Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
Колись, у 1999-ому, офіцер-прикордонник із Львівщини Ігор Дашко почав свою службу в Маріуполі. У січні 2022 року, напередодні повномасштабної війни, знову повернувся туди, щоб завершити контракт і піти на пенсію. Залишалося пів року…
9 квітня. Підрозділ, у складі якого був 44-річний підполковник Дашко, разом із побратимами із Сил оборони стримував ворожі окупаційні війська росії на одній із визначених ділянок Маріуполя. Під час спроби противника прорвати оборону прикордонник прикривав відхід товаришів на запасні позиції. Він уже був тяжко поранений і, щоб не потрапити в полон самому та не дати ворогові захопити радіостанцію, підірвав себе гранатою, а в радіоефірі пролунали останні його слова: «Слава Україні!»
Уродженець Самбора Ігор Дашко дуже хотів бути прикордонником, хоча в його родині ніхто не був пов’язаний із цією військовою професією. В Національну академію Держприкордонслужби вступив із другої спроби. Тоді було правило, що прикордонників із заходу України відправляли служити на схід. Так Ігор потрапив у Донецький прикордонний загін, до Маріуполя.
Колеги і побратими розповідають, як він пишався тим, що народився на заході України, на Львівщині, як завжди показував свою проукраїнську позицію. Ще у студентському гуртожитку, а це були 1997 і 1998 роки, повісив у кімнаті червоно-чорний прапор, вважаючи його символом визвольної боротьби українського народу за незалежність, що, на його думку, сягав корінням навіть не часів ОУН, а ще слов’ян.
«Він був дуже обізнаний в історії, багато читав, був політично грамотний, усі дати, події знав на відмінно. Був сином України, її патріотом із самого початку. Коли починали службу, у 1999 та 2000 роках, проходив її у Донецькому загоні. Навіть коли повертався туди з відпустки, залишав собі «оселедця». Тоді це не дуже позитивно сприймалося, особливо в Маріуполі, де, наприклад, на той час не було українських шкіл, а тільки українські класи», – пригадує один із побратимів Героя.
Коли почалася Помаранчева революція, Ігор Дашко говорив про те, що війна з росією буде неминучою. Але тоді ні керівництво, ні колеги не сприймали його слова серйозно.
Прикордонник із Львівщини двічі брав участь в Антитерористичній операції на сході. Коли перебував там уперше, з квітня по грудень 2015-го, де спільно з військовими ЗСУ відновлював контроль на ділянках кордону Донецької та Луганської областей, із побратимами потрапив в оточення. Сепаратисти перекрили все постачання, тож хлопцям довелося відступати через російський пункт пропуску.
Зі слів товаришів, коли він їхав у Маріуполь в січні цього року, не планував воювати, хоча ситуація вже тоді була загрозливою. У серпні закінчувався контракт, і саме в Маріуполі Ігор Дашко волів завершити службу та піти на пенсію.
«Те, що останніми словами Ігоря були «Слава Україні!», це однозначно про нього. Він справді любив Україну понад усе, захоплювався визвольним рухом. Ще на початку 2000-их приїжджав у вишиваних сорочках на схід. Тоді там це не дуже позитивно сприймалося, але він цим пишався – що він із західної України. Не кожен зміг би зробити так, як він, але, напевно, Ігор не хотів бути безпорадним, не міг дозволити ворогу отримати вигоду», – каже ще один побратим загиблого Героя.
Маріуполь усе ще заблокований. Деякі товариші, які були з Ігорем на позиціях, зараз перебувають на території заводу «Азовсталь». Хтось потрапив у полон, а когось уже теж нема серед живих. Сім’я досі не знає, де зараз тіло захисника. Рідні не уявляють, чи взагалі зможуть попрощатися з чоловіком, батьком, сином, братом…
Дружина Ольга каже, що Ігор був таким у житті – готовим піти на все, і це найбільше її лякало. Він обожнював свою роботу, допізна там затримувався, завжди казав, що у них нема стабільного графіка, а насправді просто був настільки відданий службі. Вона ж просто хотіла, щоби він був цивільним, щоби був вдома, завжди за нього переживала.
«Постійно слухав новини, дуже любив політику, роботу. Як тільки покликали, вже біг на службу, – розповідає Ольга. – Я раніше думала, що там усі так працюють, але, як виявилося, ні. Це він так любив до десятої вечора працювати, дуже часто пізно вертався. Ігор був відданий службі, Батьківщині, був патріотом».
Жінці важко говорити, складно передавати емоції, під час розмови вона щосили намагається стримувати сльози, а насправді це лиш один із невеликих проміжків часу, коли Ольга не плаче. Пригадує, як востаннє переписувалася з чоловіком 2 березня, як він її заспокоював, кажучи, що там, де він є, усе спокійно.
«Коли Ігор туди поїхав, я щось відчувала, але не можна було нічого зробити, бо вже був наказ. Він мені казав, що там усе спокійно, щоб я не хвилювалася, а насправді там було неспокійно. Потім ми вже тільки переписувалися, 2 березня востаннє. Він обіцяв повернутися живим, але не повернувся… Коли з ним це сталося, мені написали. До того я шукала його цілий місяць, питала в усіх, кого знаю, вже не розуміла, чи він живий, чи ні. Готувалася до всякого. А коли точно дізналася, то як тоді, так і тепер – порожнеча», – каже Ольга.
Дружина Ігоря з Маріуполя. Тоді, у 2000 році, була студенткою, паралельно працювала в хлібному кіоску. Якось Ігор дорогою з роботи зайшов купити хліба. І ця їхня зустріч стала доленосною. Каже, така сильна любов, як у них, буває рідко. Жінка мріяла, що вони, нарешті, будуть разом, спокійно житимуть, а тепер без нього не бачить майбутнього. Картає себе, що не змогла втримати чоловіка, відмовити його від поїздки до Маріуполя.
«Він був дуже доброю людиною і заслуговував бути тут. Знаєте, мені зараз дзвонять багато його друзів, знайомих, колег і говорять про нього тільки хороше. Ігор ніколи не жалівся на своє життя, завжди усім допомагав, хто б не попросив, і вночі, і коли був стомлений, і коли голодний. Він про це ніколи не казав. Ми його дуже любили, до кінця, і він нас любив», – говорить крізь сльози дружина.
Тепер її великою підтримкою є дочка Марія. Дівчина дуже подібна на батька. Ольга зауважує, що й міцним характером у нього вдалася. Така ж стримана, всі переживання носить у собі. Відтоді, як дізналася про смерть тата, найбільші емоції виявляла в перші дні. Тепер спокійна, наскільки це можливо, ніби вже звикла жити в стресовій ситуації.
У неї є два маленькі пацючки, імена яким вони придумали з татом. Дівчина пригадує, як любила ті моменти, коли батько був удома, а вона приносила тваринок до нього. Вони бігали по Ігореві, кусали його за ноги, а вона сміялася з того, як він кричав. Тепер ні вона, ні мама не знають, як жив останній місяць їхній тато, чоловік, про що говорив, що думав, зрештою, що відчував у той момент, коли наважився підірвати себе гранатою, чому не спробував урятуватися.
«Але я впевнена на всі сто, що для тата здатися в полон було б зрадою. Я знаю, якою він був людиною, і все. Він так вчинив без вагань, – запевняє донька Марія. – Завжди казав, що за Україну готовий віддати життя. І віддав…»
Юлія Осим
Фото надала дружина Ольга Дашко
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав
Війна і наступ Росії
- Думала про самогубство і вагітною потрапила в полон. Про медикиню Мар'яну Мамонову
- «Потрібні можливості, а не пільги», – ветеран-«мрієлов» Андрій Каспшишак
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «У нас немає культури роботи з ментальним здоров'ям»
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Цивільним треба включатися у війну», – Павло Коваль про війну та ветеранів
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я дуже не хотів би, щоб це перейшло на рівень «не воював – не мужик»
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну