
Фото: Твоє місто
«Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
Із Оксаною Тvoemisto.tv зустрілось у палаті львівської лікарні. Вона сидить на лікарняному ліжку й проводить пальцями по бинтах на ногах, де раніше були ноги. Ніяковіючи, відразу накриває все ковдрою. При тому, увесь час усміхається.
На момент зустрічі жінка була одягнена у вишиванку, якої до цього в гардеробі не мала. У худорлявої Оксани на голові віночок, а у волосся вплетена синьо-жовта стрічка. Вишиванку їй подарувала волонтерка.
Спокійно і виважено, так ніби це трапилося не з нею, починає розповідати свою історію.
Оксана Баландіна – медсестра неврологічного відділення дитячої обласної лікарні в Лисичанську. 27 березня жінка разом з чоловіком та другом поверталися додому. Але цього разу вирішили скоротити шлях. Стежку, яка проходила повз річку, знали давно. Оксана йшла попереду, чоловіки ззаду. Жінка побачила, що із землі стирчить снаряд і щойно про це вигукнула чоловікові – «поглянь», як він здетонував.
Читайте також: До Львова з Бахмута доправили 15-річну дівчинку, яка керувала авто з простреленими колінами
Оксана пригадує, як упала обличчям на землю, а у вухах був суцільний гул. Каже, що сама ж перевернулась на спину, почала рвати на собі одяг, оскільки здавалося, що задихається. До неї відразу ж підбіг чоловік та почав надавати першу допомогу. «Швидка», яку викликали, приїхала за кілька хвилин, але медики побоялися підходити ближче і сказали, що чекатимуть на рятувальників. Без вагань чоловік разом із вітчимом Оксани занесли жінку у карету «швидкої».
«У мене були роздроблені кістки на ногах. Я була при свідомості, все пам’ятаю… Молода фельдшерка, яка їхала з нами, налякалася, у неї тряслися руки, тож я їй мусила підказувати, куди краще ставити крапельницю. Пригадую, як мені ставало погано, почала задихатися. Але коли попросила дати мені кисень, то його у швидкій не було. Не знаю, що вона мені там ввела, бо опритомніла вже у лікарні. Перше, що там закричала, це «мама», адже вона працює у місцевій лікарні», – каже Оксана Баландіна.
У лікарні молодій жінці відразу ж провели чотири операції – ампутували нижні кінцівки (до рівня стегон), чотири пальці на лівій руці. Також у неї був шок третьої степені.
Читайте також: До Львова прибув медичний дрон, здатний перевозити ліки та кров у важкодоступні зони
Коли опритомніла, то чоловік і мама не відходили від неї ні на мить.
«Коли зрозуміла, що зі мною сталося і які наслідки, то просто нічого не хотілося – не хотіла, щоб мої діти мене бачили інвалідом, не хотіла ставати нікому тягарем, не хотіла жити… Але зараз змирилася. Якщо Бог мене залишив живою у такому випадку, значить така моя доля. Мушу жити», – додає жінка.
Через кілька днів із Лисичанська жінку евакуювали у Дніпро. Під час лікування та реабілітації Оксані проводили хірургічні перев’язки, навчили тримати баланс та накладати пов’язки. 26 квітня її перевели до Львова. Увесь час із нею – її чоловік Віктор, йому також 23 роки. Тепер вже офіційно, адже минулого тижня вони розписалися і стали законними чоловіком та дружиною.
Разом молода пара вже 6 років, але, як кажуть обоє, ніколи не було часу на одруження. Спирають на побут, роботу, рутинне життя.
«Я знайомий з Оксаною з 12-ти років. Ми познайомилися у дитячому таборі. Вона моє перше кохання, але й перше розчарування, бо довелося її втратити, а потім відбивати від колишнього нареченого…», – каже Віктор.
У Львові ж вирішили остаточно – нарешті одружаться. Молодята подали заяву і вже наступного дня їх розписали у ДРАЦСі Залізничного району Львова. Коли ж того дня повернулися у лікарню, їм влаштували сюрприз. Був у перший весільний танець і поцілунок. У сім’ї уже підростають двоє діток – сину Іллі 7 років, а доньці Діані 5 років. Зараз вони перебувають у Полтавській області разом із бабусею та дідусем.
«Найбільше боявся втратити Оксану. У момент, коли вона підірвалася на снаряді, хотів плакати, але не міг. Тримав страх і сама Оксана, яка просто всіх координувала і казала, що кому робити», – веде далі Віктор, щоразу частіше переходячи на російську мову. Каже, що коли сильно хвилюється, то відразу розмовляє так.
Оксана і Віктор у Львові зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, чоловік ходив у військкомат. Саме зараз виготовляють документи для виїзду за кордон. Реабілітацію та протезування Оксані Баландіній робитимуть у Німеччині. На запитання, чи планують повертатися до України та рідний Лисичанськ, кажуть ствердне «так». Щоправда, у рідне місто повернуться ще не скоро, бо страшно.
Читайте також: Один із постраждалих внаслідок ракетного удару по сто у Львові помер у реанімації
«У нашому випадку була замінована тільки стежка, уявіть, що буде після війни. Страшнувато. Найперше, боїмося за дітей», – майже одноголосно промовило пожружжя.
Оксані Баландіній дуже подобається Львів. Каже, що уже встигла побувати в центрі міста. Щоправда, по бруківці на авто їй їздити не дуже комфортно, але людей називає добрими, щирими і привітними. До речі, таксист, який їх віз, упізнавши жінку, відмовився брати оплату за послугу.
Мрій у жінки не багато. Вона увесь час думає та переживає за дітей та найбільше мріє жити у мирній Україні. Чоловікова мрія – це відмотати час назад, аби трагедії не сталося. Оксана і Віктор планують обвінчатися в церкві. Але, як наголошує вона, це буде однозначно в Україні і на ногах.
Як розповів Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич, майже з першого дня від початку повномасштабної війни росії проти України, їхній заклад почав приймати поранених, яких привозили з міст та сіл, де велися бої. Зараз він також не надто має час розповідати – щойно повернувся із чергової операції, щохвилини відповідає на телефонні дзвінки. Комусь радить, комусь пояснює, іншим розповідає, як потрапити в лікарню.
Найчастіше поранених та понівечених людей транспортували зі сходу, центру – зокрема, Києва, Харкова, Маріуполя, інших міст, які окуповані чи зруйновані.
«У нашому відділенні надавали допомогу людям з травмами, але війна – це надскладні травми і значно агресивніші, адже спричинені мінно-вибуховими чи ракетними ударами», – каже Гнат Герич.
Хірург говорить, що найважче було у перші дні повномасштабної війни. У лікарів, медсестер і всього персоналу день починався раніше, закінчувався пізніше, а інколи взагалі не закінчувався.
Читайте також: Мама загинула від двох снарядів. П'ятеро дітей-переселенців зі Сходу потребують допомоги
«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.
За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Гнату Геричу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.
«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює лікар.
Що стосується найскладніших випадків, то їх, каже Гнат Герич, чимало. Наприклад, лікарю довелося рятувати товариша, співака і актора Дзідзя. Як зазначає хірург, за всіма канонами і медичними прогнозами він не мав шансів вижити, адже були ушкоджені практично всі органи і системи. Але його таки врятували, зробивши понад 12 операцій.
Читайте також: Львівські лікарі врятували жінку та дитину, авто яких обстріляли під Гостомелем
За словами хірурга, найбільше, що його вражає у пацієнтів – це їхній патріотизм та бажання перемогти ворога.
«Ми однозначно переможемо, бо українці – вільні і феноменально патріотичні. На війні люди часто втрачають усе, але залишаються з великим оптимізмом, любов’ю до життя та країни. Тепер у нас є стовідсоткова єдина нація, а також сила, яку вже оцінив увесь світ», – додав Гнат Герич.
Ольга Шведа
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась