Фото: Форум видавців
Цими вересневими днями до Львова мали б з'їжджатись з усіх усюд люди, вулиці мали би бути гамірними та святковими, адже вони були б частиною щорічного Форуму видавців. Та карантин це змінив. Львівська журналістка Анна Герич – про те, що таке Форум насправді і чому його так бракує на вулицях міста.
Зі «свого» першого Форуму видавців у Львові я найбільше запам’ятала «Мелодію» Скорика. Струнне тріо грало її на подвір’ї палацу Потоцьких, була золота осінь, надвечір’я. І я вже не пригадую, що я того року придбала. Але тепер думаю, що саме ця мелодія, яку, як по правді, тоді для себе відкрила, – то щось набагато більше, ніж просто музика.
Так само Форум видавців у Львові – це кожного року щось набагато більше, ніж просто книжки, ніж гортання сторінок, які пахнуть свіжою фарбою, ніж ярмарок, де шукаєш найбільш розрекламовані, найновіші видання.
Читайте також: Як Форум видавців змінює Львів і Україну. Відео
Форум видавців – це про контексти і про сенси, які звучать в інформаційному просторі країни і світу кілька місяців до і будуть звучати ще кілька місяців після кожного львівського вересня. Якісь – сильніше, якісь – слабше, а якісь, власне, тут зароджуються.
Форум видавців – це один із найкращих майданчиків комунікації, які я знаю. Наприклад, про реформу освіти, яку на форумі у Львові пояснювали Лілія Гриневич та Інна Совсун. Я пам’ятаю той Форум, де було багато про Голодомор, де я купила «Ваші мертві вибрали мене» Джеймса Мейса і «Жнива скорботи» Роберта Конквеста. І «проковтнула» їх відразу. А потім було про нашу Революцію Гідності і війну на сході. Кожного року ми тут, на окраїні колишньої імперії Габсбургів, у серці Центрально-Східної Європи, піднімаємо філософські питання про минуле, теперішнє і майбутнє – України, Євросоюзу, і світу загалом. І я завжди кажу колегам та знайомим: одна зустріч, одна дискусія – це часом більше думок, вражень і сенсів, ніж можна знайти у кількох прочитаних книгах. Бо так є.
Нехай це прозвучить, як реклама, але щороку чекаю програми від «Видавництва Старого Лева». Бо там точно є щось для душі: вечір з Віктором Морозовим чи презентація «Речей сили».
Читайте також: Українська абетка отримала гран-прі на Форумі видаців у Львові
Так, Форум – це люди. Це – очікувані автори і колеги, яких зустрічаєш на дискусіях і презентаціях випадково, і політики та громадські діячі, яких… зрештою, теж ніколи особливо не шукала. Щороку це люди, з якими вибираєш події. Наша журналістська братія точно знає, як «ділити» Форум між собою. Тімоті Снайдер, Френсіс Фукуяма та Енн Еплбаум, Іван Малкович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович або Тарас Прохасько точно скажуть щось цікаве. Тут навіть нема що ділитися. Тут ми точно приходили по кілька нас з редакцій різних медіа, з різних колективів. І нічого, що писати про це не будуть усі, головне – наслухатися, назаписувати всього і думати потім. Можливо, навіть підсвідомо.
Трошки перефразую Ольгу Токарчук і напишу, що форумні «Люди книги» щороку робили для нас дуже багато. Вони розсували стіни або й руйнували їх. Вони робили якось так, що ми потім мали що не тільки розшифровувати ще з місяць – ми мали над чим думати. Ми мали що вишукувати в тих паперових книгах, яких накупили за ті кілька днів.
Чому я пишу в минулому часі? Бо карантин таки добряче вніс свої корективи, бо зустрічі наживо і атмосфери Форуму видавців, на жаль, не замінити нічим. І без Форуму видавців вересневий Львів такий дивно принишклий, ніби теж йому самотньо, ніби теж пильно дослухається до свого тіла.
Бо онлайн-події – це більше щось таке фонове і необов’язкове, що можна переглянути і в записі. Єдиним обов’язковим залишається – знайти і купити ті книги, які цьогоріч творитимуть сенси для України і світу. І обов’язково прочитати їх.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
