
Фото: Анастасії Галюк
«Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
Про початок роботи і репертуар у час війни
Відомо і очевидно, що з початком російсько-української війни і агресії 24 лютого всі культурні події були скасовані. Перші тижні нам всім треба було знайти себе в новій реальності. Військовій, волонтерській чи в клопотах збереження життя близьких чи навіть далеких. З часом у вирі різних волонтерських ініціатив, евакуації багатьох митців зі Сходу ми все ясніше усвідомлювали важливість відновлення мистецького фронту, який змушені були тримати, насправді, усі роки незалежності. Ми робили співочі десанти по волонтерських осередках, психо-фізичні тренінги і до всесвітнього дня театру спромоглись здійснити першу театральну постановку у Львові в часи війни. Хоча репетиції відбувались у часі бомбардувань Львова, ми були захищені і убезпечені у нижньому храмі Софії-Премудрості Божої, який служить в цьому часі також як укриття від ракет. Отже тут, 27 березня, ми і зіграли містерію за текстами Тараса Шевченка «Великий льох» та «Москалева криниця».
Читайте також: Кіно, театри, музеї та галереї. Куди піти у Львові
Головна подія вистави – це копання «Великого льоху», чи в Суботові в церкві Богдана Хмельницького, чи в своїй душі, як в творі «Москалева криниця». Великий льох – це і брама до раю, і образ сакральності української ідентичності, і дорога спасіння. Є багато причин, чому ми вибрали ставити від початку війни першою саме цю виставу. Перші редакції вистави з’явились ще в часи Революції Гідності. Тоді для мене тексти стали одкровенням, настільки пророче, тверезячо звучали. В тому числі і стосовно нашої інфантильності, і московської сарани. Шевченко ясно і влучно говорить про сили зла, які оточують нас і які є в нас. Нам важлива зараз його прозорливість, щоб бачити себе, просіювати себе. Бо кожен відрізок тексту по-своєму діагностує українську ідентичність і загалом пропонує орієнтири, як людині витримати в гідності часи лихоліть.
Для Шевченка «Великий льох», його скарб, його криниця, його брама до раю – це його Кобзар. Він викопав Словом портал на небо і подарував нам воду живого Слова. Коли ми провадимо виставу, текстом актуалізується внутрішні ціннісні камертони. Кожному пропонується послухати, де він копає у своєму житті, де його «Великий льох», чи є в руках рискаль. Пробудження цього слуху, напевно, і є метою таких дійств.
А вже 30 березня ми зіграли «Сніг у Флоренції» великої киянки Ліни Костенко, якій виповнилось 92 роки. Цей твір промовляє, сподіваюсь не тільки мені, про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання. Наскільки промовистими є в наш час ці теми і ці питання.
Про мистецький фронт
Театр для мене є явищем не стільки культурологічним, як антропологічним – тобто він про людину, для людини і для того, щоби залишатися людиною. Тому театр особливо в цьому часі є надвижливим. В церкві священники зараз свідчать про те, що ми проживаємо останні часи, бо саме зараз в особливо виразний спосіб проявляється добро, як добро і зло як зло. Все це увиразнюється. Мені здається, що ми рятуємо цей світ значною мірою не тільки тим, що ми оберігаємо його від орди, але й що робимо це, не втрачаючи людяності, гідності і любові. Це і є тим, заради чого світу варто бути, і бути людині в цьому світі.
Я не втомлююся покликатися на слова Вінстона Черчилля часів Другої світової війни, який виступаючи в парламенті Британії, на запитання: «Навіщо фінансувати культуру, коли йде війна?» – відповів: «А заради чого, власне, ми тоді воюємо? Навіщо нам перемога, коли не буде культури?».
На цьому мистецькому фронті я від самого початку, як вперше вийшов на сцену. В боротьбі за українське слово, за сенси, за ідентичність, за розкриття текстів не до якогось відзначення свята, а щодня, бо вони геніальні. Я проти святкового бронзування текстів. Інша справа, що ми не дотягуємо до глибини розуміння текстів, цієї геніальності, і нам треба з собою трошки попрацювати. У цьому має бути здорова хороша праця: акторська, художня, мистецька – щоби люди їх теж чули ясно, а не тільки на патетичній ноті.
Для мене унаочнення протистояння з росією, яке де-юре сталося 24 лютого, відбулось в 2013 році. Коли розганяли студентів на Майдані Незалежності у Києві, тоді я теж там був. Там я усвідомив, того ранку, що зіткнувся із поворотним моментом історії – було гостре відчуття, що далі, як було раніше, вже ніколи не буде. Змінився компас в плані відчуття часу і простору. Попри війну ми бачили, як це намагалися різними способами заговорити та загладити. Проте фронт не загладити, і те, що ми побачили 24 лютого і бачимо в Маріуполі, Харкові, Ізюмі – зараз вже вся Україна усвідомила це онтологічне протистояння.
Про українську мову
Попри те, що багато російськомовних українців стали на захист Всесвіту України, на жаль, зараз мало усвідомлюють важливість української мови у цій боротьбі. Говорити, читати, писати та думати українською мовою зараз є ультраважливим, бо наша мова – це інший світ, інша галактика, яка чужа росіянам. Це мова свободи, мова гідності, мова нашого єства. Росіяни так завзято намагалися русифікувати нас, бо українська мова – це і є «Великий льох» України, той код, який програмує навколо нас нашу миролюбну реальність.
Мені видається, що більшість російськомовних українців бояться перейти на українську, бо бояться оніміти. Вони настільки звикли говорити російською, що при переході на іншу мову вони бояться втратити голос. Але продовжуючи говорити російською, вони переносять у зону ризику існування нашої держави і збереження нашої ідентичності.
Я розумію, наскільки це болісний процес. Я сам із Казахстану і перш, ніж я перейшов на українську, пройшли роки мого набування мовою. Це було не легко. Я працював над тим, щоби мовлене зустрілось із точністю усвідомленого чи відчутого. Проте варто усім нам, кому дорога Україна, усвідомити важливість мови для перемоги і зробити цей відважний крок – перейти на українську навіть, коли часом цей крок до життя видається смертельно небезпечним.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Анастасії Галюк і Ольги Шахник
Вибір Твого міста
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів