Садиба Терещенків на бульварі Тараса Шевченка, 34 стоїть занедбаною вже понад 15 років. Які шанси її врятувати?

Сто років тому в садибі Терещенків творилася історія української державності. Спершу тут розмістилося Міністерство шляхів Центральної ради УНР, а згодом Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Тепер будівля потроху руйнується: на стінах з’явилися тріщини, всередині й на даху ростуть дерева, а саму будівлю обмальовано графіті.

Право на користування отримала ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», яке належить Оксани Палиці – ексдружині нардепа Ігоря Палиці. Компанія обіцяла реставрувати садибу, натомість вона поступово руйнується. 

Останньою надією для містян та активістів є Верховний суд. Київська міська прокуратура судиться з «Центрелеватормлинбудом» ще з 2021 року, щоб визнати незаконним володіння садибою. За цей час відбулися декілька судів, було кілька рішень на користь приватної компанії, перенесення справи та заміна складу суддів.  9 лютого Верховний Суд передав справу на розгляд – Великої Палати Верховного Суду України. 

Активісти й представники «Фундації спадщини Терещенків» не полишають надії захистити пам’ятку і сподіваються на верховенство права. Tvoemisto.tv  пояснює, що це за будівля, як нею заволоділи та чому її важливо врятувати. 

Садиба з історією 

Першою власницею садиби була не родина Терещенків, а поміщиця Фелісія Модзелевська, яка придбала ділянку на Бібіковському бульварі (так тоді називався бульвар Шевченка) в 1874 році та звела цегляний будинок в рідкісному для Києва стилі архітектури – венеційській готиці. Характерними особливостями будівлі стали стрілчасті вікна. 

«В історичних джерелах точно не вказаний архітектор: десь згадується Краузе, десь – Ніколаєв. А оскільки будинок архітектурно вирізнявся з-поміж інших тогочасних споруд, то спроєктувати його міг і невідомий автор», – вважає дигер та екскурсовод Кирило Степанець.  

У 1879 році садибу з ділянкою придбав цукрозаводчик і благодійник Іван Терещенко, який згодом, у 1882-ому, розширив особняк уздовж вулиці Тимофіївська (тепер Михайла Коцюбинського) та звів біля нього двоповерховий флігель, де розмістилися помешкання слуг і стайні. Прибудову оформили в неоготичному стилі, як і головну будівлю.

«Сам будинок двоповерховий. Проте на горищі є вхід до башти, яка, напевне, слугувала кабінетом власника, – веде далі Кирило Степанець. – У садибі була унікальна колекція картин, що налічувала понад 300 експонатів». 

Після смерті Івана Терещенка в 1903 році садибу успадкувала його дружина Єлизавета і син Михайло. В грудні 1917-го уряд УНР реквізував у них особняк, щоб розмістити там Міністерство шляхів. У січні 1918 року у «Відомостях про домовласників» зазначалося, що 8 житлових кімнат використовують «для складу речей», а 18 кімнат реквізовані для «управління Генерального секретарства шляхів сполучення Української Республіки». Вся колекція та домашні речі Терещенків були знесені до двох кімнат, на горище та у ванну. Самі ж господарі на той час були за кордоном - у Франції.

Завдяки цьому тут розташувалося Генеральне секретарство шляхів сполучення Української Центральної Ради (згодом Міністерство шляхів сполучення УНР та Міністерство шляхів сполучення Української Держави). В ніч із 13 на 14 листопада 1918 року в цьому будинку була обрана Директорія УНР у складі голови – Володимира Винниченка та членів – Симона Петлюри (отаман українських республіканських військ), Опанаса Андрієвського, Андрія Макаренка і Федора Швеця.

Із приходом радянської влади будівлю пограбували, деякі полотна просто вирізали з рам ножем або шаблею. Як тоді писав мистецтвознавець Федір Ернст, були украдені 40 творів різних майстрів російської школи, як-от картина Врубеля «Одаліска», дві картини Рєпіна – «Монахиня» і «Петрушка», три – Маковського та інші, а також 188 етюдів та ескізів Верещагіна.

Згодом особняк був «націоналізований» і не раз змінював своє призначення: там був і РАЦС, і паспортний стіл (ВВіР). За незалежної України будівля стала комунальною власністю і була закріплена за «Київжитлоспецексплуатацією». Певний час там були офісні приміщення, і лише в 1998 році особняк здобув статус пам’ятки архітектури місцевого значення. 

Сьогодення: перехід у приватну власність

Паспортний стіл із згаданої будівлі остаточно виїхав звідти орієнтовно в 2007 році, бо ще на початку 2000-их будинок став непридатним для використання.

Садиба Терещенків у 2010 році

Садиба Терещенків у наші дні

У 2004 році Київська міська рада оголосила конкурс на його продаж, щоб новий власник реставрував особняк і лише після цього набув права власності.

Формально рішень було два: місто окремо приватизовувало головну будівлю та флігель. 18 березня 2004-го міськрада дозволила приватизувати шляхом викупу Київській обласній раді кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України основну частину приміщення (нежитлові приміщення площею 408,50 кв. м на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літ. Б). Договір із кооперативом був укладений лише через два роки – 11 вересня 2006-го.

Другу частину приміщення – флігель (нежитлові приміщення площею 148,70 кв. м на бульварі Тараса Шевченка, 34, літ. Б.), згідно з рішенням Київради від 12 лютого 2004-го, одержало ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» (договір з містом був підписаний 2 листопада 2006 року). Остаточно головнe будівлю та флігель передали «Центрелеватормлинбуду» після рішення Київради від 1 листопада 2007-го. Відповідно до цього рішення, інвестором у цьому проєкті мала виступити «Укрнафта», 50% акцій якої належить державі, а 50% – Ігорю Коломойському. 

Згідно з даними Opendatabot, 100% акцій «Центрелеватормлинбуду» станом на сьогодні належать Палиці Оксані Василівній, колишній дружині народного депутата, голови партії «За майбутнє» Ігоря Палиці. Таке право вона отримала 6 жовтня 2021 року, коли судові процеси навколо садиби Терещенків уже розпочалися.

Підприємство «Центрелеватормлинбуд» зареєстроване на Кіпрі та змінило вже декілька власників. Серед них, зокрема, фігурував Тимур Міндич – співзасновник «Кварталу 95» і бізнес-партнер Ігоря Палиці та Ігоря Коломойського. 

«Станом на 2007 рік діяла пряма заборона закону щодо продажу або приватизації нерухомих об’єктів культурної спадщини. Тому просто продати cадибу Терещенків не можна було, – пояснює активіст «Мапа реновації», юрист Дмитро Перов. – У 2011 році була укладена додаткова угода до інвестиційного договору. Відтак виконавцем став правонаступник підприємства «Центрелеватормлинбуд». У цій додатковій угоді були змінені ще деякі пункти договору. Зокрема, виконання інвестиційних зобов’язань».

Відповідно до додаткової угоди, новий набувач майна – «Центрелеватормлинбуд» – зобов’язувався сплатити його балансову вартість і надалі проводити реставрацію. Ці зміни фактично визначили лиш один обов’язок перед новою стороною угоди – сплату балансової вартості в розмірі 2 мільйони гривень. Обов’язкової реставрації як такої вже не було.

«Ця компанія сплатила балансову вартість – собівартість усієї цегли, перекриттів, скла, клямок та інших речей у будинку. Проте це не є вартістю ділянки, на якій стоїть садиба, – запевняє Дмитро Перов. – Станом на 2011 рік забудовник сплатив 2 мільйони гривень (на той час – 250 тисяч доларів – ред.) балансової вартості будівлі й на цій підставі набув права власності. Відтак підприємству вже було не цікаво виконувати інвестиційний договір, тобто реставрувати будівлю». 

Офіс, руйнація і суд

Із 2011 по 2021 рік у садибі не здійснили жодних реставраційних робіт, хоча плани були колосальні. У 2019 році представники інвестора надали владі міста передпроєктну документацію щодо відновлення будинку. Щоправда, там були вказані плани реконструкції будівлі, а не її реставрації. Голова «Фундації спадщини Терещенків» Олена Терещенко стверджує, що проєкт передбачав «перебудову під офісні приміщення».

«Ця документація, не була погоджена Департаментом охорони культурної спадщини КМДА, оскільки у нас по закону України про охрону культурної спадщини, а саме статті 122, надбудовувати, або перебудовувавти пам'ятки заборонено. А інвестор власне хотів надбудувати додаткові поверхи і зробити комерційні приміщення», – акцентує Дмитро Перов.

Хоча історик, краєзнавець Михайло Кальницький у своєму Livejournal стверджував, що проєкт не передбачає порушень її зовнішнього вигляду і це ніби видно з фото проєкту будівлі.  

Зараз є всі ознаки того, що нові власники знесли внутрішні перекриття, внаслідок чого утворився дисбаланс, і на зовнішній стіні будівлі з’явилися дві великі тріщини. 

«Оскільки ця будівля є місцевою пам’яткою архітектури і має охоронний статус, то власники просто чекають, допоки вона завалиться. Тоді можна буде скласти акт аварійності й непридатності до експлуатації, а відтак вилучити її з Державного реєстру нерухомих об’єктів України і на тому місці збудувати щось більш цікаве фінансово», – додає Дмитро Перов.

«Всі первісні інтер’єри знищені. Зі стін збита вся штукатурка й декор, залишилася гола цегла. Єдине, що збереглося, це унікальні чавунні сходи, ґрати на балконах та вхідні двері», – зазначає Кирило Степанець, який побував усередині будівлі ще в 2017 році.

Внутрішні приміщення садиби Терещенків в 2017-му 

У 2021 році столична прокуратура подала відповідний позов до Господарського суду Києва з вимогою скасувати реєстрацію права власності, визнати її незаконною, а також розірвати інвестиційний договір, забрати у власника будівлю разом із прибудовами та віддати їх місту. «Фундація спадщини Терещенків» виступає в цій справі третьою особою. 

«Ми повністю підтримуємо позивні вимоги прокуратури. Вважаємо, що лише так можна зберегти садибу, оскільки недобросовісний власник заволодів нею за протиправною схемою і вивів її з комунальної власності», – розповідає Олена Терещенко, голова згаданої фундації та дружина Мішеля Терещенка – внука останнього власника будівлі з родини Терещенків (названий на честь діда, але на французький манір). 

Обстоює позицію прокуратури під час судових засідань і представник Департаменту комунальної власності міста Києва. Представник Київради пропустив кілька засідань у цій справі, проте почав відвідувати останні й давати показання, стверджує Олена Терещенко.  

«Жодного депутата ми не бачили. Приходять лише кияни, представники громадського сектору, – обурюється вона. – Це ж пам’ятка архітектури з унікальним історичним бекграундом. А позов до суду подає не київська влада, а прокуратура в особі Київради. І жоден депутат не відвідує судовий процес... Як це розуміти? Вони що, не збираються захищати інтереси громади? А мали б бути в перших рядах». 

Одразу після початку судового процесу «Фундація спадщини Терещенків» скерувала листа очільнику Міністерства культури та інформаційної політики України Олександрові Ткаченку з проханням долучитися як третя особа до судового процесу. Також активісти просили надати садибі Терещенків статус пам’ятки національного значення, а не лише місцевого як зараз, проте Мінкульт ніяк не зреагував на це. 

«Вони нам написали щось таке, що не в компетенції Мінкульту надавати статуси пам'яток національного значення. І ми просили стати третьою стороною на боці позивача. Щодо цього у відписці жодного слова взагалі не було», – стверджує Олена Терещенко.

«Твоє місто» намагалося дізнатися позицію Міністерства культури та інформполітики щодо захисту цієї пам’ятки архітектури, та можливість внесення будинку до реєстру пам’яток національного значення.

У відповідь на запит Tvoemisto.tv у міністерстві повідомили, що «погодження проєктів на пам’ятках місцевого значення не належить до повноважень МКІП». Але разом з тим, Мінкульт не виключає свою участь в майбутніх судових процесах: «МКІП може бути залучене до цих спорів у якості третьої сторони, що не заявляє самостійних вимог на боці одного з учасників процесу та за наявності відповідного рішення суду», - йдеться у відповіді на запит.

Що каже «власник» садиби

«Під час судових засідань «Центрелеватормлинбуд» на підтвердження виконання своїх зобов’язань подавав концепцію ремонтно-реставраційних робіт. Однак роботи ці фактично не були виконані, – каже активіст Дмитро Перов. – У рішеннях суду всі пояснення зводяться до того, що не вистачає коштів на реставраційні роботи». 

Наразі журналістка Tvoemisto.tv не отримала коментаря у компанії, проте ми готові опубліквати їхню позицію.  

Що буде із садибою

Активісти не впевнені, що якщо садиба перейде в комунальну власність, її відразу ж реставрують. 

«Користувач, або власник будівлі, який не здійснює жодних дій щодо її ремонту, або реставрації, є не добросовісним користувачем, або недобросовісним власником пам'ятки. Ця юридична особа жодних дій по реставрації пам'ятки не здійснювала і фактично чекає на її зруйнування. Якщо буде рішення на користь інвестора і будинок залишиться у власності інвестора, то це буде прецедент для таких самих кейсів по всьому Києву і у нас будуть продовжувати руйнувати пам'ятки», - пояснює Дмитро Перов.

Якщо рішення суду буде на користь міста, то наступним кроком має стати звернення з позовом про зобов’язання Київради виконати протиаварійні роботи, а відтак здійснити повноцінну реставрацію. 

«У власності міста й держави є багато пам’яток архітектури, які так само руйнуються. Їхня подальша доля залишається невизначеною, – додає Дмитро Перов. – Але є прецеденти, зокрема будівля на вулиці Ярославів Вал, 17. У радянські часи вона була відділком міліції, а після 1991 року залишалася на балансі МВС. 10-12 років стояла пусткою. Були частково розібрані дах, вікна, паркет, пошкоджені труби. Виконувач зобов’язань із реставрації на це ніяк не реагував. За декілька років влада повторно провела торги і визначила нового виконувача зобов’язань. У 2018 році там почався ремонт, який завершився напередодні 24 лютого 2022 року».

Олена Терещенко сподівається на справедливе рішення суду і те, що в приміщенні історичної будівлі розмістяться музеї: «Будівля має бути відреставрована та збережена для майбутніх поколінь – без всіляких надбудов, перебудов чи добудов. Ми би хотіли ініціювати музей доброчинства родини Терещенків. Приміщення велике, тому там міг би бути також музей УНР».

На наш запит щодо подальшої долі садиби Терещенків у департаменті культурної спадщини КМДА підтвердили, що вони беруть участь у всіх судових засіданнях і додали, що у разі повернення садиби до комунальної власності мають намір визначити балансоутримувача та не проти провести реставраційні роботи.

Анастасія Коваль

Фото: Кирило Степанець, Дмитро Перов та із соцмереж