Київ

Шлях, що веде в минуле. Яку історію приховують будинки перейменованої вулиці Пушкінської в центрі Києва

4059 0
Цій затишній, короткій та спокійній вуличці, розташованій посеред киплячого центру Києва, менше ніж 200 років. Втім, чи не кожен другий будинок тут має свою особливу історію.
Фото: Павло Заярний для «Твого міста»

Фото: Павло Заярний для «Твого міста»

Перейменування вулиці Пушкінської, що в центрі Києва, було одним з найобговорюваніших у місті в межах торішньої хвилі дерусифікації. Так, від 27 жовтня вона носить ім’я українського підприємця, філантропа, одного з ініціаторів створення Центральної Ради Євгена Чикаленка. Дигер та екскурсовод Кирило Степанець на прохання «Твого міста» розповідає історію вулиці та її будинків.

Дорога від університету

 

Нова дорога від сучасної Прорізної вулиці до сучасної площі Українських Героїв виникла в старому Києві у середині ХІХ століття. В 1840-их роках після спорудження будівлі університету Святого Володимира (тепер університет Шевченка) з’явилася потреба розпланування навколишньої території.

Тоді руйнували старі земляні оборонні вали, що існували ледь не з часів Київської Русі, і на цих місцях прокладали вулиці. Так виникла нова Єлизаветинська, першочергово названа на честь імператриці Єлизавети Петрівни. Довжина вулиці становила майже один кілометр.

Протягом наступних кількох десятиліть вона була майже повністю забудована. Остаточно сформувалася аж в останній третині ХІХ століття і відтоді практично зберегла свій вигляд.

Попередню назву вулиці – Пушкінська – дали ще в 1899 році на честь сторіччя від дня народження російського поета Пушкіна. З того часу й до 2022 року ця назва не змінювалася.

Донині тут переважає стара, первісна забудова. Крім житлових будинків, на цій вулиці було кілька навчальних закладів і лазня. Перші номери будівель на ній впритул прилягають до Прорізної.

Під час Другої світової війни теперішня вулиця Чикаленка не дуже постраждала, окрім кварталів, прилеглих до Прорізної, де була майже повністю знищена забудова. Тутешні квартали сильно постраждали в 1941 році та згодом були розібрані. Саме тому на фрагменті парного боку після війни розбили сквер. За ним починається так звана сталінка, збудована в 1950 – 1953 роках для працівників Київської міськради.

Особняк підприємця Мойсея Зайцева на розі вулиць Чикаленка та Прорізної. 1905 рік. Згорів від пожежі 1941 року, зараз на його місці сквер

Історія будинків

 

У давнину тут селилися багатії, діячі науки та культури. В радянський період, окрім чиновників, проживало чимало культурних діячів, чиї імена увічнені в меморіальних табличках на фасаді будинку.

З протилежного від скверу боку можна бачити інший сталінський будинок того самого періоду. На місці будівлі №4, що не збереглася, стояла друкарня знаменитого українського видавця Стефана Кульженка.

Друкарня Кульженка, 1910-ті роки

За будівлею міськради – перший прибутковий будинок імперського періоду. Це гарна симетрична будівля з наскрізною аркою посередині. Поряд споруда колишнього райкому КПРС Ленінського району Києва. Нині її займає посольство Туркменістану. У внутрішньому дворі є альтанка, оформлена в східному стилі. Мешканці сусідніх будинків назвали її мінімечеттю. Пам’ятник туркменському поетові та філософу Махтумкулі Фрагі встановлений у сквері на перехресті з Прорізною.

Двір посольства Туркменістану, 2015 рік

На місці садиби №7 розташовувалися будинки тютюнової фабрики братів Когенів. Пізніше одна з будівель була переобладнана в житловий будинок для працівників кіностудії.

Тютюнова фабрика братів Когенів. 1941 рік. Пожежа. Німці розбирають завали

Далі, аж до перетину з вул. Богдана Хмельницького, розкинулися шикарні прибуткові будинки, зведені у розпал так званої будівельної лихоманки. Винятком є кутовий будинок з непарного боку – знаменита Фундуклеївська жіноча гімназія. На перехресті – вхід до станції метро «Театральна». З протилежного боку – драмтеатр ім. Лесі Українки та нова будівля, яку займає Музей історії Києва. Адресат усіх перелічених тут об’єктів належить до вул. Богдана Хмельницького.

Фундуклеївська жіноча гімназія

За будівлею Музею історії Києва – 5-поверховий житловий будинок акторів, зведений у 1936 – 1938 роках. Тут проживало багато відомих артистів, таких як Зоя Гайдай і Микола Смолич. Далі в дореволюційному будинку під №22 розташований фармацевтичний корпус університету Богомольця.

Фармацевтичний корпус університету Богомольця

За ним у колишній садибі дворян Дуніних-Борківських – ендокринологічна лікарня. Оригінальною архітектурою вирізняється прибутковий будинок, спроєктований архітектором Йосипом Зекцером. Ба більше, архітектор сам деякий час проживав тут. Ця гарна будівля не раз опинялася в об’єктиві радянських кіношників.

Садиба дворян Дуніних-Борківських 

Квартал на розі Чикаленка й Тараса Шевченка на парному боці займає колишній особняк чиновника Шпаковського. Пізніше цю будівлю надбудували, створивши ефект «матрьошки». Таке враження, що в стару cпоруду просто брутально встромили новобудову.

Особняк Шпаковського до перебудови, 1939 рік

Особняк Шпаковського, наші дні

Перетнувши бульвар Шевченка, можна побачити висотку елітного готелю «Прем’єр Палац», збудовану ще в 1912 році, яку після капітальної реконструкції донині використовують за призначенням.

Будівля готелю «Прем’єр Палац»

Праворуч від неї – будівля колишнього правління «Південно-російського товариства сприяння землеробству та сільському господарству», в якому раніше було 2-ге комерційне училище. Цікавим є старовинний паркан із арками, що веде у двір з боку Пушкінської.

Прохідна арка з оригінальною металевою брамою, 2015 рік

На будинку №17 встановили меморіальну дошку Івану Нечую-Левицькому. В будинку, що стояв на цьому місці, письменник мешкав у 1889 – 1910 роках.

В одноповерховому особняку під №30, де нині Товариство Червоного Хреста України, народився Петро Крутиков – засновник знаменитого київського цирку «Гіппо-Палас» на вул. Городецького. На момент відкриття це був найбільший у Європі цирк. В сусідній із будинком Крутикових будівлі була розміщена жіноча гімназія. Тепер тут Спілка композиторів України.

У сильно перебудованому особняку на Чикаленка, 36 – резиденція Київського патріарха Філарета. У триповерховій старовинній будівлі під №43 – посольство Естонської Республіки.

Наприкінці вулиці стоять дві зовсім не схожі будівлі. На непарному боці –  прибутковий будинок купця Сніжка, стилізований під російський терем XVI-XVII століття. З протилежного боку колись були лазні Міхельсона, більш відомі як Караваєвські. Їх знесли у 1980-их, після цього на тому місті виріс бізнес-центр «Київ-Донбас».

Комплекс Міхельсона

 

Колишній комплекс київського багатія Фрідріха Міхельсона складався з чотирьох будівель. Коли заходиш у його двір, виникає відчуття, що потрапив у Чорнобильську зону відчуження, а не в центр Києва: будинки занедбані й розорені, окрім гарних дореволюційних будівель, у сусідстві стоїть такий же занедбаний дитсадок радянської доби.

Закинутий комплекс будинків Міхельсона, 2015 рік

Його нібито випадково почали руйнувати в 2007 році з ініціативи жадібних забудовників. Цілковито знищити будівлю не дали, але й не відновили. Сьогодні є плани щодо відродження цього куточка. Кілька років тому почали реконструкцію комплексу Міхельсона, але й досі не завершили.

Сам Міхельсон, увійшовши до десятки найбагатших киян початку ХХ століття, жив у окремій будівлі за адресою: Пушкінська, 40. Нині тут поліклініка для постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

Естонець з походження, він увійшов у історію Києва не лише як один із найбагатших містян, але й як творець відомих Караваєвських лазень. Цей заклад тривалий час відігравав значну роль у санітарній обстановці міста. В умовах відсутності належного водопостачання й каналізації ці лазні були для киян порятунком від епідемій та хвороб. Караваєвські лазні, або як їх іще називали – лазні Міхельсона, не тільки давали прибуток власникові, але й рятували людські життя. Недарма офіційна назва лазень була «Народні».

Лазні Міхельсона були споруджені в 1876 році. Це одна з перших капітальних будівель, які з’явилися на Шулявській площі (згодом площі Льва Толстого, а тепер – Українських Героїв). Для підприємливого естонця ці лазні стали своєрідним стартапом. Згодом його бізнес розширився, і він відкрив декілька цегельних, склотарних і винокурних заводів, а також здавав у довгострокову оренду помешкання у вищезгаданому житловому комплексі на вул. Чикаленка.

Будівлю лазень Міхельсона спроєктував відомий архітектор Олександр Шиле. Цікаво, що цей заклад міг обслуговувати різні верстви населення. Тут були відділення для осіб різних статків (для чоловіків – три, для жінок – два). Вартість одного відвідування коливалася від 5 до 40 копійок.

Будівлі лазень Міхельсона в 80-ті. Фото Олександра Ранчукова

Прикметно, що парильні для середнього класу чомусь називалися дворянськими. Один візит сюди коштував 15 копійок і для жінок, і для чоловіків. Окрім звичайної парильні, там були різні допоміжні структури. Примхливий клієнт міг скористатися крамницею, басейном з холодною водою, душем, поголитися, зробити зачіску та скуштувати напої. Згодом, коли бізнес почав розширюватися ще більше, до відносно невеликої лазні Міхельсон доручив добудувати триповерховий корпус.

У рекламі власник закладу наголошував, що всі ванни зроблені з мармуру. Лазні Міхельсона працювали щоденно, крім неділі та християнських свят. Проте заклад декілька разів намагалися закрити через забруднення довкілля – усі відходи звідси стікали у води струмка Клов (притока Либеді). Через це на лазні Міхельсона надходили скарги. В цьому вбачаються й підступи конкурентів, що було нормальним явищем для тих часів: решта лазень функціонували аналогічно.

Фрідріх Міхельсон помер у 1908 році. Справу продовжили його нащадки. Після революції лазні були націоналізовані, але не припинили існування. Старожили згадують, що в скрутні повоєнні часи тут знайшли прихисток люди, позбавлені даху над головою. Подейкують, що ці нещасні жили на горищі ледь не до середини 1970-их.

Пам’ятають кияни й місцеву перукарню, а також зручну пральню. Наприкінці 1980-их застарілу будівлю закрили. Планували зруйнувати й лазні Міхельсона та звести новий банно-пральний комбінат. Однак після розпаду СРСР це вже було неактуально. Натомість тут виріс один із перших в столиці України бізнес-центрів «Київ-Донбас».

Цікаво, що його будівництво потрапило в кадри кінострічки «Дике кохання» – також своєрідного кінодебюту молодої незалежної держави. Спорудження нового бізнес-центру, архітектором якого є Вадим Жежерін, закінчили в 1996 році. Тепер тут центральний офіс одного з банків.

У 2007 році на подвір’ї поставили символічний пам’ятник – збільшену копію роботи скульптора Олександра Архипенка, киянина з походження, який здобув всесвітнє визнання за кордоном, де був вимушений шукати кращої долі.

Пам'ятник скульптору Архипенку та колишній бізнес-центрів «Київ-Донбас», зведений на місці лазні Міхельсона, 2015 рік

Скульптура жінки у подвір’ї бізнес-центру є даниною нашому талановитому співвітчизнику.

Кирило Степанець


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!