
Фото: Анастасії Галюк
«Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
Про початок роботи і репертуар у час війни
Відомо і очевидно, що з початком російсько-української війни і агресії 24 лютого всі культурні події були скасовані. Перші тижні нам всім треба було знайти себе в новій реальності. Військовій, волонтерській чи в клопотах збереження життя близьких чи навіть далеких. З часом у вирі різних волонтерських ініціатив, евакуації багатьох митців зі Сходу ми все ясніше усвідомлювали важливість відновлення мистецького фронту, який змушені були тримати, насправді, усі роки незалежності. Ми робили співочі десанти по волонтерських осередках, психо-фізичні тренінги і до всесвітнього дня театру спромоглись здійснити першу театральну постановку у Львові в часи війни. Хоча репетиції відбувались у часі бомбардувань Львова, ми були захищені і убезпечені у нижньому храмі Софії-Премудрості Божої, який служить в цьому часі також як укриття від ракет. Отже тут, 27 березня, ми і зіграли містерію за текстами Тараса Шевченка «Великий льох» та «Москалева криниця».
Читайте також: Кіно, театри, музеї та галереї. Куди піти у Львові
Головна подія вистави – це копання «Великого льоху», чи в Суботові в церкві Богдана Хмельницького, чи в своїй душі, як в творі «Москалева криниця». Великий льох – це і брама до раю, і образ сакральності української ідентичності, і дорога спасіння. Є багато причин, чому ми вибрали ставити від початку війни першою саме цю виставу. Перші редакції вистави з’явились ще в часи Революції Гідності. Тоді для мене тексти стали одкровенням, настільки пророче, тверезячо звучали. В тому числі і стосовно нашої інфантильності, і московської сарани. Шевченко ясно і влучно говорить про сили зла, які оточують нас і які є в нас. Нам важлива зараз його прозорливість, щоб бачити себе, просіювати себе. Бо кожен відрізок тексту по-своєму діагностує українську ідентичність і загалом пропонує орієнтири, як людині витримати в гідності часи лихоліть.
Для Шевченка «Великий льох», його скарб, його криниця, його брама до раю – це його Кобзар. Він викопав Словом портал на небо і подарував нам воду живого Слова. Коли ми провадимо виставу, текстом актуалізується внутрішні ціннісні камертони. Кожному пропонується послухати, де він копає у своєму житті, де його «Великий льох», чи є в руках рискаль. Пробудження цього слуху, напевно, і є метою таких дійств.
А вже 30 березня ми зіграли «Сніг у Флоренції» великої киянки Ліни Костенко, якій виповнилось 92 роки. Цей твір промовляє, сподіваюсь не тільки мені, про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання. Наскільки промовистими є в наш час ці теми і ці питання.
Про мистецький фронт
Театр для мене є явищем не стільки культурологічним, як антропологічним – тобто він про людину, для людини і для того, щоби залишатися людиною. Тому театр особливо в цьому часі є надвижливим. В церкві священники зараз свідчать про те, що ми проживаємо останні часи, бо саме зараз в особливо виразний спосіб проявляється добро, як добро і зло як зло. Все це увиразнюється. Мені здається, що ми рятуємо цей світ значною мірою не тільки тим, що ми оберігаємо його від орди, але й що робимо це, не втрачаючи людяності, гідності і любові. Це і є тим, заради чого світу варто бути, і бути людині в цьому світі.
Я не втомлююся покликатися на слова Вінстона Черчилля часів Другої світової війни, який виступаючи в парламенті Британії, на запитання: «Навіщо фінансувати культуру, коли йде війна?» – відповів: «А заради чого, власне, ми тоді воюємо? Навіщо нам перемога, коли не буде культури?».
На цьому мистецькому фронті я від самого початку, як вперше вийшов на сцену. В боротьбі за українське слово, за сенси, за ідентичність, за розкриття текстів не до якогось відзначення свята, а щодня, бо вони геніальні. Я проти святкового бронзування текстів. Інша справа, що ми не дотягуємо до глибини розуміння текстів, цієї геніальності, і нам треба з собою трошки попрацювати. У цьому має бути здорова хороша праця: акторська, художня, мистецька – щоби люди їх теж чули ясно, а не тільки на патетичній ноті.
Для мене унаочнення протистояння з росією, яке де-юре сталося 24 лютого, відбулось в 2013 році. Коли розганяли студентів на Майдані Незалежності у Києві, тоді я теж там був. Там я усвідомив, того ранку, що зіткнувся із поворотним моментом історії – було гостре відчуття, що далі, як було раніше, вже ніколи не буде. Змінився компас в плані відчуття часу і простору. Попри війну ми бачили, як це намагалися різними способами заговорити та загладити. Проте фронт не загладити, і те, що ми побачили 24 лютого і бачимо в Маріуполі, Харкові, Ізюмі – зараз вже вся Україна усвідомила це онтологічне протистояння.
Про українську мову
Попри те, що багато російськомовних українців стали на захист Всесвіту України, на жаль, зараз мало усвідомлюють важливість української мови у цій боротьбі. Говорити, читати, писати та думати українською мовою зараз є ультраважливим, бо наша мова – це інший світ, інша галактика, яка чужа росіянам. Це мова свободи, мова гідності, мова нашого єства. Росіяни так завзято намагалися русифікувати нас, бо українська мова – це і є «Великий льох» України, той код, який програмує навколо нас нашу миролюбну реальність.
Мені видається, що більшість російськомовних українців бояться перейти на українську, бо бояться оніміти. Вони настільки звикли говорити російською, що при переході на іншу мову вони бояться втратити голос. Але продовжуючи говорити російською, вони переносять у зону ризику існування нашої держави і збереження нашої ідентичності.
Я розумію, наскільки це болісний процес. Я сам із Казахстану і перш, ніж я перейшов на українську, пройшли роки мого набування мовою. Це було не легко. Я працював над тим, щоби мовлене зустрілось із точністю усвідомленого чи відчутого. Проте варто усім нам, кому дорога Україна, усвідомити важливість мови для перемоги і зробити цей відважний крок – перейти на українську навіть, коли часом цей крок до життя видається смертельно небезпечним.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Анастасії Галюк і Ольги Шахник
Вибір Твого міста
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
- Львівський Шанхай. Репортаж з мікрорайону Під Голоском, який забудовують «вікно у вікно»