Дві ложечки добірної дрібно змеленої кави, вода із самовара, на бажання кілька зернят кардамону, бодяну (зірчастого анісу), кориці або щіпка чорного меленого перцю. Далі хвилина-дві витримки джезви на гарячому піску посеред львівського парку – і кава готова: свіжа, ароматна і незвично смачна. Саме таку каву заварює Дмитро з Херсона у своєму саморобному кавотязі в Скнилівському парку.

Як хобі стало роботою

Про Дмитра, який варить каву в парку, дізналися через соціальні мережі. Аби пересвідчитися, чи справді кава з кавотяга смачна, просто приїхали в парк. Відразу при вході стоїть незвичний велосипед – кермо, рама, позаду – чорна скриня, спереду – ціла конструкція, де на пласкій поверхні пісок із джезвою, 15-літрове відро, переобладнане за принципом старого самовара, і труба, з якої йде дим.

Люди з цікавістю усе фотографують, ми ж хочемо спробувати кави. Одразу дізнаємося, що ідея створення цієї диво-кавоварки – справа рук самого Дмитра.

38-річний чоловік розповідає, що разом із дружиною, двома дітьми та собакою з Херсона до Львова приїхав на початку повномасштабної війни. Добиралися сюди три дні. Він любить подорожі, походи, скелелазіння, сплави. Обожнює їздити в Карпати, особливо взимку. За фахом Дмитро  інженер-педагог. До переїзду сюди працював учителем-інструктором з екстремальних видів спорту і робив мотузкові парки. До нашого міста переїхав, бо дружина – львів’янка.

Читайте також: «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу

Аби прогодувати сім’ю, відразу почав шукати роботу. Спочатку думав робити шаверму, далі був націлений на східну кухню, але не склалося. Певний час працював на будівництві – зварював метал. А коли завершили об’єкт, постало питання, що робити далі.

«Я чудово розумів: коли у мільйонне місто Львів через війну приїхало ще пів мільйона, роботу знайти буде важко. Тож вирішив, що почну заробляти сам на себе. Недарма кажуть, «коли гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори». Посидів трохи в гаражі і придумав», – розповідає Дмитро.

Ідея, проєкт, сам велосипед, деталі до нього – все Дмитрове. Дещо мав, щось віддали знайомі, деякі деталі докупив, переробив і за два тижні змайстрував кавотяг.

«Нічого особливого: колеса, гальма, залізна рама, трохи вправності рук – і готово», – каже співрозмовник, заварюючи просто неба на саморобному кавовому велосипеді каву зі спеціями жіночці з візочком.

Зі слів Дмитра, принцип варіння кави у джезві на піску йому був відомий, адже в Херсоні на такій «кавоварні» варила каву дружина. Але ця пересувна, на велосипеді – зовсім інша.

(Не) справжній бариста

Як каже Дмитро, він не «офігенний» бариста, але дуже любить куховарити і варити каву. Під час розмови жодного разу не обмовився, що його кава найкраща. Запевняє, що не змагатиметься за якийсь титул. Це зайве. Але що точно знає, то це, що кожна порція його кави зварена з душею, її можна випити лише у Скнилівському парку.

Локацію для свого кавотяга Дмитро обрав цільово. По-перше, живе неподалік і часто тут гуляє з дітьми, а по-друге – тут нема кафе, де можна було б випити доброї кави.

«Я не створюю нікому конкуренції. Зрештою, з якоюсь кав’ярнею в нас була б трохи інша площина їхньої та моєї кави. Моя кава не краща, але й не гірша. Вона інша. А в людей завжди є вибір», – вважає він.

Каву для заварювання в парку Дмитро замовляє спеціально.  Переважно «Арабіку Бразилія Сантос». Де саме робить замовлення, не хоче розповідати, лише каже, що у Львові «у дуже ідейного дядька, який живе кавою».

«Він сам обсмажує зерна, меле їх. Коли ми з дружиною прийшли до нього зі свою ідеєю, то він одразу сказав, що вже знає, що нам потрібно. Дав нам спробувати кілька сортів. Уся кава в нього змелена на пудру, тому м’яка і смачна», – пояснює він.

До речі, більшість джезв, які Дмитро використовує для приготування кави, він придбав на Кавказі, де проживав певний час.

«За класикою у своїй Аравійській пустелі араби варили каву саме на піску. Ми зараз звикли, що є кавові машини, де можна натиснути кнопку, і кава сама завариться. Але ця кава не може бути зі спеціями, вона інша. Моя ж – на піску і з додаванням ароматних прянощів. Наприклад, можна додати кардамону, бодяну або чорного перцю, що додасть пікантності та бадьорості», – запевняє Дмитро.

На запитання, чи планує він зі своїм кавотягом мандрувати іншими парками або ж податися у середмістя Львова, у відповідь почули однозначне «ні».

«Не треба їхати за людьми. Треба робити так, щоб люди їхали до тебе. У центрі, певно, було б більше людей, але я до цього не прагну. Навпаки, дуже хочу, щоби люди трохи виїжджали з центру сюди, в парк. Це як з риболовлею – коли бігаєш по цілому ставку і в різних місцях по хвилині кидаєш вудочку, нічого клювати не буде. А якщо сісти на одне місце, взяти прикорм, то й почне клювати», – жартує Дмитро і додає, що у Львові багато чудових кав’ярень, але їм бракує душі.

«Моє кредо – кухня не може бути однакова. Це як у господині, яка варить борщ: у доброї  він ніколи не буде однаковий. А якщо так, тоді зварений без душі. У Львові кав’ярні «з душею» я ще не знайшов», – мовить чоловік.

Перш ніж заварити каву, Дмитро любить з поспілкуватися з людьми, щось розпитати, побачити очі, подарувати емоції та усмішку. Кожне таке приготування кави – це чиясь історія. Наприклад, він почастував кавою «колегу» – прибиральника парку, адже Дмитро, як і він, також вважає себе працівником парку. На знак вдячності прибиральник зачитав Дмитрові кілька своїх віршів.

У черзі за кавою з кардамоном

Каву в Скнилівському парку Дмитро заварює лише четвертий день. Каже, що стоятиме тут від 9-ої ранку до 9-ої вечора.

Найбільше за день продав 50 горняток кави. Ціна – 35 і 40 гривень зі спеціями. Проте сьогодні тут справжній ажіотаж – черга росте. Жінка хоче класичну, з молоком, а чоловік ще й з перцем. Дмитро відразу ж підказує, що спеції – дуже специфічна річ, тому кожному дає їх понюхати і лише потім пропонує обрати. 

Найбільше чоловік боїться, що в нього закінчиться кава і дружині доведеться її підвозити.

Читайте також: «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни

«У перші дні, проходячи повз мене в парку, люди більше цікавилися, що я роблю, звідки я, фотографували і йшли. А вже наступного разу підходили і питали, яка кава, з чим. Був кумедний випадок, коли із самовара йшов дим, то питали, чи я не смажу шашлики», – веде далі Дмитро.

До кави у нього є печиво і пиріжки, які тут назвали «пундики». Пече їх його дружина. Через кілька днів разом із кавою він продаватиме домашні лимонад і квас. А ще хоче доробити до велосипеда причіпний вагончик із мангалом. Тож, цілком імовірно, невдовзі до кави можна буде взяти бургер або скуштувати бограч.

У вільний від роботи час Дмитро волонтерить і разом із кумом збирає гроші та речі для ЗСУ і переселенців. Це переважно адресна допомога.

Найбільша мрія Дмитра – повернутися додому, в Херсон.

«Я ще цього року мрію їсти херсонські кавуни. Бажано, щоб це було на березі озера, неподалік якого ми живемо. Занурю ноги у воду, візьму херсонський кавун, сік якого стікатиме по животі, і так їстиму», – мріє несправжній бариста, який варить справжню каву в джезві у львівському парку.

Ольга Шведа

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.