фото: Старосамбірська районна рада
Чимало пам’яток на Львівщині не внесені ані до реєстрів, ані не вважаються пам’ятками національного значення. Однак, на думку пам’яткоохоронця Андрія Салюка, це не робить їх менш цінними та не дозволяє над ними знущатися. Він також ділиться думками про те, як слід пояснювати українцям цінність культурної спадщини та як міські й обласні інституції можуть не допустити її руйнування.
У Старосамбірському районі фасад будівлі психоневрологічного пансіонату утеплили. На жаль, цим у нас займаються теплотехніки без допомоги архітекторів, відповідно, фасад зіпсували. Я впевнений, що вони не хотіли і знищити будівлю, вони зробили це правильно технічно, але не звернули увагу на профілі, декор. Ними мав керувати архітектор-реставратор.
Читайте також: «Втоплений» фасад та пальма. Що кажуть архітектори та проєктанти про новий готель на Дорошенка
Якщо сказати каменяреві: «Теши», то він буде тесати, якщо архітектор не скаже, що саме, то з цього не вийде споруди. Так само з електриками, які у нас займаються освітленням. А що таке підсвітка? Це – спроба зробити так, щоби пам’ятка заіснувала в темну пору дня у будь-якому просторі. Якби не було її, то пам’ятка вночі чи ввечері для нас би не існувала. Коли ж електрик починає займатися підсвіткою, то він, імовірно, зробить це технічно добре. Однак взяти, приміром, церкву Андрія у Львові: чи хтось електрику сказав, де монтувати лампу? Ніби просте питання, але весь фасад – це елемент, який треба зберегти, а електрик має тільки робити там отвір. Для цього повинна бути співпраця між архітектором, який знається на старовині, і технічним виконавцем – муляром, електриком тощо. Ми тоді зможемо підсвітити так, щоби пам’ятка існувала такою, як є, водночас з правильними гарними акцентами.
Колись директор Львівської галереї мистецтв, мистецтвознавець Борис Возницький розповідав притчу про чоловіка, що йшов повз будівництво і запитував робітників: «Що ви робите?». Один відповів, що кладе цеглу, другий – мурує стіну, а третій – будує храм. Це просте світоглядне питання дуже важливе і для нас.
Читайте також: Куди поїхати на вихідні зі Львова. Поблукати вуличками старих міст
Міські і обласні чиновники мали б розуміти, що вони – адміністратори, вони мають знайти, залучити тих спеціалістів, які в тому розуміються. У нас є закон України «Про охорону культурної спадщини», де чітко написано, як вносити пам’ятки в реєстр, і то не є надскладно. Справа тільки в тому, що станом на нині пам’ятко-охоронні служби в такому «загоні», у обласній адміністрації є відділ, що складається з п’яти людей. То що вони можуть зробити на область, якщо в нас тисячі пам’яток архітектури, археології, монументальних, яких навіть не розглядали. Із тими людськими ресурсами це неможливо охопити. І наступне питання до тих, хто ними керує, чому в Львівській області, яка, на мою думку, за насиченістю пам’яток має перше місце в Україні, є відділ з п’ятьма спеціалістами.
Культурна спадщина – це питання національної безпеки держави, і кожна потужна країна її ставить наріжним каменем своєї гуманітарної політики. Руйнувати може або ворог, або невіглас. В нас є і одні, і другі. Раніше в центральній владі ми мали ворогів, які руйнували, аби підірвати національну безпеку і свідомість, зараз роблять невігласи. Тому важливим є просвітництво на найрізноманітніших шаблях, починаючи мешканцями сіл, де є старовинна церква, закінчуючи настоятелями храмів, бо вони теж не усвідомлюють цінності культурної спадщини. Прикладом тому є церква у Славську, де керівництво досі не зрозуміло, якої шкоди завдало. Якщо ми знаємо, що таке кримінальне відповідальність за побиття, убивство, то непокарання викликає гнів, і ми волаємо про покарання. А тут жодної реакції, тобто таку справу не вважають злочином. А це таки злочин проти держави.
Інший випадок – хресна дорога на Піп Іван, але це приклад повного невігластва. І дякувати Богу, що громада піднялась. Прикриваючись ідеєю християнських традицій, хотіли руйнувати важливий природний простір. Традиція християнської ходи, до речі – не наша, а римо-католиків, у нас вона була з середина 20 століття. Це теж говорить про відсутність освіти і освіченості.
Читайте також: Фігура Божої матері на «Стільському городищі» або Таку картину незнання треба змінювати
Така ж справа зі Стільським городищем і фігурою Божої Матері. Перше, що мала би зробити адміністрація заповідника – відкриті уроки в школі для 3-4, 9 класів. Якщо би так зробили в школі для дітей, то, я думаю, що через них би інформація прийшла до дорослих. Мешканцям мають пояснювати про той ресурс, який можна використати для розвитку свого регіону, і що його не можна руйнувати. Треба навчити їх любити маленьку батьківщину через просвіту, через освітні заклади. Має бути національна програма повернення у школу краєзнавства, аби люди знали історію і традиції свого регіону. А щоб викладали ті вчителі, що це знають і вміють робити. Це може бути будь-хто, з будь-якою іншою базовою освітою, але він чи вона повинні бути свідомими, розуміти цінність культури та вміти це прищепити іншим.
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
- у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
