрібна вже нова пісня. Мені здається, майбутнє за якимсь львівським хіп-хопом, хорошим абстрактом, він буде на часі. Це має бути хороший якийсь коктейль із старовинних міських романсів, батярських пісень і якогось якісного нойзового звуку з хорошим бітом.
ТВОРЧІСТЬ І УРБАНІЗМ
- У вас дуже щільний концертний графік. Чи впливають на вас міста, в яких ви буваєте, чи ви їх уже особливо не розрізняєте?
Я. - Ми після кожного міста намагаємось для себе аналізувати, що нам сподобалось, що ні. Кожне місто, звичайно, зі своїм характером.
П. - Раніше ми навіть в «Вікіпедії» читали про міста, в які ми їдемо, що там можна подивитись, чому здивуватись.
фото – https://www.facebook.com/zapaska
- Ви, зазвичай, гуляєте центром чи може вам цікаво дослідити якісь спальні райони?
Я. - Якщо нас поселять десь далеко, то можна побачити ці індустріальні нетрі. А якщо в центрі, то немає часу йти в більш віддалені райони.
П. - Нас, як мандрівників, гарно характеризує той факт, що коли ми були у Будапешті ми не пішли навіть у знамениті термальні бані, ми просто пройшлись центральною вулицею. Так що, зазвичай, ми обираємо вулицю, яка нам подобається і гуляємо.
Я.- Або до кожного перехрестя підходимо, дивимось в різні боки, і який напрям нам більше подобається, що там на горизонті бачимо класного, туди і йдемо.
(Zapaska – «Несподівано»)
- А де, на вашу думку, найкраще пишеться? Яка атмосфера більш сприятлива для творчості: індустріально-депресивна чи історично-культурна?
Я. - З власного досвіду можу сказати, що в маленькому індустріальному місті Червоноград, звідки я родом, дуже гарно писалось. Там постійно нависала глибокими ночами якась така депресія, і її треба було бороти, виплескувати все, що накипіло. А зараз ми багато подорожуємо, багато вражень, красиві міста навколо, і трохи розслабляєшся. Або пишеш, а воно не таке душевне, немає надриву. Напевно все ж таки гнітюча атмосфера, вона сприяє тому, щоб людина творчо розкривалася.
П. - А для мене важливий імпульс і він може мене наздогнати де завгодно. Одного разу було натхнення в маршрутці Чернівці-Сучава, на перетині румунського кордону. Або в Нікополі на якійсь хаті, чи в потязі – там взагалі чудово пишеться. В мене це якось до місця не прив’язано.
- Коли пишеш про те, що в тебе болить, потім стає легше, ніби «папір» всмоктує в себе біль. А якщо пишеш про щось гарне, це відчуття теж потім зникає?
Я. - Мені здається, що воно навпаки, ще більше примножується. Якщо це світло, добро, то коли це повторюєш знову, ти в собі ще накопичуєш, як сніговий ком. Радість нікуди не зникає, це точно. Це як музика, яку можна слухати мільйон разів, і вона завжди буде свіжа.
КУЛЬТУРНИЙ ФОНД УКРАЇНИ І МУЗИКА НА ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВИХ
- У вас були концерти на сході України. А в Донецьку чи Луганську під час воєнних дій, не виступали?
П.- Ні, але ми дуже хотіли. Хотіли потрапити у «гуманітарні привіти для військових», але на жаль у нас не співпали графіки з тими людьми, які це робили. А щоб поїхати самим – ми ще не продумали логістику, як це краще зробити.
Я. - А в мене є ще фобія, що наша музика не зовсім підходить для військових. Здається, що потрібно щось більш чоловіче, більш заряджене..
П. - Я не втрачаю надію, що ми потрапимо туди з іншими проектами, більш «чоловічими», якщо можна так сказати, з «Очеретяним котом» (проект, в якому Павло бере участь, - прим.), наприклад, там цікава програма, яка воякам мала б сподобатись. Але у нас був цікавий випадок на концерті із «Zapaska» в Білій Церкві, був біс, і на сцену вийшов чоловік у військовій формі і виявилось, що він служив у батальйоні «Донбас», потрапив в Іловайську в оточення, і вирвався з полону. Він сказав дуже гарну промову, підтримав всіх в залі і сказав, що це класна музика і вона має жити, і що це – наш культурний фонд.
ВІДЧУТИ УКРАЇНУ
- Чим відрізняється аудиторія в різних регіонах України?
Я. - У нас взагалі трохи специфічна аудиторія, тож на вона всюди приблизно однакова, люди однаково відкриті. Це більше залежить від людей, які приходять, а не від території.
П. - Але територіальна приналежність все ж таки грає роль, в кожному місті концерт має свій колорит, і ти його відчуваєш, коли граєш в Одесі чи в Луганську вже втретє, вчетверте чи вп’яте. Наприклад, в Луганську люди такі всі... прості, відкриті, і саме місто, коли ми там були, то відчули що від нього віє старими вісімдесятими. А Донецьк завжди був «на пафосі», в нього все було, гарні клуби, «а от концерт невідомої групи ми не підемо». Харків, оскільки культурна столиця, то він з оціночними судженнями, бо в них ціла купа своїх зірок, вони на них ходять, їх важко пробити, але, здається, на п’ятому році існування нам це вдалося.
Я.- Але насправді «броню» часто пробивають організатори, якщо вони гарно працюють і знають, кого збирати у великих або маленьких містах. Ми ж не є супер популярною групою, тому завжди велика робота на місцевих організаторах.
П. - Дніпропетровськ завжди був одним із улюблених міст. Він такий яскравий, чистий і з величезною річкою, там можна дуже довго гуляти і нам це подобалось. Полтава – це патріотизм і європейський оплот. Україна – різна, і скрізь для себе щось береш.
- А львівська аудиторія яка?
Я. - Львівська аудиторія взагалі супер, це взагалі наше улюблене місце. Ми відчуваємо, що ми резонуємо з львівськими людьми. Ну я ще з Львівської області, може саме тому.
П. - А ще перші концерти, феєричні, коли вони нас дуже надихали, вони були пов’язані зі Львовом, та львівською публікою. Тоді люди носили навіть один одного на руках, це було на фестивалі «Фортмісія».
Я. А ще був крутий концерт, один із перших, на Форумі видавців, це була ніч поезії. Навіть наші знайомі зі Словаччини, дивувались, як це люди можуть сидіти цілу ніч, слухати поезію і бути такими уважними. І ми зрозуміли, що люди, які там були – це наша аудиторія, люди, які можуть цілу ніч слухати вірші під музику, це просто золоті люди, для них прекрасно грати.
- Цього року на ZahidFest ви виступали о третій ночі. Як вам такі нічні імпрези?
Я. - Класно, перед концертом ти завжди в тонусі, о котрій б він не відбувався. Колись ми також грали над ранок, ми їхали в електричці, там проходив фестиваль «Карпатський протяг» (еко-арт фестиваль у вагонах транскарпатського потяга «Івано-Франківськ – Рахів», метою якого є вирішення болючої екологічної проблеми регіону – пластикового засилля, - прим.) і якраз світало, їде ця електричка, за вікном – гори, кругом все світає і це було дуже романтично. А одного разу на фестивалі «Республіка», коли ми виступали з ударником, ми мали грати об одинадцятій вечора. Час виступу там постійно змінювався, і ми стомились трохи і заснули. А за п’ятнадцять хвилин до виступу ми прокидаємось, швидко беремо інструменти, під’їжджаємо туди, одразу включаємось, і була дуже ясна і чиста голова.
«МИ ФОРМУЄМО ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ ПРО УКРАЇНУ»
- Коли ви виступаєте за кордоном, що вас запитують про Україну, особливо зараз?
П. - З часу Майдану постійно запитують, «як там у вас». Якщо під час революції їм було все ясно, то коли почалась «гібридна війна» і колабораціонізм мешканців частини східної України на російську користь, вони вже нічого не розуміли, і доводилось їм пояснювати. В основному ми їздили в Чехію і Словаччину цього року, а в них дуже сильне проросійське лобі і багато проросійської інформації. Нам друзі навіть казали, що існують спеціальні боти, які під новинами на чеських сайтах залишають коментарі з проросійською позицією, але видно, що це не носії мови, і чехи їх «палять». Багато людей просто розгублені, оскільки їм вже важко з усім цим розібратись. Але недавні події, коли Земана (Мілош Земан – політик, прем'єр-міністр Чеської Республіки, – прим.) піддали обструкції, то ми зрозуміли, що більшість нормальних людей за нас.
- Після спілкування з вами у них розвінчувались якісь міфи?
П. - На побутовому рівні – безперечно, і це ще було задовго до подій минулого року. Наприклад, коли нас запросили на перший фестиваль, ми подружились з організатором і вже за декілька років він розповів нам, що його відмовляли нас запрошувати, оскільки «всі українці – бандити, злодії, вони щось у тебе вкрадуть чи ще чогось нароблять». Але ми формуємо позитивний імідж.
МУЗИКА ДЛЯ ДОРОГИ, МУЗИКА ДЛЯ ПРИБИРАННЯ, МУЗИКА ДЛЯ НОВОГО РОКУ
Фото з офіційного сайту zapaskamusic.com
- Ваш особистий плейліст. Яка музика підходить для того, аби готувати сніданок, або, наприклад, прибирати?
Я. - У мене є такий плейліст для дороги, – це турецька психоделіка, група Twin Shadow.. От ми нещодавно помітили зі знайомими, що гарно під класичну музику спілкуватись утрьох. Вона дуже структурує, починаєш гарно формулювати свої думки. Є ще такий в мене улюблений альбом DJ Koze, в нього багато спільних треків з Caribou. Під цю музику дуже гарно, напевне, прибирати.
П. - Мені подобається те, що у мене зараз в плеєрі, це такий trip-hop, downtempo, Dr Flake, місцями DJ Screw і Вівальді. А так я останнім часом дуже багато риюсь в сучасній музиці, щоб знайти, що мені подобається і на жаль, мене розчаровує 80% музики.
- У вас був подкаст «Алмаз», де ви робили огляд творчості молодих українських музикантів. А які вони, як вони звучать?
П. - Вони дуже різні. В Україні є серйозний респект експериментальній електронній сцені і реперам. Буквально позавчора я послухав житомирську групу «Oh, deer», мені дуже сподобалось, це для мене надія українського року, бо все, що я слухав до того, на жаль, були просто гнилі дев’яності. «Oh, deer» можуть трошечки здивувати світ, а не тільки на локальному рівні «ой, прикольно».
Я. - Є ще дуже гарний гурт «Катя», є daKooka. Зараз інтернет рулить і люди в underground-i нормально себе почувають, бо там немає якихось безглуздих естрадних стандартів, які раніше були.
- А музичний underground приносить економічну вигоду? На власному прикладі, чи можете сказати, що можете себе впевнено почувати фінансово в рамках своєї діяльності?
Я. - Ну таке, все що приносить, воно одразу з’їдається, бо потрібно постійно щось оновлювати, докупати. Жити можна, але..
П. - Ти можеш бути музикантом, якщо будеш постійно концертувати, постійно будеш в дорозі. Ми не можемо собі дозволити такого, як ті гурти, які збирають стадіони, давати 10 концертів по всій Україні на цілий рік, а між тим їздити по корпоративам і по телебаченню і за рахунок цього якимось чином жити. Ми невелика група, яка збирає невелику аудиторію, тому у нас має бути дуже багато концертів, аби вижити.
- З якою музикою ви б зустріли Новий рік?
Я. - Побачимо... Ми, напевно, будемо грати в Mezzanine у Києві, це такий дуже класний простір, так що скоріше ми будемо дуже прикольну музику слухати. І класних людей буде багато, які відкриті до музики.
- У вас є якісь думки, щодо того, яким буде новий музичний рік в Україні? Що ще не було зроблено на українській музичний сцені?
Я. - Мені здається, що там взагалі непочатий край роботи молодому музикантові. Сподіваємось, що будуть нові імена, які не треба буде як алмаз вишукувати, викопувати десь. Буде щось нове, бо нове покоління підростає, і вони вже зовсім не такі, як ми.
Розмовляла Аліна Швидко
