Чого бракує людям з інвалідністю у Львові? 7 ідей та пропозицій

10849 0
Не можливо збагнути проблеми людей з особливими потребами, якщо не зіткнувся з тим особисто. Так вважають учасники дискусії, організованої дискусійною платформою «Твоє місто Львів», на тему: «Що зміниться для людей з інвалідністю». В рамках зустрічі, що відбулась у четвер, 25 березня, її учасники обговорили чому варто викорінити слово «інвалід» з лексикону українців. Навіщо учасникам АТО перебирати досвід Австрії та які кроки робить Львів для того, щоб місто стало доступнішим для людей з особливими потребами.
Фото: psi.org.ua persha.kr.ua? inclusive.ostriv.in.ua,  ye.ua, tcb.vn.ua

Фото: psi.org.ua persha.kr.ua? inclusive.ostriv.in.ua, ye.ua, tcb.vn.ua

Ярослав Грибальський Львівське обласне відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів»

Головна теза: «Ситуація з інвалідністю нагадує пазл, який ще потрібно завершити»

Починаючи з 1991 року життя у Львові змінилося на краще, в тому ж числі й інфраструктурна доступність міста для людей з особливими потребами. Проте, загалом картина фізичної доступності Львова для людей з інвалідністю нагадує складання пазлів.

Ми все ще маємо незаповнені пробіли. До прикладу, коли заходимо в такі гіпер- та супермаркети як «Метро», «Ашан».  Чи є там падуси? Немає. А чи повинні ми створювати такий простір виключно для людей на візку? Він повинен бути комфортним також і для мами з візком і для людини з корзинкою на колесах.

Нині часто можна почути, що на вході в театр ім. Лесі Українки немає пандуса. А ви б хотіли його там бачити? Я – ні. Воно ж зіпсує архітектуру. Власне, тут повинна вмикатись фантазія і досвід проектанта: як зробити, щоб забезпечити доступність людям з інвалідністю на рівні інших й при цьому не зіпсувати того, що вже маємо. В цьому аспекті ми повинні також вивчати та впроваджувати досвід Європи.

За останні 5-7 років у місті збільшили кількість низькопідлогових автобусів. Але чи забезпечують вони доступність? Тільки частково. Наші зупинки не відповідають будівельним нормам. Водій часто забуває, що потрібно під’їхати до тротуару. Також дорогу може загороджувати таксі або приватний транспорт. Ось і виходить, що людина з інвалідністю знає, що автобус для неї є доступним, проте  не може ним скористатися. Хіба це полегшує їй ситуацію?

Оксана Потимко, виконавчий директор Львівського обласного осередку «Українська спілка інвалідів – «УСІ»

Головна теза: Є дві найбільш важливі проблеми незрячих людей у місті - транспорт і банк

Якщо говорити про питання доступності та інфраструктуру міста, то в силу своєї робити я проїхала 120 міст України. Чесно кажучи, на тлі решти міст Львів виглядає найкраще. Зокрема, якщо говорити про людей незрячих, то ті речі, які робляться у нашому місті – художні фільми для сліпих, інклюзивна освіта незрячих дітей, наразі це є в єдиному примірнику – у Львові.

Проте, процесу вдосконалення немає меж.  Якщо замислюватися про незрячих, то у місті ще є декілька проблем, зокрема транспортна доступність. Останнім часом весь комунальний транспорт Львова має внутрішню озвучку номера трамваю та проголошення зупинок. Але, якщо незряча людина стоїть на зупинці громадського транспорту, особливо, якщо це місце, де зупиняється 5 чи 6 різних трамваїв, то вона не зможе зрозуміти чи під’їхав потрібний їй транспорт. Ми вже не один рік говоримо про те, щоб на передніх дверях транспорту встановити зовнішні мікрофони й те, що проговорюється всередині – вивести назовні. Таким чином людина знатиме, який транспорт під’їхав.

Друга проблема - користування банком. Я втратила зір у віці 25-ти років. Відповідно, ще пам’ятаю як ставити підпис, але людина, яка народилась незрячою, такої пам’яті немає, вона вміє використовувати тільки шрифт Брайля.  Для таких людей, як правило, створюють факсиміле з підписом. Але банк факсиміле не приймає. Й добре робить, адже його можна підробити. А як вийти незрячій людині з ситуації, коли вона хоче зняти кошти з картки? Є банкомати, проте вони непристосовані для людей з особливими потребами. Європа має хороший досвід – у банкоматах стоять озвучені програми усіх дій, які виконує людина.  Для цього потрібно скористатись навушником. У Львові, на мою думку, є технічні й інтелектуальні можливості для того, щоб встановити озвучену програму хоча б на один банкомат. Це не є дорого й складно, проте все ще залишається проблемним.

Оксана Рубай, керівник Львівського міського центру соціальних служб, депутат міськради від об’єднання «Самопоміч»

Головна теза: «Втрата кінцівок – це не втрата життя»

Хлопці, котрі перебували у зоні проведення АТО часто повертаються із інвалідністю. Проте, їм слід усвідомити, що втрата кінцівок – це не втрата життя. У Європі таких людей є багато. Мене вразив приклад Австрії, де особи із протезуванням не соромляться цього. Навпаки, вони намагаються його продемонструвати.

Нашим ж завданням залишається якісне протезування таких хлопців, та їх адаптація у суспільстві.  Ми хочемо об’єднати їх  у асоціацію, дати їм можливість залучати грантові кошти для протезування, а також співпрацювати із нашими заводами із виготовлення протезів.

Ігор Дякович, депутат Львівської міської ради

Головна теза: "Ми повинні викорінити слово «інвалід» з нашого лексикону"

В 2013 році я потрапив під потяг. З цього часу маю протез на ногу. Але мене завжди бісило слово «інвалід». Планую відправити запит до уряду, щоб забрати з усіх нормативних актів слово «інвалід». Його можна замінити на «людей з особливими потребами», «з обмеженими можливостями». Це ще тільки буде обговорюватися, але ми повинні викорінити це слово з нашого лексикону.

 

Олександр Волошинський, товариство «Зелений хрест»

Головна теза "Потрібно сприяти, щоб люди з інвалідністю ходили у ресторани"

Ще в 2004 році у місті намагались запровадити навчальний спецкурс, спільно із львівським училищем кулінарного та готельного бізнесу, з надання послуг для осіб з інвалідністю. Проте, прожив цей курс недовго – один рік. Якби за ці 12 років, що минули, кожен офіціант, який навчається у Львові пройшов навчання на такому курсі, не виникало б жодних питань з приводу того, як обслуговувати таких осіб.

В той ж час ми стикаємося і з іншою проблемою. Спільно з Львівською асоціацією розвитку туризму наше Товариство ще до Чемпіонату Європи з футболу, організували спецкурс для офіціантів та працівників готельного бізнесу . Загалом підготували 80 осіб. Також, за останні 2 роки було підготовлено 20 працівників музею для такої роботи. Нині вони стверджують, що найважче працювати з нечуючими людьми, якщо вони прийшли без перекладача. Проте, ми стикнулися і з іншою проблемою -  люди, які є підготовленими, не мають кому надавати відповідні послуги. Люди з інвалідністю не ходять в такі місця. Не тільки ми повинні підготувати, а й сприяти людей з інвалідністю приходити і користуватись цим.

Володимир Глащенков, власник юридичної компанії

Головна теза: "Місто потрібно змінювати нам"

У віці 39-ти років я втратив можливість ходити. У мене діагностували рак, тому призначили хіміотерапію. Лікування я проходив у Мюнхені. Тоді рак роз’їдав мою ногу, тож містом пересувався на візку. У Мюнхені в мене не було проблем із пересуванням, весь простір облаштований для пересування людей на візках, натомість у Львові такої можливості немає. Поки це не стосується тебе, ти ставишся до таких проблем відсторонено. Нам всім потрібно змінювати місто. Бо завтра можемо бути інакшими.

Юлія Аронова, голова ГО «Батьки джерела»

Голова теза: «Інклюзія повинна бути доступною»

У кожній школі, де навчається дитина з особливими потребами, повинен бути асистент вчителя. Нині ми маємо таку ситуацію, що зі ставкою, яку цьому асистенту надає держава, він може перебувати з дитиною тільки 10 годин на тиждень. А це ж навіть не 2 уроки на день.

Місто повинно підтримувати таких асистентів: збільшити фінансування, щоб вони могли більшу кількість часу проводити з дитиною. Якщо мова йде про дитину із ментальною неповносправністю, то такий асистент є необхідним. Перебуваючи на заняттях сама, така дитина не буде засвоювати надану вчителем інформацію.

Ми повинні розуміти, що інклюзія має бути мудрою. Дитину з особливими потребами зобов’язана прийняти до навчання школа за місцем проживання. Звичайно, ми маємо прописану відповідну норму у законодавстві. Але на ділі, коли ми приходимо у такий навчальний заклад, нам розповідають про переповнені  навчальні класи та відсутність коштів. Отже, таку дитинку не беруть у школу. І що тоді робити батькам? У нашій організації є багато дітей, котрі у вересні повинні піти вперше у навчальний заклад, але вони не підуть в інклюзивні класи, оскільки їм всюди відмовили. 

Підготувала Мар'яна Федина

Фото Богдана Ємця


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!