Tvoemisto.tv продовжує серію публікації про те, як притягнути росію за злочини, які вона вчиняє під час російсько-української війни? Чи можна судити росію за сам акт агресії проти України? Чи можуть постраждалі вимагати компенсації від росії та як документувати докази для Міжнародного кримінального суду? Про це Tvoemisto.tv розповів Тарас Цимбрівський, керівник проєкту USAID «Права людини в дії» та член Української Гельсінської спілки з прав людини.

Розкажіть, чи реально притягнути росію до відповідальності за ті злочини, які вона вчиняє: обстріли гуманітарних коридорів, лікарень, цивільних об’єктів? 

Від початку збройного конфлікту Україна використовує всі можливості міжнародного права, щоби притягнути росію до відповідальності. Треба розуміти, що не існує такого єдиного міжнародного суду, який би дозволив вирішити всі питання, пов’язані з агресією Росії. 

Власне кажучи, Міжнародний суд ООН і цей позов, який подала Україна, згідно з конвенцією «Про заборону та запобігання геноциду та покарання за нього» 1948 року, дозволяє звернутися до Міжнародного суду ООН та притягнути росію до відповідальності за цією конвенцією. Це одна з небагатьох конвенцій, за якою росія визнала обов’язковою юрисдикцію Міжнародного суду ООН, але яка загалом не є обов’язковою, оскільки вимагає попередньої згоди з боку держави. 

Це одна з особливостей міжнародного права, те, яким чином воно функціонує і створює істотні обмеження для того, щоби притягнути державу як таку до відповідальності. 

Читайте також: Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну

І тут є певна інновація з боку України, бо фактично це перший раз Україна звертається з такого приводу до Міжнародного суду ООН, подібної практики у Міжнародному суді немає і не було. Навіть більше, Україна прив’язується до положень цієї конвенції, які хибно витлумачені росією. 

Вона використала поняття «геноцид» як підставу для застосування сили в Україні. Ця так звана «спецоперація», як її називає росія, пов’язана з тим, що начебто в Україні відбувається геноцид. 

Це дозволить Україні застосувати тимчасові заходи з боку Міжнародного суду ООН, який зобов’яже росію, принаймні на даному етапі, припинити будь-які воєнні дії, а далі вже розглядатиме справу по суті. 

За оцінками експертів, важко спрогнозувати, якими будуть наслідки цієї справи, але на даному етапі це цілком обґрунтований захід, застосований з боку України. 

Іншим аспектом є те, що Україна так само має проти росії ще один позов у тому ж Міжнародному суді ООН, але за іншими конвенціями – конвенції про запобігання усіх форм расової дискримінації та про заборону фінансування тероризму. В цьому Україна просунулася трошки далі, оскільки там провадження як таке вже триває. 

Так само Україна використовує механізми, передбачені Європейською конвенцією з прав і основоположних свобод людини. Це Європейський суд з прав людини. 

І третій механізм, який використовує Україна, це Міжнародний кримінальний суд. 

Чи не простіше було б стверджувати, що росія вчинила акт агресії та порушила норми Статуту ООН, позаяк звинувачення в геноциді важко довести?

По-перше, поняття геноциду взагалі складно довести, оскільки має бути і намір, і так далі. По-друге, що стосується злочину агресії, то тут є певна прогалина в міжнародному праві. Оскільки за фактом притягнути до індивідуальної кримінальної відповідальності вище керівництво росії, зокрема міністра оборони, президента, міністра закордонних справ та інших вищих посадових осіб, фактично дозволяє механізм Міжнародного кримінального суду. Тут мовиться винятково про індивідуальну кримінальну відповідальність. 

Але юрисдикція Міжнародного кримінального суду обмежена лише такими злочинами, як воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду. Що стосується злочину агресії, то тут можливості МКС суттєво обмежені. 

Для того, щоби притягнути до відповідальності росію за злочин агресивної війни: планування, розв’язування та ведення агресивної війни, потрібна ратифікація Україною та росією статуту Міжнародного кримінального суду, що, в принципі, неможливо на даному етапі, оскільки росія відкликала свій підпис зі статуту Міжнародного кримінального суду. 

Другою підставою може бути те, що Рада Безпеки ООН звернеться до Міжнародного кримінального суду для того, аби він розслідував ситуацію, яка стосується злочину агресії. Але це теж неможливо, оскільки росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і постійно зловживає своїм правом вето для того, щоби блокувати подібні ініціативи.

Але існує третій шлях, який дозволив би притягнути росію за злочин агресії щодо України. І це вже активно сьогодні обговорюється. Ця ініціатива була висунута українським Міністерством закордонних справ, а також експертним середовищем. Існує конкретна пропозиція, доволі реалістична – створення спеціального трибуналу, який би фокусувався винятково на питанні ведення, планування та розв’язання агресивної війни з боку росії. 

Цей склад злочину достатньо простий з точки зору доведення. Можна взяти, для прикладу, те, що було і що всі ми бачили на засіданні Ради Безпеки росії, коли всі члени цього органу виступали й активно підтримували проведення цієї «спецоперації». Тут можна піти двома шляхами: перший – створення такого трибуналу за участі декількох держав. Це може бути коаліція певних держав для того, щоби надати легітимності з точки зору залучення багатьох держав до цього процесу; другий  шлях – такий трибунал може бути створений під егідою ООН, очевидно, через залучення Генеральної Асамблеї. 

Всі ці опції зараз, як кажуть, на столі та обговорюються, і Україна має певну підтримку з боку міжнародного середовища, яке солідаризується в цьому. Звісно, це потребуватиме часу, оскільки міжнародне правосуддя доволі громіздке, рухається не з тою швидкістю, з якою нам би хотілося, але це той шлях, яким ми повинні йти.

Скільки це може зайняти часу? 

Можу навести конкретні приклади. Якщо говорити про Європейський суд з прав людини, то Грузія звернулася до нього з приводу порушень під час війни з росією у 2008 році, і тільки у 2020 році він ухвалив рішення. Ще буде стадія його виконання і стягнення збитків з росії. 

Це перспектива багатьох років. І ми так само маємо пам’ятати, що росія створила певний запобіжник у національному законодавстві, який дозволяє їй не виконувати рішення Європейського суду з прав людини. Це саме стосується рішень Міжнародного суду ООН. 

Тобто рішення суду ООН може бути позитивним для України, але росія може скористатися своїм правом не виконувати, навіть примусово блокувати виконання таких рішень через Раду Безпеки ООН. 

Ось таке зачароване коло. Але така вже архітектура міжнародного права, створена після Другої світової війни. І є певні сценарії, які я назвав вище і які дозволяють обходити перепони, створювані росією. Це неможливо приймати, коли сам агресор виступає проти будь-яких ініціатив, націлених на розслідування, а тим паче до притягнення до відповідальності росії.

Чи можуть ті, що втратили житло, були поранені, потерпіли від нелюдського поводження, сподіватися на які-небудь компенсації від росії та міжнародної спільноти і за яких обставин?

Це теж є предметом позовів, зокрема міжнародних, через Європейський суд з прав людини, де індивіди можуть звертатися з приводу компенсацій, а також інших порушень прав людини, яких вони зазнали в часі збройного конфлікту. І тут міждержавні скарги, які розглядаються, і позови, подані Україною проти росії, будуть визначальними. 

А оскільки подібних скарг дуже багато, якщо не помиляюся, більш ніж п’ять тисяч, то вони не вирішуватимуться Європейським судом з прав людини доти, доки не будуть вирішені міждержавні спори. 

З останнього це було слухання у справі, що стосувалася Донбасу, де Україна разом із Нідерландами виступала з позовом проти росії. Частиною таких позовів виступають саме масові порушення прав людини на Донбасі. У тому числі й збиття Boeing MH17. 

Це також доволі показова історія, позаяк прокуратура Нідерландів розпочала свої національні розслідування даного кейса. І вони, власне кажучи, перенесли це на міжнародний рівень, щоби ще більше посилити тиск на росію, яка просто відмовляється від застосування міжнародного права, до створення якого сама свого часу активно долучалася. 

Такими є реалії, але спір завжди зводиться до того, що переможе – право сили чи сила права. Однак будемо сподіватися, що право все-таки буде на нашому боці. 

Як можуть громадяни України збирати докази для звинувачень? Це мають бути записані розмови, фото-, відеоматеріали?

Зараз ми маємо ініціативу з боку України, Міністерства закордонних справ, а також інших органів, які запустили національний портал, націлений на те, щоби максимально залучити громадян України до процесу документування порушень прав людини, які відбуваються в Україні. 

Участь у цьому процесі може взяти фактично будь-який громадянин України, котрий зафіксував за допомоги фото-, відеодоказів масштаби руйнування та інші порушення. Це також можуть бути певні усні свідчення, які можуть використати в межах майбутніх проваджень у Міжнародному кримінальному суді, Європейському суді з прав людини, а також у інших судових інстанціях. 

Цей процес важливий, він відбувався у будь-якій країні, яка стикалася з подібними проблемами. І в Сирії, і деінде. Тому що Україна, органи державної влади самотужки не можуть осилити збір доказів на всій території нашої держави. Тому, повторюю, участь громадян України дуже важлива. 

На цьому наголошував навіть прокурор МКС, який сказав, що вони можуть брати до уваги будь-які свідчення громадян України. 

Ба більше, дуже позитивним сигналом є те, що відкрите повномасштабне розслідування дій росії на території України. МКС створив свою місію, яка теж буде тут на місцях досліджувати та вивчати воєнні злочини, злочини проти людяності, які вчиняє росія. 

Насамперед це масове ураження цивільної інфраструктури, нерозрізнення військових і цивільних цілей, що є очевидним порушенням міжнародного гуманітарного права, а також порушенням правил та звичаїв ведення війни, що загалом підпадає під юрисдикцію МКС.

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.