Фото з відкритих джерел

Керівник МОЗ Максим Степанов говорить, що в Україні зараз така ситуація із Covid-19, як була навесні в Італії та Іспанії. Та чи так це? Про щоденну статистику, реальну ситуацію і про те, що на нас чекає через два тижні – львівська лікарка Людмила Звір-Мацко.

Веселі, брате, часи настали. Щодня статистика МОЗ показує рекордну кількість нових випадків ковіду в Україні (та й вона, на мою думку, занижена). І виникає таке відчуття, що ми, практикуючі лікарі, та керівництво департаментів і міністерства, перебуваємо в якихось паралельних реальностях.

Читайте також: Про ковід-дисидентів або Як не стати корисним ідіотом

Все частіше доводиться чути від колег з різних регіонів інформацію, що вони мають певні «ліміти» на обстеження підозрілих випадків, які «не бажано перевищувати», бо буде а-та-та пальчиком. Ще дехто говорить про негласні накази скеровувати на ПЛР тільки коли комп'ютерна томографія показує таку ознаку, як «матове скло» або при контакті з людиною з підтвердженим діагнозом.

Можливості обласних центрів на виконання тестів є обмежені. Іноді на результат обстеження доводиться чекати декілька днів. Ситуація вже вийшла з-під контролю, на жаль. Протиепідемічна робота провалена. Маховик запущено, і його не спинити.

І тут заговорили про можливий локдаун. Ізраїль вже вводить двотижневий строгий карантин, на посилений протиепідемічний режим переходять Франція, Іспанія і Нідерланди. Але чи можливий він у нас? Розуміючи всю ситуацію, скажу лише так – ви запізнилися, нешановні можновладці, запізнились на цілу вічність. Бо якщо цивілізовані країни (!) період локдауну використали на посилення протиепідемічної роботи, нарощування забезпечення лікарень обладнанням і ліками, то ви за весь цей час зробили рівно «зеро».

Візьмімо хоча б учорашню цифру нових випадків – 5800. Якщо довіритися світовій статистиці, 20% із них (трошки більше однієї тисячі) таки потребуватимуть госпіталізації за декілька днів, а ще чверть з них – перебування у відділеннях інтенсивної терапії з доступом до кисню, а найбільші нещасливці (близько 25) – підключення до апарату ШВЛ). Стає сумно.

Лікарні, а особливо реанімації, не гумові, а ресурси – як медпрацівників, так і обладнання – скінченні. Крім того, особливістю перебігання цієї хвороби є її тривалість, а саме тривале перебування – до 2-3 тижнів – у стаціонарі. Якщо ж ідеться про необхідність інтенсивної терапії, то стаціонарне лікування затягуєть на півтора місяці.

Ну і матеріальні ресурси. Попри запевнення очільників, лікування ажніяк не є безкоштовним. За різними оцінками, лише один день перебування в реанімації обходиться в середньому в 10-15 тис. гривень для родини хворого. А якщо захворіє декілька членів сім'ї? Сумно, панове, дуже сумно...

Читайте також: Директор Центру легеневого здоров'я заявив, що всі медикаменти пацієнти змушені купувати самі

Я не знаю, чи введуть новий жорсткий карантин. Направду, не хочеться нічого прогнозувати. Вже зараз є труднощі з госпіталізацією хворих. Що буде за 10-14 днів – можна собі приблизно уявити. Хоча, яка різниця, що лікарня не зможе прийняти всіх потребуючих, якщо дорога до неї заасфальтована і освітлена.

Шануйтеся, співгромадяни. У мене нема для вас хороших новин...