
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
Як хобі стало роботою
Про Дмитра, який варить каву в парку, дізналися через соціальні мережі. Аби пересвідчитися, чи справді кава з кавотяга смачна, просто приїхали в парк. Відразу при вході стоїть незвичний велосипед – кермо, рама, позаду – чорна скриня, спереду – ціла конструкція, де на пласкій поверхні пісок із джезвою, 15-літрове відро, переобладнане за принципом старого самовара, і труба, з якої йде дим.
Люди з цікавістю усе фотографують, ми ж хочемо спробувати кави. Одразу дізнаємося, що ідея створення цієї диво-кавоварки – справа рук самого Дмитра.
38-річний чоловік розповідає, що разом із дружиною, двома дітьми та собакою з Херсона до Львова приїхав на початку повномасштабної війни. Добиралися сюди три дні. Він любить подорожі, походи, скелелазіння, сплави. Обожнює їздити в Карпати, особливо взимку. За фахом Дмитро інженер-педагог. До переїзду сюди працював учителем-інструктором з екстремальних видів спорту і робив мотузкові парки. До нашого міста переїхав, бо дружина – львів’янка.
Читайте також: «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
Аби прогодувати сім’ю, відразу почав шукати роботу. Спочатку думав робити шаверму, далі був націлений на східну кухню, але не склалося. Певний час працював на будівництві – зварював метал. А коли завершили об’єкт, постало питання, що робити далі.
«Я чудово розумів: коли у мільйонне місто Львів через війну приїхало ще пів мільйона, роботу знайти буде важко. Тож вирішив, що почну заробляти сам на себе. Недарма кажуть, «коли гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори». Посидів трохи в гаражі і придумав», – розповідає Дмитро.
Ідея, проєкт, сам велосипед, деталі до нього – все Дмитрове. Дещо мав, щось віддали знайомі, деякі деталі докупив, переробив і за два тижні змайстрував кавотяг.
«Нічого особливого: колеса, гальма, залізна рама, трохи вправності рук – і готово», – каже співрозмовник, заварюючи просто неба на саморобному кавовому велосипеді каву зі спеціями жіночці з візочком.
Зі слів Дмитра, принцип варіння кави у джезві на піску йому був відомий, адже в Херсоні на такій «кавоварні» варила каву дружина. Але ця пересувна, на велосипеді – зовсім інша.
(Не) справжній бариста
Як каже Дмитро, він не «офігенний» бариста, але дуже любить куховарити і варити каву. Під час розмови жодного разу не обмовився, що його кава найкраща. Запевняє, що не змагатиметься за якийсь титул. Це зайве. Але що точно знає, то це, що кожна порція його кави зварена з душею, її можна випити лише у Скнилівському парку.
Локацію для свого кавотяга Дмитро обрав цільово. По-перше, живе неподалік і часто тут гуляє з дітьми, а по-друге – тут нема кафе, де можна було б випити доброї кави.
«Я не створюю нікому конкуренції. Зрештою, з якоюсь кав’ярнею в нас була б трохи інша площина їхньої та моєї кави. Моя кава не краща, але й не гірша. Вона інша. А в людей завжди є вибір», – вважає він.
Каву для заварювання в парку Дмитро замовляє спеціально. Переважно «Арабіку Бразилія Сантос». Де саме робить замовлення, не хоче розповідати, лише каже, що у Львові «у дуже ідейного дядька, який живе кавою».
«Він сам обсмажує зерна, меле їх. Коли ми з дружиною прийшли до нього зі свою ідеєю, то він одразу сказав, що вже знає, що нам потрібно. Дав нам спробувати кілька сортів. Уся кава в нього змелена на пудру, тому м’яка і смачна», – пояснює він.
До речі, більшість джезв, які Дмитро використовує для приготування кави, він придбав на Кавказі, де проживав певний час.
«За класикою у своїй Аравійській пустелі араби варили каву саме на піску. Ми зараз звикли, що є кавові машини, де можна натиснути кнопку, і кава сама завариться. Але ця кава не може бути зі спеціями, вона інша. Моя ж – на піску і з додаванням ароматних прянощів. Наприклад, можна додати кардамону, бодяну або чорного перцю, що додасть пікантності та бадьорості», – запевняє Дмитро.
На запитання, чи планує він зі своїм кавотягом мандрувати іншими парками або ж податися у середмістя Львова, у відповідь почули однозначне «ні».
«Не треба їхати за людьми. Треба робити так, щоб люди їхали до тебе. У центрі, певно, було б більше людей, але я до цього не прагну. Навпаки, дуже хочу, щоби люди трохи виїжджали з центру сюди, в парк. Це як з риболовлею – коли бігаєш по цілому ставку і в різних місцях по хвилині кидаєш вудочку, нічого клювати не буде. А якщо сісти на одне місце, взяти прикорм, то й почне клювати», – жартує Дмитро і додає, що у Львові багато чудових кав’ярень, але їм бракує душі.
«Моє кредо – кухня не може бути однакова. Це як у господині, яка варить борщ: у доброї він ніколи не буде однаковий. А якщо так, тоді зварений без душі. У Львові кав’ярні «з душею» я ще не знайшов», – мовить чоловік.
Перш ніж заварити каву, Дмитро любить з поспілкуватися з людьми, щось розпитати, побачити очі, подарувати емоції та усмішку. Кожне таке приготування кави – це чиясь історія. Наприклад, він почастував кавою «колегу» – прибиральника парку, адже Дмитро, як і він, також вважає себе працівником парку. На знак вдячності прибиральник зачитав Дмитрові кілька своїх віршів.
У черзі за кавою з кардамоном
Каву в Скнилівському парку Дмитро заварює лише четвертий день. Каже, що стоятиме тут від 9-ої ранку до 9-ої вечора.
Найбільше за день продав 50 горняток кави. Ціна – 35 і 40 гривень зі спеціями. Проте сьогодні тут справжній ажіотаж – черга росте. Жінка хоче класичну, з молоком, а чоловік ще й з перцем. Дмитро відразу ж підказує, що спеції – дуже специфічна річ, тому кожному дає їх понюхати і лише потім пропонує обрати.
Найбільше чоловік боїться, що в нього закінчиться кава і дружині доведеться її підвозити.
Читайте також: «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
«У перші дні, проходячи повз мене в парку, люди більше цікавилися, що я роблю, звідки я, фотографували і йшли. А вже наступного разу підходили і питали, яка кава, з чим. Був кумедний випадок, коли із самовара йшов дим, то питали, чи я не смажу шашлики», – веде далі Дмитро.
До кави у нього є печиво і пиріжки, які тут назвали «пундики». Пече їх його дружина. Через кілька днів разом із кавою він продаватиме домашні лимонад і квас. А ще хоче доробити до велосипеда причіпний вагончик із мангалом. Тож, цілком імовірно, невдовзі до кави можна буде взяти бургер або скуштувати бограч.
У вільний від роботи час Дмитро волонтерить і разом із кумом збирає гроші та речі для ЗСУ і переселенців. Це переважно адресна допомога.
Найбільша мрія Дмитра – повернутися додому, в Херсон.
«Я ще цього року мрію їсти херсонські кавуни. Бажано, щоб це було на березі озера, неподалік якого ми живемо. Занурю ноги у воду, візьму херсонський кавун, сік якого стікатиме по животі, і так їстиму», – мріє несправжній бариста, який варить справжню каву в джезві у львівському парку.
Ольга Шведа
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись