Ілько Лемко – дослідник історії Львова, який жодного разу не був у архіві. Людина, що змінила 14 професій та написала 10 книг про Львів. Музикант, давній львівський хіпі та популярний екскурсовод, який вважає львів’ян азіатами, а себе, проживши все життя у рідному місті, «львів’янином-аматором».

Ілько Лемко, 62 роки. Справжнє ім’я Ілля Васильович Семенов. Музикант, письменник, публіцист, популярний львівський екскурсовод. За своє життя працював робітником на заводі «Електрон» та вчителем історії у львівській школі, музичним редактором на «Радіо Люкс FM» та публікувався у «Поступі», очолював рух хіпі та був активним противником радянської системи. 35 років є учасником рок-гурту «Супер Вуйки», вийшов на пенсію – пише книги про Львів та проводить екскурсії.

Про Львів, дитинство і сакральні місця

Від мого дитинства у тому районі, де я жив, а я мешкав у центрі, Львів абсолютно не змінився. Він такий, який був 60 років тому. Це така цікава штука: Львів не змінюється впродовж століть, він в чомусь залишається стабільним. І це, напевно, добре.

Місце, яке для мене сакральне, дороге і найбільш вагоме в житті – це гора церкви Архистратига Михаїла. Вигляд з гори на вулицю Підвальну, на 8-му школу, вежу Успенської церкви – це для мене найдорожче в світі місце, там я почуваюся, як в центрі Всесвіту, мене охоплюють неймовірні почуття і я розумію, що такого міста, як Львів, більше немає в світі.

Про Львів як професію

Я більш грунтовно почав цікавитись Львовом років 10-12 тому. Я працював програмним директором на ТРК «Люкс», і виникла ідея створити телепрограму «Легенди старого Львова». Програма була напіваматорська, але вона мала велику популярність. І несподівано нам сказали їхати до Києва на вручення премії «Телетріумф». І ми отримали золоту статуетку за найкращу телепрограму в Україні. Ми пройшли всі київські понти: червона доріжка, фраки... І я так думав: «Хоч би мене у Львові, рагуля, не побачив ніхто, бо я ж не такий» (Сміється, - ред.).

Якось до мене прийшов видавець видавництва «Апріорі» Юрій Николишин і каже: «Давайте видамо книжку «Легенди старого Львова»... Я взявся за це, але якось це робилося не дуже серйозно. Та книжка вийшла – і стала досить популярною. Вона вже видана чотирма мовами.

Після того якось мене поперло, і я вже написав 10 книг про Львів. Але я дослідник Львова такий, як то кажуть, на хлопський розум: я не є науковцем, я жодного разу в житті не був в архіві. Якщо, наприклад, Петро Радковець (відомий львівський екскурсовод, – ред.) себе називає професійним львів’янином, то я – Ілько Лемко – львів’янин-аматор.

Про музику як найважливіше у житті

До того, як я вийшов на пенсію, в мене в трудовій книжці було 12 різних професій. На пенсії я здобув ще дві: я працюю редактором видавництва «Апріорі» та гідом-екскурсоводом. Тобто в мене в житті вже 14 професій! Але сказати, що є основне, а що є хобі, мені досить важко.

Можливо, все-таки, на першому місці музика, хоча я не є професійним музикантом. Відомий цей гурт «Супер Вуйки» (Ілько Лемко є учасником цього гурту, – ред.)... Нарешті за 35 років ми випускаємо перший альбом.

Про жінок у штанах та історії кохання

Мені здається, що я знаходжу цікаві речі в не дуже звичному розрізі. От, наприклад, ми з колегою (Володимиром Михаликом, – ред.) видали книгу «Львів повсякденний». Це – історія побуту: що люди їли, що вони пили, як вдягалися, що читали, що слухали, що танцювали... Цікаві побутові речі, які є поза увагою серйозного історика. Коли, наприклад, у Львові жінки почали ходити в штанах? Дуже добре пам’ятаю з дитинства – це був рік 1964. Тоді до жінок в штанах ставились більш вороже, ніж до тих, хто ходив у міні-спідницях...

З 2007 року я щороку якусь новинку давав на Форум видавців. Напевно, 2014 рік буде першим роком, коли не буде моєї нової книги. Трошки важко щороку видавати. Та, можливо, несподівано якась тема знайдеться цікава. До речі, несподіваною для мене була тема «Львів – місто кохання». Цю книгу я видав минулого року. Я не є людиною сентиментальною якоюсь, романтичною. Але коли я натрапив на львівські дуже цікаві історії кохання, при чому, не легенди, а справжні історії, записані в хроніці чи у вироках судів... коли я наткнувся на одну історію – був просто в шоці. На другу, на третю... і вибудувався такий логічний ланцюжок...

Про львів'ян як азіатів

«Львів і європейськість» – останння моя книжечка. Це – цікава тема: чому Львів – місто європейське, а не якесь інше. Львів’яни себе б’ють у груди, що от ми – європейці, а на Сході вони – азіати. Але це все неправда, ми такі ж азіати, як і на Сході. Але в нас ще тут залишилась ця спадщина, оці камені європейські.

Проте ми намагаємося йти до Європи, до нашої колиски. Львів перебував майже 650 років у європейському культурному, економічному і духовному просторі. Думаю, рано чи пізно ми туди знову потрапимо разом з усією Україною!

Tvoemisto.tv продовжує проект – «Люди Твого міста». Ми вважаємо, що будь-яке місто – це, насамперед, люди. Люди, які тут живуть, працюють, творять, п'ють вранішню каву і просто гуляють його вуличками. Ми і надалі розповідатимемо вам про людей, які надихають нас і, сподіваємось, надихатимуть і вас. Читайте також про попередню учасницю проекту - художницю та керівника спільноти "Оселя" Олесю Саноцьку.

Використані фото з публічної сторінки Ілька Лемка у Facebook.