«Перемоги не буде, якщо кожен не долучиться до неї. Кожен має задуматися: я зараз не на фронті, як я можу допомагати?» – каже отець Олег Ладнюк. Він уже десять років безупинно допомагає армії, вивіз із прифронтових зон більш ніж тисячу людей, прилаштував сотні дітей.

Олег Ладнюк – священник УГКЦ, монах-салезіянин, учитель історії України, який щодня ризикує життям, щоб наблизити нашу перемогу. Його добре знають у Львові. Тут він очолював гімназію Шептицьких на Сихові, співпрацював із Молодіжним центром Святого Івана Боско на Личаківській. Від початку повномасштабного вторгнення волонтерить у зоні бойових дій.

«Ще перед тим, як стати директором школи, я їздив на схід України, виконував функції військового капелана. Під час канікул завжди мандрував туди на місяць. Діти на канікули, а я на фронт. Це були й уроки патріотизму для них: діти збирали різні подарунки, і я відвозив їх на територію Донецької та Луганської областей. Тоді я також забирав дітей з Луганщини і привозив їх до Львова на свята», – починає розповідь отець Олег.

Гімназія Шептицьких, директором якої він був, відрізнялася методами викладання, оскільки працювала на засадах учення італійського священника Івана Боско – засновника Салезіянського згромадження, в основі якого любов до дитини. 

«Під час війни люди часто втрачають фундамент життя. А хто в дитинстві, в молодості закріпив християнські моральні цінності, той простіше витримує всі ці небезпеки та переживає страждання. Дітей у гімназії виховують у дусі патріотизму, дають їм розуміння, чому триває війна. Хоч у Львові в 2014 році війна не дуже відчувалася, учні гімназії добре про неї знали. До них приїжджали діти з Луганщини, які казали, що їх обстрілюють, що вони знають, що таке війна. Крім того що ми привозили сюди дітей, ми також провели табір в одному із сіл Криму, яке зараз окуповане», – каже співрозмовник. 

Читайте також. «Лікуємо за 5 км від фронту». Історія стоматологині зі Львова

У 2012 році отець Олег на два місяці їздив на місію в Африку, де працював із дітьми, травмованими внаслідок місцевого геноциду . 

«Я побачив інший світ, який дуже сильно відрізняється від того, в якому ми живемо, не тільки українського, але й європейського. В Бурунді діти не стримували своїх емоцій, висловлювали їх. Це було в танцях, це було в іграх. Вони не сиділи в інтернеті, в телефонах, вони жили на вулицях і виявляли свою емоційність. Наші діти часто не мають можливості показувати свої емоції. А дитина не має бути замкнута. Дитина має показувати емоції. Її не можна десь тримати, хоча, на жаль, мені довелося бачити такий випадок, коли дитина два роки сиділа в підвалі», – веде далі отець. 

Читайте також. Як волонтери відновлюють зруйновані міста

Після початку війни на сході України отець Олег поїхав на фронт як військовий капелан, працював із бійцями. А ще привозив місцевим мешканцям гуманітарну допомогу. Спілкування з військовими й тамтешнім населенням допомогло зрозуміти інші проблеми.

«На заході України останніми роками не було надто активної пропаганди русифікації. Ми часто не могли порозумітися з тими, що на сході, тому що не мали точок дотику. Військові мені казали, що не можуть працювати з місцевими. Натомість у 2014 році місцеві дуже боялися військових, кажучи: «Отче, працюй із військовими». Я почав працювати з директорами шкіл, з місцевими дітьми, зв'язувався з волонтерами, запитував, яка допомога потрібна.

У 2022-му стало важче. Місто вимерло. Пригадую, ми їдемо, а перед нами тільки одна машина. Ми як військові капелани були готові. Я, наприклад, за тиждень зателефонував до Львова до наших отців-салезіян і сказав: «Готуйте місця, бо евакуюватиму дітей, сім'ї військових, учителів, директорів шкіл. Їх переслідуватимуть насамперед». У перший день ми евакуювали велику групу дітей, серед яких було тижневе немовля», – згадує Олег Ладнюк. 

За час своєї діяльності отець евакуював до тисячі людей. Передусім вивозив дітей та жінок. Надалі їх поселяли в Родинному домі «Покрова» у Львові, в модульних містечках або ж відправляли за кордон. Тепер багато цих сімей об'єдналися, багато розселилися по різних куточках України. 

«Це було найгірше: я вивозив дітей, а вони мене питали, коли ми повернемося додому. Я ледь не плакав, бо знав, що їхніх будинків уже нема, нема куди їм повертатися. Я їм нічого не казав. А це були діти з повністю зруйнованих міст і сіл», – каже отець. 

І додає, що сьогодні вже немає гострої потреби в евакуації людей з прифронтових областей, оскільки той, хто хотів виїхати, вже це зробив. А дітей вивезли завдяки закону про примусову евакуацію. Впродовж останніх пів року Олег Ладнюк евакуював лише двох дітей. 

«У таких населених пунктах залишилися жити здебільшого старші люди, які кажуть: «Я тут народився, тут прожив життя і тут хочу померти». Це не «ватники». Хоча, на жаль, мені доводилося зустрічати таких людей, навіть у Бахмуті й Лисичанську. Казали, що їх обстрілюють українські війська і вони не розуміють чому. Я зрозумів, чому вони так говорять – бо не можуть прийняти, що їх обстрілюють росіяни. Вони психологічно не можуть цього прийняти!» – наголошує священник.

Російська пропаганда впродовж багатьох років насаджує свої наративи й через Церкву. Отець Олег каже, що ще від 2014 року намагався співпрацювати зі священниками московського патріархату, проте вони відмовлялися: «Мені довелося зустріти отців московського патріархату, які здавали наші позиції, були налаштовані проти наших військових. Один представник генерального штабу, який був комбригом у 2014 році, сказав нам прямо: «Знаєте, отці, першим «сепаром», якого я затримав, був батюшка московського патріархату, який бігав із автоматом». 

Тепер отець Олег викладає історію в школі Дніпра, допомагає бійцям і цивільним гуманітаркою, зокрема медикаментами. Каже, весь час є потреба в допомозі військовим, особливо ковдрами й подушками для евакуації. З Дніпра тричі на тиждень евакуюють військових, їх треба нормально перевезти – постелити їм.

«Найголовніше, про що мене зараз просять хлопці, це антидронові куполи. Вони найбільш потрібні, тому що останні місяці фронт просто переповнений FPV-дронами, різними дронами. Потрібно захищати як автомобілі, так і позиції, де перебувають військові», – пояснює співрозмовник. 

На його думку, також важливою сьогодні є психологічна підтримка військових і дітей: «Ми створили виїзну команду, яка працює з дітьми і з дорослими, допомагає їм пережити травми війни, виявити проблеми та знайти шляхи їх розв’язання. Але в мене деколи таке відчуття, що чим далі від фронту, тим більше люди психологічно страждають від війни. Прикро, але цей песимізм передається на фронт. А це впливає на військових: вони по-іншому воюють, якщо чують, що їх підтримують. Психологічна мотивація для них дуже важлива. На жаль, бачу, як чимало волонтерів також перегоріли, часто не через те, що бачили, а через критику, яку почули в тилу. Держава будується на жертовності людей, які жертвують задля цієї держави. Тому я завжди кажу людям: «Якщо ви комусь не довіряєте, то не переказуйте їм кошти, але, вибачте, у кожного в родині вже є військовий. Якщо вам не подобається якийсь фонд, оберіть інший, їх багато, але підтримка потрібна, тому що держава через бюрократію часто не може закупити необхідні речі».

Читайте також. «Ніхто не помер, поки живе пам’ять». Як у Львові відкрили кафе на згадку про бійця

Щоб знайти мотивацію рухатися вперед, отець Олег радить перемикатися з війни на роздуми про своє життя, свою роль у світі: «Якою є ваша мета в житті, ким ви є – критиком, який критикує, що все погано, чи людиною, яка щось робить?». 

Друга порада священника – позбутися негативних думок, не гризти себе. Важливо відчути свою відповідальність і розуміти, що ви робите задля перемоги: «Я також вивчав психологію і усвідомлюю, що деколи треба зупинятися й відпочивати». 

Третя порада отця – навчитися перемикатися: «Я для себе це вирішив у такий спосіб – не їжджу на фронт весь час, два дні на тиждень викладаю історію в одній зі шкіл Дніпра». 

Олег Ладнюк вважає, що ми народилися в такий час, коли мусимо або жертвувати життям за Україну, або розуміти, що в майбутньому нас будуть використовувати. Після перемоги кожен в українському суспільстві має усвідомити, що за цю державу пролилося стільки крові, що він не має морального права робити щось погане, тому що так він зраджує пам'ять усіх загиблих.

 

Відеопроєкт «На першій лінії. Довготривала стійкість» – це документальні відеоісторії про військових, волонтерів, організації, активістів, правозахисників та підприємців, які щодня наближають нашу перемогу. Стежити за новими випусками можна на YouTube-каналі «Твого міста». 

Проєкт створений за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Фото зі сторінки у Фейсбук Олега Ладнюка

____________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.