Фото: Твоє місто
«Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
Із Оксаною Тvoemisto.tv зустрілось у палаті львівської лікарні. Вона сидить на лікарняному ліжку й проводить пальцями по бинтах на ногах, де раніше були ноги. Ніяковіючи, відразу накриває все ковдрою. При тому, увесь час усміхається.
На момент зустрічі жінка була одягнена у вишиванку, якої до цього в гардеробі не мала. У худорлявої Оксани на голові віночок, а у волосся вплетена синьо-жовта стрічка. Вишиванку їй подарувала волонтерка.
Спокійно і виважено, так ніби це трапилося не з нею, починає розповідати свою історію.
Оксана Баландіна – медсестра неврологічного відділення дитячої обласної лікарні в Лисичанську. 27 березня жінка разом з чоловіком та другом поверталися додому. Але цього разу вирішили скоротити шлях. Стежку, яка проходила повз річку, знали давно. Оксана йшла попереду, чоловіки ззаду. Жінка побачила, що із землі стирчить снаряд і щойно про це вигукнула чоловікові – «поглянь», як він здетонував.
Читайте також: До Львова з Бахмута доправили 15-річну дівчинку, яка керувала авто з простреленими колінами
Оксана пригадує, як упала обличчям на землю, а у вухах був суцільний гул. Каже, що сама ж перевернулась на спину, почала рвати на собі одяг, оскільки здавалося, що задихається. До неї відразу ж підбіг чоловік та почав надавати першу допомогу. «Швидка», яку викликали, приїхала за кілька хвилин, але медики побоялися підходити ближче і сказали, що чекатимуть на рятувальників. Без вагань чоловік разом із вітчимом Оксани занесли жінку у карету «швидкої».
«У мене були роздроблені кістки на ногах. Я була при свідомості, все пам’ятаю… Молода фельдшерка, яка їхала з нами, налякалася, у неї тряслися руки, тож я їй мусила підказувати, куди краще ставити крапельницю. Пригадую, як мені ставало погано, почала задихатися. Але коли попросила дати мені кисень, то його у швидкій не було. Не знаю, що вона мені там ввела, бо опритомніла вже у лікарні. Перше, що там закричала, це «мама», адже вона працює у місцевій лікарні», – каже Оксана Баландіна.
У лікарні молодій жінці відразу ж провели чотири операції – ампутували нижні кінцівки (до рівня стегон), чотири пальці на лівій руці. Також у неї був шок третьої степені.
Читайте також: До Львова прибув медичний дрон, здатний перевозити ліки та кров у важкодоступні зони
Коли опритомніла, то чоловік і мама не відходили від неї ні на мить.
«Коли зрозуміла, що зі мною сталося і які наслідки, то просто нічого не хотілося – не хотіла, щоб мої діти мене бачили інвалідом, не хотіла ставати нікому тягарем, не хотіла жити… Але зараз змирилася. Якщо Бог мене залишив живою у такому випадку, значить така моя доля. Мушу жити», – додає жінка.
Через кілька днів із Лисичанська жінку евакуювали у Дніпро. Під час лікування та реабілітації Оксані проводили хірургічні перев’язки, навчили тримати баланс та накладати пов’язки. 26 квітня її перевели до Львова. Увесь час із нею – її чоловік Віктор, йому також 23 роки. Тепер вже офіційно, адже минулого тижня вони розписалися і стали законними чоловіком та дружиною.
Разом молода пара вже 6 років, але, як кажуть обоє, ніколи не було часу на одруження. Спирають на побут, роботу, рутинне життя.
«Я знайомий з Оксаною з 12-ти років. Ми познайомилися у дитячому таборі. Вона моє перше кохання, але й перше розчарування, бо довелося її втратити, а потім відбивати від колишнього нареченого…», – каже Віктор.
У Львові ж вирішили остаточно – нарешті одружаться. Молодята подали заяву і вже наступного дня їх розписали у ДРАЦСі Залізничного району Львова. Коли ж того дня повернулися у лікарню, їм влаштували сюрприз. Був у перший весільний танець і поцілунок. У сім’ї уже підростають двоє діток – сину Іллі 7 років, а доньці Діані 5 років. Зараз вони перебувають у Полтавській області разом із бабусею та дідусем.
«Найбільше боявся втратити Оксану. У момент, коли вона підірвалася на снаряді, хотів плакати, але не міг. Тримав страх і сама Оксана, яка просто всіх координувала і казала, що кому робити», – веде далі Віктор, щоразу частіше переходячи на російську мову. Каже, що коли сильно хвилюється, то відразу розмовляє так.
Оксана і Віктор у Львові зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, чоловік ходив у військкомат. Саме зараз виготовляють документи для виїзду за кордон. Реабілітацію та протезування Оксані Баландіній робитимуть у Німеччині. На запитання, чи планують повертатися до України та рідний Лисичанськ, кажуть ствердне «так». Щоправда, у рідне місто повернуться ще не скоро, бо страшно.
Читайте також: Один із постраждалих внаслідок ракетного удару по сто у Львові помер у реанімації
«У нашому випадку була замінована тільки стежка, уявіть, що буде після війни. Страшнувато. Найперше, боїмося за дітей», – майже одноголосно промовило пожружжя.
Оксані Баландіній дуже подобається Львів. Каже, що уже встигла побувати в центрі міста. Щоправда, по бруківці на авто їй їздити не дуже комфортно, але людей називає добрими, щирими і привітними. До речі, таксист, який їх віз, упізнавши жінку, відмовився брати оплату за послугу.
Мрій у жінки не багато. Вона увесь час думає та переживає за дітей та найбільше мріє жити у мирній Україні. Чоловікова мрія – це відмотати час назад, аби трагедії не сталося. Оксана і Віктор планують обвінчатися в церкві. Але, як наголошує вона, це буде однозначно в Україні і на ногах.
Як розповів Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич, майже з першого дня від початку повномасштабної війни росії проти України, їхній заклад почав приймати поранених, яких привозили з міст та сіл, де велися бої. Зараз він також не надто має час розповідати – щойно повернувся із чергової операції, щохвилини відповідає на телефонні дзвінки. Комусь радить, комусь пояснює, іншим розповідає, як потрапити в лікарню.
Найчастіше поранених та понівечених людей транспортували зі сходу, центру – зокрема, Києва, Харкова, Маріуполя, інших міст, які окуповані чи зруйновані.
«У нашому відділенні надавали допомогу людям з травмами, але війна – це надскладні травми і значно агресивніші, адже спричинені мінно-вибуховими чи ракетними ударами», – каже Гнат Герич.
Хірург говорить, що найважче було у перші дні повномасштабної війни. У лікарів, медсестер і всього персоналу день починався раніше, закінчувався пізніше, а інколи взагалі не закінчувався.
Читайте також: Мама загинула від двох снарядів. П'ятеро дітей-переселенців зі Сходу потребують допомоги
«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.
За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Гнату Геричу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.
«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює лікар.
Що стосується найскладніших випадків, то їх, каже Гнат Герич, чимало. Наприклад, лікарю довелося рятувати товариша, співака і актора Дзідзя. Як зазначає хірург, за всіма канонами і медичними прогнозами він не мав шансів вижити, адже були ушкоджені практично всі органи і системи. Але його таки врятували, зробивши понад 12 операцій.
Читайте також: Львівські лікарі врятували жінку та дитину, авто яких обстріляли під Гостомелем
За словами хірурга, найбільше, що його вражає у пацієнтів – це їхній патріотизм та бажання перемогти ворога.
«Ми однозначно переможемо, бо українці – вільні і феноменально патріотичні. На війні люди часто втрачають усе, але залишаються з великим оптимізмом, любов’ю до життя та країни. Тепер у нас є стовідсоткова єдина нація, а також сила, яку вже оцінив увесь світ», – додав Гнат Герич.
Ольга Шведа
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня