
Фото: Твоє місто
«Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
Із Оксаною Тvoemisto.tv зустрілось у палаті львівської лікарні. Вона сидить на лікарняному ліжку й проводить пальцями по бинтах на ногах, де раніше були ноги. Ніяковіючи, відразу накриває все ковдрою. При тому, увесь час усміхається.
На момент зустрічі жінка була одягнена у вишиванку, якої до цього в гардеробі не мала. У худорлявої Оксани на голові віночок, а у волосся вплетена синьо-жовта стрічка. Вишиванку їй подарувала волонтерка.
Спокійно і виважено, так ніби це трапилося не з нею, починає розповідати свою історію.
Оксана Баландіна – медсестра неврологічного відділення дитячої обласної лікарні в Лисичанську. 27 березня жінка разом з чоловіком та другом поверталися додому. Але цього разу вирішили скоротити шлях. Стежку, яка проходила повз річку, знали давно. Оксана йшла попереду, чоловіки ззаду. Жінка побачила, що із землі стирчить снаряд і щойно про це вигукнула чоловікові – «поглянь», як він здетонував.
Читайте також: До Львова з Бахмута доправили 15-річну дівчинку, яка керувала авто з простреленими колінами
Оксана пригадує, як упала обличчям на землю, а у вухах був суцільний гул. Каже, що сама ж перевернулась на спину, почала рвати на собі одяг, оскільки здавалося, що задихається. До неї відразу ж підбіг чоловік та почав надавати першу допомогу. «Швидка», яку викликали, приїхала за кілька хвилин, але медики побоялися підходити ближче і сказали, що чекатимуть на рятувальників. Без вагань чоловік разом із вітчимом Оксани занесли жінку у карету «швидкої».
«У мене були роздроблені кістки на ногах. Я була при свідомості, все пам’ятаю… Молода фельдшерка, яка їхала з нами, налякалася, у неї тряслися руки, тож я їй мусила підказувати, куди краще ставити крапельницю. Пригадую, як мені ставало погано, почала задихатися. Але коли попросила дати мені кисень, то його у швидкій не було. Не знаю, що вона мені там ввела, бо опритомніла вже у лікарні. Перше, що там закричала, це «мама», адже вона працює у місцевій лікарні», – каже Оксана Баландіна.
У лікарні молодій жінці відразу ж провели чотири операції – ампутували нижні кінцівки (до рівня стегон), чотири пальці на лівій руці. Також у неї був шок третьої степені.
Читайте також: До Львова прибув медичний дрон, здатний перевозити ліки та кров у важкодоступні зони
Коли опритомніла, то чоловік і мама не відходили від неї ні на мить.
«Коли зрозуміла, що зі мною сталося і які наслідки, то просто нічого не хотілося – не хотіла, щоб мої діти мене бачили інвалідом, не хотіла ставати нікому тягарем, не хотіла жити… Але зараз змирилася. Якщо Бог мене залишив живою у такому випадку, значить така моя доля. Мушу жити», – додає жінка.
Через кілька днів із Лисичанська жінку евакуювали у Дніпро. Під час лікування та реабілітації Оксані проводили хірургічні перев’язки, навчили тримати баланс та накладати пов’язки. 26 квітня її перевели до Львова. Увесь час із нею – її чоловік Віктор, йому також 23 роки. Тепер вже офіційно, адже минулого тижня вони розписалися і стали законними чоловіком та дружиною.
Разом молода пара вже 6 років, але, як кажуть обоє, ніколи не було часу на одруження. Спирають на побут, роботу, рутинне життя.
«Я знайомий з Оксаною з 12-ти років. Ми познайомилися у дитячому таборі. Вона моє перше кохання, але й перше розчарування, бо довелося її втратити, а потім відбивати від колишнього нареченого…», – каже Віктор.
У Львові ж вирішили остаточно – нарешті одружаться. Молодята подали заяву і вже наступного дня їх розписали у ДРАЦСі Залізничного району Львова. Коли ж того дня повернулися у лікарню, їм влаштували сюрприз. Був у перший весільний танець і поцілунок. У сім’ї уже підростають двоє діток – сину Іллі 7 років, а доньці Діані 5 років. Зараз вони перебувають у Полтавській області разом із бабусею та дідусем.
«Найбільше боявся втратити Оксану. У момент, коли вона підірвалася на снаряді, хотів плакати, але не міг. Тримав страх і сама Оксана, яка просто всіх координувала і казала, що кому робити», – веде далі Віктор, щоразу частіше переходячи на російську мову. Каже, що коли сильно хвилюється, то відразу розмовляє так.
Оксана і Віктор у Львові зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, чоловік ходив у військкомат. Саме зараз виготовляють документи для виїзду за кордон. Реабілітацію та протезування Оксані Баландіній робитимуть у Німеччині. На запитання, чи планують повертатися до України та рідний Лисичанськ, кажуть ствердне «так». Щоправда, у рідне місто повернуться ще не скоро, бо страшно.
Читайте також: Один із постраждалих внаслідок ракетного удару по сто у Львові помер у реанімації
«У нашому випадку була замінована тільки стежка, уявіть, що буде після війни. Страшнувато. Найперше, боїмося за дітей», – майже одноголосно промовило пожружжя.
Оксані Баландіній дуже подобається Львів. Каже, що уже встигла побувати в центрі міста. Щоправда, по бруківці на авто їй їздити не дуже комфортно, але людей називає добрими, щирими і привітними. До речі, таксист, який їх віз, упізнавши жінку, відмовився брати оплату за послугу.
Мрій у жінки не багато. Вона увесь час думає та переживає за дітей та найбільше мріє жити у мирній Україні. Чоловікова мрія – це відмотати час назад, аби трагедії не сталося. Оксана і Віктор планують обвінчатися в церкві. Але, як наголошує вона, це буде однозначно в Україні і на ногах.
Як розповів Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич, майже з першого дня від початку повномасштабної війни росії проти України, їхній заклад почав приймати поранених, яких привозили з міст та сіл, де велися бої. Зараз він також не надто має час розповідати – щойно повернувся із чергової операції, щохвилини відповідає на телефонні дзвінки. Комусь радить, комусь пояснює, іншим розповідає, як потрапити в лікарню.
Найчастіше поранених та понівечених людей транспортували зі сходу, центру – зокрема, Києва, Харкова, Маріуполя, інших міст, які окуповані чи зруйновані.
«У нашому відділенні надавали допомогу людям з травмами, але війна – це надскладні травми і значно агресивніші, адже спричинені мінно-вибуховими чи ракетними ударами», – каже Гнат Герич.
Хірург говорить, що найважче було у перші дні повномасштабної війни. У лікарів, медсестер і всього персоналу день починався раніше, закінчувався пізніше, а інколи взагалі не закінчувався.
Читайте також: Мама загинула від двох снарядів. П'ятеро дітей-переселенців зі Сходу потребують допомоги
«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.
За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Гнату Геричу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.
«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює лікар.
Що стосується найскладніших випадків, то їх, каже Гнат Герич, чимало. Наприклад, лікарю довелося рятувати товариша, співака і актора Дзідзя. Як зазначає хірург, за всіма канонами і медичними прогнозами він не мав шансів вижити, адже були ушкоджені практично всі органи і системи. Але його таки врятували, зробивши понад 12 операцій.
Читайте також: Львівські лікарі врятували жінку та дитину, авто яких обстріляли під Гостомелем
За словами хірурга, найбільше, що його вражає у пацієнтів – це їхній патріотизм та бажання перемогти ворога.
«Ми однозначно переможемо, бо українці – вільні і феноменально патріотичні. На війні люди часто втрачають усе, але залишаються з великим оптимізмом, любов’ю до життя та країни. Тепер у нас є стовідсоткова єдина нація, а також сила, яку вже оцінив увесь світ», – додав Гнат Герич.
Ольга Шведа
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів