«Ми пережили велике горе»: як патронатна сім’я із Львівщини прихистила 9 дітей
«Ми не можемо змінити все життя дитини, але можемо показати, як виглядає любов і довіра», – каже Яна Шевчук-Мигасюк з міста Сокаль на Львівщині.
Два з половиною роки тому Яна разом з чоловіком Андрієм створили патронатну сім’ю. За цей час дали прихисток дев’ятьом дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Нині під патронатом сім'ї – четверо дівчат: піврічна Катруся, 5-річна Оленка, підлітки Надійка та Наталя (імена змінені). У подружжя є двоє рідних синів – 14-річний Михайло і 17-річний Олександр.
Нещодавно пані Яна відзначила 50-річчя, тож ми завітали до родини разом із представниками Сокальської громади та МБО «Партнерство “Кожній дитині”».
Сім'я живе у затишному двоповерховому будинку. На брукованому подвір'ї, біля квітника, гріється на сонці черепаховий кіт. Побачивши гостей, біжить назустріч, лащиться.
«Хочеш з нами, кицю? Ходи-ходи, у нас для всіх місця вистачить, – сміється господиня. – Ви знаєте, я звикла, що в нас вдома гамірно. Бо ж і до наших дітей, і до вихованців приходять друзі. А коли всі розходяться – стає якось порожньо, бракує того шуму. Ось зараз діти на навчанні, хіба Катруся вдома. Спить ще».
До того, як стати патронатними вихователями, Яна та Андрій створили прийомну сім'ю.
«Ми пережили велике горе – втратили маленьку донечку через важку хворобу, – розовідає Яна. – І тоді я почала думати, що можу подарувати тепло дитині, яка цього потребує. Чоловік мене підтримав».
Коли первістку Сашкові було два роки і родина чекала на народження другого сина, Яна та Андрій вирішили взяти під опіку 12-річну дівчинку з інтернату – Олександру.
«Вона була наче з іншого світу, – пригадує пан Андрій. – Не знала елементарних речей: як запалити конфорку, користуватися грошима, навіть не розуміла, коли вода закипає. Я сварився з директором інтернату: невже не можна навчити дітей простих побутових навичок? Як їм потім жити у світі?»
«Пам’ятаю, коли ми провідували Олександру, вона раптом перестала брати від нас цукерки, – додає Яна. – Згодом з’ясувалося, що старші били її за те, що приносила мало. Вона розповідала страшні речі. Після тих історій я зрозуміла: мушу допомагати дітям, які пройшли через таке, інакше не зможу».
Дівчинка прожила в родині десять років. У 22-річному віці вийшла заміж.
«Олександра вивчилася у Львові на швачку, – каже Яна. – Зараз вони з чоловіком мають свій будинок в селі біля Львова, виховують донечку Мар’янку. Коли я бачу, якою турботливою й хазяйновитою стала Олександра, мені радісно на серці. Якось вона подзвонила і сказала: «Мамо, ви мені так помогли. Дякую». Ми чекали на це «дякую» тринадцять років. І воно вартує всіх наших зусиль».
У квітні 2023 року сім'я офіційно стала патронатною. Першими до неї потрапили троє дітей, які опинилися у складних життєвих умовах.
«Вони були налякані, замкнені. Один із хлопчиків кілька днів спав одягнений, а взуття ставив біля ліжка – звик, що будь-якої миті доведеться тікати. Його 13-річна сестра не вміла читати. Ми розуміли, що діти мали складний досвід. У таких випадках в душу не ліземо – просто намагаємося показати, що в нашому домі їм буде тепло, сито, їх тут вислухають, – каже Яна. – Приблизно через місяць діти починають відтаювати, усміхатися, довіряти. Я помітила, що найкраще вони розкриваються, коли ми спілкуємось за столом. Тому наш маленький ритуал – спільне чаювання».
У сім’ї Мигасюків панує чіткий порядок, але дітей виховують з теплом і без надмірної суворості.
«Завжди кажу дітям: я не буду за вами бігати і контролювати кожен крок. Я вам вірю. Але якщо щось не так – говоріть, ми розберемось разом. Для дитини дуже важливо знати, що поруч є дорослі, які підтримають в будь-якій ситуації. Тоді вона відчуває силу і не боїться світу, – каже Яна. – Слідкую, щоб вчилися, читали. Пояснюю, для чого потрібні знання. Ось з гаджетами є проблема – не можуть від них відірватися. Відбирати їх – означає стати для дитини ворогом. Тому вчу користуватися телефонами з користю: шукати корисну інформацію, значення слів, контакти. Бачу, це їм подобається».
Рідні сини Яни та Андрія з повагою та розумінням ставляться до рішення батьків стати патронатною сім’єю.
«Ми з малечку вчили синів допомагати іншим, – каже Андрій. – Хоча, коли в нашому домі з’явилися перші діти під патронатом, хлопці не раз казали: Ви про нас забули”. Бо було й таке, що на перший дзвінок ми йшли не з ними, а з вихованцями. Ми пояснювали синам: “Ми вас любимо, але ці діти мають нас лише на короткий час”. І вони це прийняли».
Чоловік розповідає, що в сім'ї завжди стараються знайти час, щоб поспілкуватися наодинці з рідними синами. У них довірливі стосунки, і вони називають себе однією командою. «Хочемо, щоб і діти під патронатом це бачили. Щоб розуміли роль жінки, чоловіка в родині, наскільки важлива взаємоповага, підтримка. Вони ж колись створюватимуть свої сім'ї, тож матимуть гарний приклад».
Яна має юридичну освіту, раніше працювала керівником невеликої будівельної фірми. Тепер зосередилася на сім'ї і дітях. Зізнається, що відновлює сили у творчості. Сворює текстильні та валяні іграшки, декоративні квіти, проводить майстер-класи для дітей.
«Мої іграшки кілька років тому прикрашали ялинку в Корку, в Ірландії, – усміхається жінка. – Тоді отримала велике замовлення, але найважливіше не це. Коли я щось роблю руками, приходить спокій. Займаюся творчістю здебільшого вночі, коли діти вже сплять. Це моя терапія, мій спосіб відновлення».
Нещодавно Яна Шевчук-Мигасюк отримала почесну грамоту від Львівської обласної військової адміністрації – за сумлінне виконання обов’язків патронатного вихователя та турботу про дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
«Це заслужене визнання, – каже директорка «Центру надання соціальних послуг» Сокальської міської ради Надія Іванюк. – Бо Яна і Андрій не просто виконують свою роботу – вони живуть цими дітьми. І я бачу, як ті змінюються на очах. Коли ми вперше приїхали до рідного дому дівчаток, які зараз живуть у Мигасюків, мене вразила п’ятирічна Оленка. Вона сиділа на ліжку нерухомо, без іграшок. Не проявляла жодних емоцій: не плакала, не усміхалася, нічого не просила. Здавалося, ніби дитина просто “завмерла”. Уже пізніше старша сестра пояснила, що мама забороняла їй плакати і карала за це. А сьогодні Оленка – зовсім інша: усміхнена, активна, допитлива. І я розумію, наскільки велика ця зміна».
Розвиток патронату – один із ключових напрямів підтримки дітей, які опинилися у кризі, наголошує заступниця начальника Львівської ОВА Христина Замула.
«Патронат – це шанс для дитини не потрапити до інтернату, а пережити складний період у домашньому, безпечному середовищі, – зазначає Христина Замула. – Ще два роки тому на Львівщині діяло лише 11 патронатних сімей. Сьогодні – вже 28. Але цього все одно недостатньо, бо щороку маємо сотні дітей, які потребують тимчасового прихистку. Ми закликаємо громади активно працювати в цьому напрямі – шукати людей, готових прийняти дітей у скруті, і підтримувати їх на цьому шляху. Бо патронат – це не просто робота. Це покликання і велика місія».
Станом на кінець вересня на Львівщині під патронатом перебували 45 дітей.
Нагадаємо, патронатна сім’я – це тимчасовий дім для дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах. Поки батьки вирішують свої проблеми чи проходять лікування, дитина живе у безпечному середовищі, де про неї дбають та підтримують. Патронатні вихователі працюють у команді з фахівцями соціальних служб, психологами, вчителями, медиками і отримують грошову винагороду за свою роботу.
Патронатним вихователем може стати повнолітня людина, яка не має власних дітей віком до 4-х років або дітей з інвалідністю, які мають обмеження життєдіяльності. Важливо, щоб разом з кандидатом проживала ще одна доросла особа, готова допомагати у догляді за дитиною. Також необхідно мати належні житлові умови, зокрема окрему вільну кімнату для дитини.
Охочі стати патронатними вихователями мають звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання, зібрати необхідні документи (перелік наведено нижче), пройти первинний відбір після перевірки документів та обстеження житлових умов. Далі – разом із помічником пройти обов’язкове навчання, отримати рекомендацію щодо можливості надання послуги патронату та укласти договір з органом опіки та піклування.
Перелік документів:
-
заява про намір стати патронатним вихователем;
-
заява про згоду на влаштування дитини до сім’ї від усіх членів сім’ї, які проживають разом з кандидатом;
-
висновки про стан здоров’я кандидата та усіх членів сім’ї, які проживають разом з кандидатом;
-
довідки про відсутність судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, кандидата та членів сім’ї, які досягли 14-річного віку і проживають разом з ним;
-
копії паспортів патронатного вихователя та добровільного помічника;
-
свідоцтва про шлюб або інший документ, що підтверджує родинні або сімейні стосунки кандидата у патронатні вихователі та добровільного помічника;
-
документ, що підтверджує право власності або користування житлом.
Дізнатися контакти служби у справах дітей вашої громади можна у місцевій раді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
_______________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.