
Люди Твого міста: Олеся Саноцька
Про Львів
Я народилась в тодішніх новобудовах і прожила ціле життя у Львові. В Винниках в мене були бабусі і дідусі, тому я часто проводила там свої канікули. Але Львів – то моє рідне місто, моя стихія. Десь з другого класу я їздила в центр міста на гуртки – то художній, то керамічний, потім художня школа була. І центр міста мені дуже подобається: двори, подвір'я, львівські брами – вони мають свою загадковість... Це просто частина мого світу. Звичайно, можна жити в різних місцях, напевно, людина всередині в собі носить свій дім. І якщо людина щаслива, то вона свій будинок може побудувати в будь-якому місці і всюди буде себе комфортно почувати. Але є Батьківщина – місце, де ти народився, воно буде найдорожчим для тебе. Так і Львів буде для мене назавжди найдорожчим.
Про те, що псує враження від міста
Не люблю, коли люди говорять лайливі слова. Мені здається, що це до Львова абсолютно не пасує, а у нас є дуже багато людей, які лаються у Львові. Воно мене ріже. Біля "Оселі" є футбольне поле і по вечорах там грають в футбол. Тут, в спільноті, ми вчимося по-іншому жити, по-іншому висловлюватись, а коли грають в футбол, то голосно лаються. І це для мене створює дискомфорт.
Про "Оселю"
Ідея створення спільноти дуже стара, вона прийшла в голову ще отцю П'єру (французький священик, яий започаткував у 1949 році рух "Емаус"). У Франції в післявоєнний час було дуже багато бездомних людей, і він об'єднав свої зусилля разом з людиною, яка втратила волю до життя і хотіла покінчити життя самогубством. Вони разом зійшлися і почали відновлювати старий будинок, щоб там поселити бездомних людей. Так створилась перша спільнота "Емаус". Ідея розповсюдилась по Європі і цілому світу – зараз в 37 країнах є понад 450 спільнот. І нам, ініціаторам, які хотіли щось робити для бідних, бездомних людей, дуже сподобалась ця ідея. Бо це – не притулок для бездомних, це щось більше. Така ідея потрібна не тільки бездомним людям, а й усім в Україні – ідея взємодопомоги, ідея того, що нема непотрібних людей. Суспільство не може собі дозволити викреслити когось зі свого списку. В суспільстві, яке себе поважає, безпечно мала б почувати себе кожна людина. І як можна бути щасливим, коли є люди, які помирають від голоду, які на вулиці помирають? В посткомуністичній державі, де не визнавали бездомність, як соціальну проблему, треба було дуже багато про це говорити, щоб нас зрозуміли.
Про життя у спільноті
Спільнота живе, як велика родина. Є спільне господарство, ми збираємо вживані меблі по місту. Ми їх реставруємо – то наша професійна діяльність. А ще в нас є свині, кури, кухня. Кожен має свою ланку роботи, яку виконує. І для того, щоб спільнота функціонувала, дуже важливо, щоб кожна людина бачила перспективу – для чого вона працює. Вона мусить знати, чим я можу бути потрібним для інших людей. Бо якщо людина просто приходить, як в притулок, вона відчуває себе приниженою, бо мусить отримувати допомогу, а в нас ми відразу запрошуємо людей до співпраці.
Що стосується проблем, то в загальному вони такі самі, як і в будь-якому колективі. Навпаки, мені здається, що люди більш відкриті – не носять на собі маски через те, що їм цього не потрібно. А в суспільстві ми часто ізолюємось від інших людей.
Про творчість
Я не маю часу зараз малювати, але я не вважаю, що не займаюсь творчістю. Відколи себе пам'ятаю я малювала крейдою, фарбами, ліпила з пластиліну. Я ходила по вулицях і бачила, як би воно мало бути намальоване. Але коли це стало моєю професією, воно втратило для мене цікавість. Це було моєю життєвою невдачею, бо всі моєї колеги і колежанки стали художниками, багато – відомими художниками і я тоді подумала, що можу себе реалізувати в інших людях. Я тоді ходила в будинок школярів, навчала дітей і бачила їх таланти. Мені було дуже цікаво і приємно їх обрамлювати, вводити в рамки, давати певні вміння: як коштовні самоцвіти майстер вкладає в певні ювелірні вироби і вони по-іншому звучать.
Олеся Саноцька народилася в 1970 році у Львові. Закінчила Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Працювала художником-декоратором, була волонтером громадської організації «Дорога». Після стажування у польських і французьких організаціях, що займаються проблемами залежності і бездомності, почала вивчати соціальну роботу. У 2002 році заснувала спільноту «Оселя». Вважає, що кожна людина заслуговує на довіру, домашнє тепло і щастя...
Фото у тексті з приватного архіву Олесі Саноцької
Люди Твого Міста
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка