Фото: portal.lviv.ua

Журналіст Отар Довженко написав, що  відмовився від сортування сміття, бо більшість мешканців Львова й далі викидає сміття на одну купу. Саме тому  концепція zero waste не стала нормою для жителів Львова. У відповідь директор комунального підприємства «Зелене місто» Вадим Ноздря розповідає, чому поки не можна повноцінно запустити роздільний збір і сортування відходів та коли на це можна сподіватися.

Якось в одному муніципалітеті в Балтії нам сказали: «Найкраща сортувальна лінія для відходів – це людина в себе вдома». З цією думкою важко не погодитись, особливо коли бачиш успіхи країн, які витратили десятиліття на налагодження системи поводження з відходами та далі її вдосконалюють. Та чи можна під впливом навіть таких екстраординарних обставин, які спіткали Львів 2017 року, здійснити світловий стрибок, як у «Зоряних війнах», і почати масово сортувати сміття? Адже йдеться не лише про наявність інфраструктури, культури та масової свідомості, а й про мотивацію.

У червні 2017 року Львів мав мотивацію для того, щоб опановувати нові підходи до поводження зі сміттям. Навіть із обмеженими ресурсами ми зробили кілька кроків, які чітко актуалізували проблему у свідомості львів’ян і дали візію поводження в майбутньому. Це – стартовий майданчик для майбутніх перетворень.

Читайте також: Множення на zero. Чому я більше не сортую сміття

Чому ж поки не складається? На мій погляд, назад потягнули якорі реалій, усталених ще з радянських часів, які не побачиш неозброєним оком.

Уявімо ідеальне сортування відходів, до якого нам хотілося б перейти. Львів’яни активно сортують свої відходи на чотири фракції вторсировини. Є ще п’ятий контейнер, так званий «чорний». Як думаєте, яким буде співвідношення ваги чотирьох контейнерів та одного «чорного»? «Чорний» важитиме в п’ять разів більше за ті чотири разом узяті, підказує нам не раз досліджена морфологія сміття у Львові. Вторсировина становить не більше 20% відходів.

Справді, якщо все валять на одну купу, немає сенсу викидати сміття окремо. А ще це потягне за собою необхідність змінити логістику: «чорний» контейнер забирає один сміттєвоз, а решту – щонайменше два інших, адже скло потрібно забирати окремо. На рівні району чи міста організувати таке вивезення можливо.

Але куди це все поїде? Власне, одна з очевидних причин того, що поки не склалося із сортуванням, полягає в тому, що навіть сортоване сміття нема куди вивозити. Напряму на переробку можна везти хіба що склобій, бо він важкий. А чи прийме целюлозно-паперовий комбінат сміттєвоз із картоном? Не дуже охоче, бо вони вимагають, по-перше, мінімальну партію від двадцяти тон, і щоб картон був однорідний.

У сусідніх європейських країнах «роздільно» зібране сміття якраз і везуть на сортувальні комплекси, де досортовують і готують комерційні партії однорідного, чистого, ще й пресованого матеріалу, який іде на переробку. Завдяки таким комплексам принаймні частина відходів стає цінним  ресурсом.

Гаразд, у міському переробному комплексі буде змога сортувати й готувати матеріал для переробки. А чи буде матеріал? Про це я прямо запитав одну з компаній, які вивозять сміття. Відповідь мене трохи ошелешила: «Навіщо ми розвиваємо роздільний збір відходів, щоб комусь його віддавати?».

Кому належить сміття в контейнері? Перевізник вважає, що йому, бо йому належить контейнер, який він установив за угодою з містом. Отже, все, що в контейнері, теж його. 

Читайте також: У Бога сміття немає. Як звільнити Львів від відходів не на день, а назавжди

Законодавство не визначає чіткого статусу відходів як об’єкта права власності. Й національна стратегія поводження з твердими побутовими відходами відклала розв’язання цієї проблеми на потім.

У Європі контейнер здебільшого належить тому, кому належить земля, на якій він стоїть, тобто муніципалітету. Й усі ланки системи збирання – вивезення – сортування – переробка – утилізація перебувають під контролем міської влади. Тільки так можна збалансувати витрати та доходи міста й мати обґрунтований тариф.

Не слід скидати з рахунків і тіньовий сектор. Що більше буде на вулицях сортованої вторсировини, то більшим буде неконтрольований потік до мережі пунктів збору, які працюють неофіційно.

Тому організацію роздільного збирання сміття та інвестиції з міського бюджету в розбудову комунальної інфраструктури потрібно обговорювати, розуміючи всю природу ситуації, яка склалась роками. Стратегія, ухвалена Львівської міською радою в кінці червня 2017 року, передбачає дієві механізми, які дозволять поступово зменшувати кількість відходів у місті та загалом зробити ситуацію зі сміттям контрольованою.

Передавши вивезення сміття зі Львова на два роки облдержадміністрації, місто було змушене зосередитись на двох першочергових завданнях – будівництві сміттєпереробного комплексу та рекультивації полігону в Грибовичах.

Тим часом обов’язок забезпечення контейнерів та роздільного збору лежить на компаніях, які вивозять сміття. Щоб вносити в угоди з ними системні зміни, треба проводити нові конкурси з новими умовами. До цього ми зможемо повернутись у червні 2019 року.

Читайте також: Яким буде перший сміттєпереробний завод у Львові. Візуалізація

Отже, зусилля міської влади сьогодні спрямовані на те, щоб якнайшвидше дати відповідь на питання: куди поїдуть на сортування та переробку всі сто відсотків відходів, зібраних у Львові, включно з вторсировиною. Щоб менше сміття їхало на захоронення, потрібен сміттєпереробний комплекс. План дій та інвестицій, розроблений містом разом із компанією Egis та Європейським банком реконструкції та розвитку, передбачає розвиток роздільного збору на етапі, близькому до запуску сортувального комплексу.

Тож я просив би львів’ян не поспішати «множити на нуль» свій поклик до сортування сміття та не відмовлятись від ініціативи zero waste. А навпаки, вже найближчим часом повернутись до цього, коли місто підготує відповідну інфраструктуру. Іншого шляху європейське місто не має.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.