
Фото зі сторінки Володимира Зеленського
«Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
Тепер час Великого посту. Як підготуватися та як зустріти Великдень, якщо серце переповнює гнів і ненависть до росіян через ті звірства, що вони вчинили у Бучі, Маріуполі та інших містах?
Піст цього року серйозний, якщо можна так сказати. Ми переживаємо не тільки згадку, а й певну участь у стражданнях – це шлях Христа насправді. Бо всяке людське страждання поєднане зі стражданням Ісуса. Те, що з нами відбувається, має серйозний духовний зміст.
Нині ми переживаємо суцільну Страсну п’ятницю – день розп’яття Христа, яка чергується з Великою суботою – коли Господь лежить у гробі. Можна себе поставити на місце апостолів. Те, що ми побачили в Бучі, коли нас охопило мовчання, це щось подібне до того, що охопило учнів Христа, коли вони побачили Його розп’яття і смерть. Вони не мали що сказати, як діяти.
Що вони як люди могли зробити, коли Господь був знищений на їхніх очах? Життя, радість, які були з ними, які вони переживали, дива, які Він чинив, надію, яку вони у Нього вкладали – все це було потоптане й розіп’яте. Так само було потоптане і знівечене те життя, яке ми бачили трохи більше ніж місяць тому. Разом із надіями та радістю.
Я згадую Різдво, яке ми святкували не так давно. Це гарне свято, яке було сповнене надії. Тепер ми увійшли в піст і відчули знищення людської істоти, знищення всякої радості. Нас почав наповнювати гнів.
І це нормально. Ми проживаємо Страсну п’ятницю і потрапляємо у Велику суботу, потім повертаємося назад. Але все ж очікуємо Неділі – Воскресіння.
Коли учні були розкидані й розбиті в Суботу, Господь все одно діяв, навіть із самого пекла, хоча апостоли цього не бачили. Для християн це можливість доторкнутися до цієї Дії, хоча учні не доторкалися. Вони не знали, що Бог і далі діє, навіть не були готові. Коли Ісус воскрес, їм почали сповіщати про це, але вони не йняли віри жінкам-мироносицям. Їхнє горе було більше, аніж натяк на надію. Нині й дехто з нас не може сприйняти натяку на надію, але це не означає, що її немає.
Як далі з цим жити, як плекати цю надію?
У кожного періоду є свої емоції, свої реакції. Раніше, коли я читав псалтир Давида, то сприймав його символічно. Він же описує напрочуд реальні речі. Зараз, коли я читаю псалми, то бачу їхнє практичне застосування. Наприклад, псалмоспівець пише: «Нехай вони від власних замислів згинуть» – це гнів, який він виражає перед Богом. Це пережиття Давидом реальності, у якій він перебуває і яку осмислює перед Богом. «Суди їх, Боже», – промовляє він, гнівається, кричить, каже, що «вони погорджують і насміхаються». Це цікаво, бо я дивлюся, як поводяться зараз росіяни, які втрачають свою людськість. Це описує Давид у псалмах.
Ми до Воскресіння календарно доходимо, але, можливо, у наші серця воно ввійде дещо пізніше. Як і піст, який ми розпочали раніше, аніж він календарно почався (Великий піст розпочався 7 березня. Отець каже, що в українців він розпочався 24 лютого, разом із вторгненням росії – ред.).
До свята треба готуватися, але не треба собі брехати: якщо ти гнівишся, то гнівись, але роби це перед Богом. Якщо ти плачеш і кажеш: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?», то роби це перед Богом, як Ісус робив. Він казав це, будучи розіп’ятим на хресті. Він був у стані покинутості, безпросвітності.
Тому цей Великдень треба пережити так, як будете відчувати його всередині себе, аби з Богом. Не треба надягати маски, усміхатися, якщо не маєш можливості усміхатися. Треба перебувати в правді.
Воскресіння Ісуса Христа всі зустріли по-різному: дехто плакав, дехто не міг повірити, дехто не був готовий. І це нормально – так Його зустріти, так само як і зустріти в гніві.
Господь у свій час все управить. Ми все-таки очікуємо остаточного Воскресіння, коли в стражданнях і смерті буде поставлена крапка.
Отче, чи могли б ви розказати про прощення? Як молитися зараз «Отче наш»?
Любов до ворогів – це бажання зупинити зло, яке вони чинять. Якщо ми це робимо зброєю, то так виявляємо свою любов. Ми спиняємо зло – і це вже є вияв любові. Інша річ – прощення, яке приходить після покаяння. Тут можна простити того, хто кається. Хто його не просить, тому воно не може бути дане.
Зрештою, слова молитви «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» показують рівень Божого милосердя, але це не означає, що прощення є прийняттям і виправданням зла.
Наприклад, у сім’ї є чоловік, який б’є дружину, вона його постійно пробачає, а він її постійно б’є. Це не прощення, це неправильно. Прощення – це не про прихилення голови перед злом і допущення його існування. Історія про прощення, як і про справжній склад людськості. Я не говорив би про це зараз – я віддав би це Богові та був би перед Ним у справжності.
Отак і скажіть: «Господи, я їх усіх ненавиджу». Треба бути щирим перед Богом, Він знає наше серце, тож і кажіть Йому, що ненавидите їх усіх та не знаєте, що з цим робити.
Те, що вас трясе від злості, всі ці емоції представте перед Богом. Не треба розкладати по поличках, як має бути. Ніяк не має бути. Як є, так і ставай перед Богом і кажи: «Я сповнений ненависті». Напевно, немає таких війн, де б усе було зрозуміло. Проте варто не забувати про одну важливу річ: у цій війні, як і в кожній війні, є дві сторони. Одна приходить з ненавистю, щоби просто знищити тих, кого ненавидить, друга захищає те, що любить, і тих, кого любить.
І коли зараз усі переповнені злобою й ненавистю, то просто не забудьмо тих, кого ми любимо. Це буде наш «якір», який нас заземлить. Ті люди, яких ми любимо, та земля, яку ми любимо: наші ближні, наша сім’я, наші батьки, наш народ, наша мова… Любов перемагає зло. Відчувати гнів – це нормально, але не можна втрачати любові до своїх близьких. Якщо ми втратимо цю любов, то самі станемо «драконами».
Чи можливе таке, що після цієї війни будуть нові мученики за віру? Як за них молитися?
Тут спокійно можемо молитися за упокій невинно убитих людей, закатованих. Якщо вони прославлені, якщо їх мучили за віру, за Христа, тоді молитва точно не зашкодить, навіть якщо ми молимося за їхній упокій.
Можливо, ще деякі люди будуть проголошені святими. Знаємо про вбивства православних священників. Напевно, й серед пересічних людей були ті, що проголошували Євангеліє в останню хвилину свого життя, були перед Богом у чистому сумлінні. Багато людей, яких не проголосять святими мучениками, є такими за фактом.
Не знаю, як буде далі, історія покаже. Але реальність вже є. Якщо є святі мученики, то вони вже є. Проголосять їх святими чи ні – це вже річ другорядна. Під час святкування Дня всіх святих, зокрема, згадують усі тих, що не проголошені, що стоять перед Богом та омили своєю мученицькою кров’ю українську землю. Їх також будемо згадувати.
Деякі мої друзі запитують у Фейсбуку, як після цих звірств можна далі вірити в Бога. Що їм на це відповісте?
Як багато людей зараз подорослішали, так і наша віра має випробування до дорослішання. Раніше багато хто з нас вірив у якогось абстрактного бога, якому треба писати якісь записочки, складати якісь інтенції, і Він буде виконувати якісь гарні бажання.
Все. Ця віра зникла, тому що це була неправдива віра. Віра розкривається на хресті, коли ми бачимо Христа розіп’ятого і починаємо Йому говорити: «Де ж Ти був?» Проте ми чуємо ці слова передусім з Його вуст. Християнська віра – це передусім віра в Христа. Це наш знак. Ми повсюдно його розвішували, але не сприймали, не хотіли і не могли. Для багатьох із нас це, напевно, було якимсь амулетом, талісманом, який дехто надягав на вуха або робив татуювання і не розумів значення.
Коли ми заходимо в храм, то дивимося на ікони. Можливо, не всі розуміють, але це люди, якщо вони мученики, які померли насильницькою смертю. Ми оспівуємо мучеників Української греко-католицької церкви XX століття – всі вони померли у стражданнях. Вони навіть не бачили просвітлення, що буде щось краще. Зиновій Ковалик, наприклад, був розіп’ятий тут, у Львові, комуністами. Тими самими людьми зі сходу. Але це була перша половина XX століття. Його просто закатували, замордували, вбили.
Те ж саме нещодавно відбувалося у наших прекрасних містах тими самими людьми. Але мученики УГКЦ не втрачали глибини розуміння того, що Бог є Тим, хто входить у страждання людини. Не лише Тим, кому щось від нас треба. Це Той, хто бачить людську потребу.
Коли є всі ці претензії – возносімо їх до Христа розіп’ятого. Це образ Божої сили, Божого милосердя. Учні Ісуса мають долати і хресну дорогу, щоб отримати воскресіння, щоб разом із Христом ввійти у Воскресіння. Тому зараз правильно і нормально казати: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»
Можна навіть перечитати книгу Йова. Це чоловік зі Старого завіту, який втратив усе – своїх дітей, майно, важко захворів і постійно запитував, чому так сталося. Його друзі намагалися йому пояснити, що це за його гріхи. Проте Йов відкидав ці пояснення і питав у Бога: «Чому так сталося?» В кінці з’явився Господь і сказав, що всі ті, котрі намагалися пояснити, що й до чого, були далекі, що ближче до правди був Йов.
Зло нема чого взагалі пояснювати. Не треба розкладати по поличках, чому воно стається. Бо коли ми пояснюємо його, то виправдовуємо його існування. Немає виправдання ні злу, ні його існуванню. Це нищення життя.
Господь входить у знищення людини, яку Він сотворив, входить у розп’яття і смерть. Входить у них і бере все це на себе. Бог знає, Бог в курсі, Бог також розіп’ятий, зґвалтований, побитий, знищений, заморений. Це справжній Бог, у якого ми віримо. Але це ще не кінець – далі буде Воскресіння.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото зі сторінки Володимира Зеленського
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів