Чи будуть росіяни продовжувати тактику залякування України обстрілами, чи варто Україні змінювати модель ЗСУ і чи закінчиться російсько-українська війна перемир'ям, Tvoemisto.tv розпитало військового експерта Петра Черника у програмі «Тема тижня».

За вашими оцінками, чи буде ворог продовжувати стратегію залякування всієї України шляхом обстрілів?

Петро Черник: Неминуче буде. До цього треба ставитися вкрай серйозно і реагувати на сигнал тривоги. Росія не досягає свого найголовнішого задуму – ліквідувати українську державність, бо насправді це є першою і головною метою цієї війни. Тридцять років вони намагалися повернути нас у своє геополітичне поле, тому що без України російський імперіалізм не можливий по суті. Є Україна – є російська імперія. Нема України – нема російської імперії.

Зрештою, сходження російської імперії як такої почалося зі сумнозвісної Переяславської ради 1654 року, з того часу в них нічого не змінилося. Вони не зуміла інформаційними, політичними, дипломатичними, фінансовими та іншими способами відвернути Україну від її природнього шляху у Євроатлантичний союз. І використали останній аргумент, який є в геополітиці, а тут воєнна сила є найголовнішим інструментом. Якщо говорити простими словами, геополітика – це наука про світове панування.

Нова зброя зможе змінити ситуацію? Чи вдається збивати більше ракет, чи ситуація критична?

Петро Черник: Нова зброя суттєво покращує ситуацію, але не рятує від обстрілів: противник також вчиться, і всі ракети, котрі запускаються – це так звані «розумні» ракети, які уміють долати систему ППО, тому якась частина ракет буде долітати. Пам’ятаємо, що запас ракет у них доволі великий. Новітні ракети класу Х47М2 Кинджал, класу «Калібр», класу «Іскандер» закінчуються, але старих протикорабельних ракет П800 Онікс із дальністю стрільби до 800 км і ракет авіаційного базування Х22 «Буря» достатньо – саме ними двома ударили про Кременчуці. Х22 має неймовірно важку бойову частину у 960 кг. Радянський союз зробив немаленький запас, і вони будуть його використовувати.

Росіяни спочатку ніяк не відобразили, що удар про Кременчуці був, а через декілька годин вони зробили дуже коротке повідомлення, що нібито вдарили по 5-ти базах зі зброєю, зайнялася пожежа і від того загорівся ТЦ. Як пояснити таку інформаційну тактику військових?

Петро Черник: У них завдання знищити українську націю. Там не треба шукати «нє такіх» чи «хароших рускіх», нема такого. Вся російська нація є нацією злочинців. Допоки імперія не рухне, ми не видихнемо. Якщо хтось думає, що помре путін, і війна закінчиться – дуже помиляється. Вона може призупинитися, умовно прийде до влади Бортніков, Патрушев, Шойгу чи навіть вийде Навальний, а через 10 років він буде таким самим і знову почне цю війну. Доки вони не розчленуються на 15-20 держав, доти ми не видихнемо. Це цивілізаційна війна, яка триває з XIII століття.

Це можна зробити за допомогою всього іншого світу?

Петро Черник: Не інакше, зараз на Саміті G7 і в НАТО прийняли рішення на пониження геополітичного статусу росії, але ніхто не говорить про розчленування російської держави. І тому ми не видихаємо, а готуємося до дальшого протистояння.

Чи можлива ескалація міжнародного протистояння? Події в Калінінграді, постійна інформація щодо Білорусі та її можливого входу до України...

Петро Черник: Цілком. Із ядерним шантажем і, на жаль, можливим застосуванням ядерної зброї. Якісна аналітика полягає в тому, аби розвивати не одну тему, а множинні напрямки, навіть божевільні. Тільки тоді можна скласти цілісну концепцію і зробити з неї висновки. Удар по Литві я вважаю серйозним, він може статися, інтервенцію Білорусі – теж. Вона вже воює з нами – запуски ракет також відбуваються з її території. Це класична війна у сучасному вираженні.

У своїх коментарях ви також говорите і про можливе перемир’я ближче до осені.

Петро Черник: Я хочу правильно інтерпретувати свої слова: перемир’я – це дуже умовна назва, це не те перемир’я якого ми прагнемо: що ми дійшли до точки вирішення воєнної проблеми. Вся історія людства – це історія воєн, і всі війни закінчуються якимись документами, питання лише, хто переможець, хоча історія знає і тупикові варіанти воєн, як Ірано-іракська 80-88 років, коли обидві сторони оголосили себе переможцями.

На мій погляд, до осені ця фаза бойових дій стихає, доходиться до якоїсь точки припинення, потім – велика оперативна пауза, яка може складати місяць-два-три, пів року-рік, та навіть десять років – і підсумкова російсько-українська війна. Я зав’язую перемир’я та підсумкову війну в одну дихотомію, для мене це нероздільно.

Перемир’я у вашій інтерпретації передбачає якийсь документ?

Петро Черник: Обов’язково. Японія з СРСР і тепер – з росією досі у перемир’ї. На мій погляд, найкращий приклад великого перемир’я – це боротьба Східних Нідерландів проти іспанської корони у кінці  XVI на початку XVII століття. Війна тривала майже 80 років, а потім було Велике перемир’я, яке так в документах і називається, воно тривало 12 років. За підсумками Нідерланди таки отримали свою незалежність, і у 1648 році був кінцево підписаний договір, що Нідерланди та частина Бельгії стають незалежними.

Насправді світ складніший, ніж нам хотілося його побачити, ми все абсолютизуємо в чорне і біле, і це правильно. Росіяни – абсолютне чорне зло, але світ глобальніший. І це те, що називається геополітикою, і ми не єдина клітинка, де розігруються великі глобальні проблеми. Ми тільки одна з них. На жаль, ми не стали тою великою потугою, що можемо вирішувати свій геополітичний статус самостійно. Сподіваюся – станемо.

Чи можете оцінити стан військово-морального виснаження росії, якщо дивитися на інші війни, які вона веде у світі?

Петро Черник: Не бачу. Поки по всіх точках, де бере участь росія, якихось зламних кроків уперед чи переломних моментів немає. Всі завмерли і чекають, чим закінчиться російсько-українське протистояння. Я не маю оптимізму, що, наприклад, Азербайджан піде в атаку на Карабах, я не думаю, що якісь ісламські сили почнуть атаку на режим Башара Асада, взагалі не маю оптимізму щодо Молдови. Доки не перегорить цей сірник нашого протистояння, на мій погляд, інші конфлікти не розвиватимуться, за винятком Китаю, який, можливо, відважиться вдарити по Тайваню, хоча США заявили, що якщо це стається – вони вступають у війну.

Росія постійно намагається підняти карту, переводячи це в пряме протистояння з НАТО, очевидно вони мають намір розвивати лідерство в їхній коаліції «БРІКС», яка об’єднує Китай, Індію, Росію та Південну Африку. Чи є якісь зміни у їхній коаліції, чи Китай буде далі настільки терпляче вичікувати?

Петро Черник: Як на мене, концепція «БРІКС», яка склалася ще всередині нульових, не зовсім є дієздатною. По-перше, це діаметрально протилежні політичні системи. Південна Африка продовжує політичну традицію, яку їй принесли англосакси чи та сама Бразилія, яка є демократією і Індія, яка також є демократією і абсолютно тоталітарний Китай. Коли це задумувалося в середині нульових, росія була на підйомі. Це був своєрідний хід, аби створити щось на противагу гегемонії США. Насправді потенціал колосальний, тільки один показник – 43% людства. Бразилія – це 8-ма економіка світу, Китай по паритету купівельної спроможності ВВП – це вже перша економіка світу, навіть Мексика висловила бажання долучитися до цього проєкту. Він міг би бути робочим, якби не сталося те, що сталося в Україні. Росія повністю сама себе вивела за цивілізаційний контекст. Ця коаліція буде робочою виключно без росії.

Ваш діагноз – це пауза для переформатування?

Петро Черник: Цілком можливо. І в частині терплячості Китаю поділяю вашу думку. Китай 5000 років існує як держава, вони нікуди не поспішають, в них унікальна філософія так званого дао – дорога, вони нею нескінченно йдуть. Чи Китай дозрів бути гегемоном? На мій погляд, так. Коли Си Цзиньпин у 2013 році став генсекретарем, він чітко в своїй промові сказав, що до 2050 року Китай буде світовим лідером. Саме тому дуже обережно ставляться до питання розчленування росії. Наприклад, тоді Сибір, де зосереджено 40% запасів людства: метали, газ, ліс, прісна вода, відходить до Китаю: це шалений потенціал росту. Китайці працюють шаленими темпами на власну гегемонію.

Я читав статті про те, що деякі міста вони змушені просто покидати. От вони розвивали його як центр, виробництво не пішло – то воно просто стоїть.

Петро Черник: Я знайомий з цією концепцією, спочатку в мене теж виникла думка, що це суто економічний аспект, але коли потім наклав на геополітику у частині, що стосується ракето-ядерного протиборства, у мене виникло своє пояснення. Вони набудували цю величезну кількість покинутих міст і показали великому опоненту – США, що у них є маневр на велике переселення людей: не можна нанести ядерні удари по всьому Китаю, тільки вузлові міста. І якщо таке починається, Китай показав, що має куди переселяти своє населення.

Я правильно зрозумів ваш висновок, що Китай був би готовий частину ослабленої росії собі забирати?

Петро Черник: Китайці не забудуть 1860 рік, де за Пекінським договором тоді насправді сильна російська імперія нанесла їм вкотре воєнне ураження і все, що понад Амуром перейшло до росії. У китайських підручниках навіть ці території позначені їхніми – не весь Сибір, а той, що над Монголією. Насправді цінність – весь Сибір, ми насправді знаємо тільки розвідані частини тої нафти та газу, а ближче до Льодовитого океану і до Тихого океану – це багата недосліджена територія. Більше того, Китай уже оголосив себе субарктичною державою, хоча до субарктичного поясу ще далеко, але вони вже це зробили.

Повернемося до росії: є ще один момент – організація договору про колективну безпеку, те, що росія вважає своїм – колишній СРСР. Тим не менше, певним скандалом стали заяви президента Казахстана про те, що вони ніколи не будуть визнавати окремими державами частини України. Чи може це в якійсь мірі свідчити про ослаблення росії в тих країнах, де вони свій вплив вважали максимальним?

Петро Черник: В повній мірі. Сигнал дали китайці, Казахстан вже давно перебував у більшій сфері впливу Китаю. Думаю, що Китай вирішив, що точка відкривати карти прийшла. Тут ще є тактичне узгодження інтересів та їхнього збігання із США. Рішення на пониження геополітичного статусу росії прийнято кінцево і безповоротно. Це буде досягнуто двома головними аспектами: перший – пониженням їхнього бойового потенціалу в Україні, і друге – санкційний тиск, понад 6000 санкцій – це колосальна кількість, яка не має аналогів в історії, і думаю, не буде мати. Якщо стратегічно – росія приречена, але не превеликий жаль, думаю, це буде довгий шлях, на жаль для нас – болючий та кривавий. Але приймати реальність треба такою, якою вона є, тому що прийняття реальності дарує шанс на перемогу.

Чи бачите ви успіх військової реформи. Що ще може змінюватися, включаючи Збройні сили і ТРО?

Петро Черник: Про комплексі реформи нам ще говорити зарано. Те, що ми у попередні роки не змогли повноцінно їх провести, і є причиною важкого воєнного становища, але наголошую – ми переможемо. Я би поговорив про те, що по факту треба робити після перемоги.

Починаючи з ТРО – це правильно, але тут теж були певні провали, закон про національний спротив вступив в силу 1 січня, а ворог вдарив вже 24 лютого, і є багато питань, на які треба давати відповідь. Перше – чи ТРО воює тільки у межах своєї зони відповідальності чи може виходити за неї. За останніми змінами законодавства – може виходити. Чи це правильно? Більше правильно, ніж ні, але, на мій погляд, бригади ТРО не є повноцінними бойовими одиницями. Мабуть, розумніше вивчати концепцію приєднання певних підрозділів до штатних бойових бригад. Розвиток штатних бойових бригад є більш доцільним стратегічним аспектом.

 

Україні потрібно думати над моделлю Збройних сил. На мій погляд, всього дві моделі нам підходять – це ізраїльська, де служать 32 місяці абсолютно всі, якщо жінка чи чоловік не побували з якихось причин у Збройних силах, а в Ізраїлі це майже неможливо, то не можливо обійняти будь-яку державну посаду. І друга – це швейцарська модель, там теж служать абсолютно всі, але підготовка триває не 32 місяці, а офіцерський склад готується 5 років з перервами, а сержантський і рядовий склад – приблизно рік з перервами, і впродовж всього життя вони всі є військовозобов’язаними.

Ми всі знаємо Швейцарію як процвітаючу, заможну та мирну країну з 1815 року, у 2013 році вони провели загальний референдум про відміну призову, в результаті вся нація проголосувала, щоби призов був. Основна думка – це обов’язкова підготовка усіх, не може бути якогось бронювання, відкуповування – це взагалі ганебне явище.

Якщо ми хочемо, аби вижила наша Україна, то кожен юнак 20 років має служити, згідно з теперішнім законодавством, хоча я прихильник: закінчив школу – і до війська в обов’язковому порядку. Треба бути готовим, в нас монстр на сході, і він помре нескоро. 

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст підготувала Катерина Бортняк

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.