За даними ООН, від початку повномасштабного російського вторгнення з України виїхали понад 7 мільйонів людей, повернулися лише 2,5 млн. Експерти прогнозують другу хвилю міграції, під час якої з України можуть виїхати ще майже 5 мільйонів осіб. Ексміністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета каже, що це фатально багато. Чи справді ситуація критична, чи можемо ми її змінити і які виклики, пов’язані з економікою, працевлаштуванням та житлом для ВПО, постали в нашому регіоні та в Україні загалом – питання, які обговорювали під час дискусії на Тvoemisto.tv.

Як міграція торкнулася Львівщини

Через шість пунктів перетину кордону у Львівській області з 24 лютого по 26 червня 2022 року виїхали понад 2 мільйони 600 тисяч, один мільйон 600 тисяч осіб повернулися, каже директор департаменту економічної політики Львівської ОВА Степан Куйбіда.

«Львівщина стала своєрідним центром, який прийняв велику кількість внутрішньо переміщених осіб. У пікові дні в наших закладах соціальної та адміністративної інфраструктури розміщували від 250 до 300 тисяч людей. Думаю, цю цифру сміливо можна множити на два, оскільки ми точно не змогли облікувати, що відбувається в приватному секторі. Тобто Львівщина трішки інакше відчула демографічні зміни, аніж держава», – каже він.

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко звернув увагу, що, за даними big data від мобільних операторів, з початку повномасштабної війни через Львів проїхало до 5 мільйонів українських громадян, майже 2 мільйони з них залишилися у нашому місті на день, тиждень-два або й на довше.

«На сьогодні цей показник, звичайно, знизився. У місті перебуває близько 100 тисяч українців з інших міст, частина з них справді користувалися офіційною можливістю реєстрації», – стверджує Андрій Москаленко.

І наголошує, що тепер можна спостерігати міграційні процеси, коли українці, які переїжджали з початку повномасштабної війни, активно повертаються зі Львова до Києва, Житомира, Вінниці. Фіксують і тенденцію повернення львів’ян до міста.

На думку регіональної менеджерки SoftServe в Україні, очільниці львівського офісу компанії Анастасії Фролової, повнішу картину побачимо через кілька місяців, коли мине пів року від початку активних воєнних дій в Україні, через які громадяни вимушено покинули її.

«Люди мусять або легалізуватися за кордоном, або ж постануть перед ризиком податкового резиденства, коли потрібно буде по-іншому вирішувати це питання. Більшість наших співробітників заявляють про своє бажання повернутися з-за кордону. Близько третини вже повернулися. Більш ніж половина з тих, що залишилися, мають намір повертатися з точки зору зручності та з патріотичних міркувань», – розповідає вона.

Анастасія Фролова наголошує, що сумніви з приводу повернення можуть виникати через неспокійну ситуацію на кордонах з Білоруссю чи Придністров’ям. Найголовніше питання для людей з ІТ-індустрії щодо повернення в Україну безпекове.

За даними Центру досліджень Разумкова, майже 79% громадян, які залишили Україну, воліють повернутися, якщо тут буде безпечно. Крім цього, переживають, чи взагалі буде куди повертатися. На цьому наголосила директорка українського центру вивчення громадської думки «Соціоінформ» Наталія Зайцева-Чіпак:

«Люди переживають, чи буде тут у них робота і гідна заробітна плата. Ми можемо говорити, що Львів відчуває брак кадрів, але чи відчувають його менші міста?У Львові достатньо конкурентоспроможний рівень зарплати, але чи є він таким у менших містах тієї ж Львівської області, де тепер багато ВПО? Якщо ж говорити про всіх переселенців, які поїхали у Європу, то з них хочуть повернутися 79%, зокрема з Польщі – 50%».

Директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк впевнений, що українці повертатимуться з-за кордону щонайменше через необхідність знаходити і оплачувати там житло та працевлаштовуватися.

Як повертати людей в Україну

Що довше живе людина в новому середовищі, то швидше адаптується і менше хоче повертатися додому. На цій проблемі зосереджується Наталія Зайцева-Чіпак: «Якщо з осені ми не забезпечимо ситуацію відносної безпеки, то діти підуть у школи за кордоном. Уявімо собі: діти, які провчилися там півтора року, вже мають друзів, батьки знайшли роботу, якимось чином організували собі житло… Чи є сенс повертатися в країну, де економіка в напівзруйнованому стані і не знати, чи знайдеш тут роботу? Тобто наше завдання не просто перемогти, а зробити це якнайшвидше. Це дуже важливо, бо від цього залежить, повернуться ці люди чи ні».

На думку експертки, питання повернення людей з-за кордону дуже нагальне,  адже війна триває не лише на фронті, на перемогу працює кожен.

«Є дуже багато жінок і дітей, які виїхали зі Львова, у якому відносно безпечно. А чоловіки залишилися тут, заробляють і утримують свої родини там, тобто маємо відтік коштів з країни. Якщо вони витрачають гроші тут, то підтримують нашу економіку, зберігають робочі місця. Напевно, до цього і треба апелювати: просити, щоби люди зважали на ступінь ризику і користь для своєї батьківщини», – каже вона.

З її слів, це питання важливе і з огляду на зовнішній борг України: «Коли нас 40 мільйонів, то на кожну людину припадає певна часточка. Уявіть собі, що виїхало 20% громадян країни, і цей борг зростає в рази для тих, що залишилися. А виїжджає працездатне населення і діти – майбутня робоча сила».

Також експертка наголошує, що в Європі краще адаптуються сильніші, активніші громадяни, які знають іноземні мови і мають підприємницьку жилку. Саме таких людей потребує і ще більше потребуватиме Україна під час відбудови. Тож маємо зробити все можливе, аби їх повернути.

Роль бізнесу

Степан Куйбіда каже, що роль бізнесу важлива у функціонуванні воєнної економіки і в майбутній відбудові країни. «Проактивна політика держави має бути спрямована на те, щоби бізнес почувався комфортно. Тут насправді багато площин, починаючи з таких банальних речей, як контроль. Держава має зберігати таку політику, як тепер: не йдемо до бізнесу, не «кошмаримо» його, не влаштовуємо якісь перевірки».

Ще одним важливим чинником, на його переконання, є податкова політика: «У нас правила гри занадто часто змінюються. Бізнес любить, коли є прогнозованість, стабільність».

Заступник міського голови Львова Андрій Москаленко вважає, що нині підприємці роблять неймовірні речі, підтримуючи економіку міста і держави:

«Багато підприємців роблять неймовірні речі. Для прикладу, щодо сплати податків у загальний фонд міста фіксуємо 107,4%  відповідно до плану. Мовиться про загальний фонд. Але в нас ще є бюджет розвитку, і зрозуміло, що він виконується гірше, бо наповнюється від продажу земельних ділянок та майна. Ці кілька місяців був не найкращий час. Хоча три достатньо великі компанії готові купувати земельні ділянки під виробництво. На засіданні сесії міськради була підтримана пропозиція виставити ці ділянки на аукціон».

Також Андрій Москаленко розповів, що в місті ухвалили програму «7 дій економічного поступу Львова в межах воєнного стану», де почали обговорення кожного з блоків, у якому є довгострокові плани щодо підтримки сервісу і технологій.

«Ми вирішили зробити кілька швидких кроків, серед яких додаткові ваучери для компенсації бізнесу, який тут працював і мав великі видатки у комунальній сфері», – анонсував він.

Працевлаштування і війна

Директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк стверджує, що кількість людей, які шукають роботу, нині вдвічі менша порівняно з минулим роком:

«Колись було питання прийнятної роботи. Приміром,тепер людина місяць перебуває у нас на обліку, і ми шукаємо їй роботу згідно з дипломом, кваліфікацією. Якщо немає такої, пропонуємо прийнятну, з оплатою праці не нижчою від мінімальної. І так ми щодень знімаємо з обліку 100-150 людей. Чому люди відмовляються від роботи? Бо є «м’які» рішення – не проводити перевірки, внаслідок чого багато людей опиняються в тіньовому секторі, і ми це чудово розуміємо. Коли вони стоять у нас на обліку, ми починаємо їх викликати раз-два на тиждень, а вони не можуть прийти, бо працюють. У Червонограді на обліку було 700 осіб, які отримували допомогу, тепер 143».

Олександр Моргоєв, директор з маркетингу ресторанної мережі «Кумпель груп» та піцерій «Челентано», каже, що нині бракує представників багатьох професій. Це пов’язане з мобілізацією та виїздом людей за кордон.

«Бракує кухарів, кельнерів. Також треба розуміти, що людей призивають до війська. Є заклади, у яких, умовно кажучи, зі зміни з п’яти офіціантів четверо отримали повістку і відбули в частину. Раніше ми могли закривати ці вакансії хлопцями і дівчатами, але дівчата тепер за кордоном. Звісно, вони потроху повертаються, але це низька динаміка».

Степан Куйбіда визнає проблему недостатньої активності щодо працевлаштування ВПО, однак пояснює, що на це є цілком об’єктивні причини. Основна з них полягає у тому, що 65% внутрішньо переміщених осіб – жінки з дітьми.

«Ми працюємо над системою розселення. Найважливіше – супровідна інфраструктура. Мовиться про задоволення базових потреб: садок, школа, лікарня тощо. Тож ми на цьому акцентуємо, працюємо, щоби, крім модульних містечок як ситуативного рішення, переадаптовувати соціально-адміністративну інфраструктуру до потреб ВПО. Простіше кажучи, недобудовану школу переобладнали, і вона стала прихистком. Професійно-технічні навчальні заклади мають багато занедбаних гуртожитків, тож вони також можуть бути місцем проживання. Тоді й можна буде говорити про збільшення ділової активності цих людей, запрошення їх на виробництво».

Наталія Зайцева-Чіпак наголошує, що ВПО є дуже серйозним ресурсом, який важливо втримати:

«Ці люди живуть тут, нехай наразі на пільги чи соціальні виплати, але вони ці кошти витрачають тут, у нашому регіоні, і забезпечують робочі місця тим, що хочуть працювати. Сюди приїхали багато людей з прифронтових територій, де зараз точаться бої. Це Луганщина, Донеччина, Миколаївщина, тобто регіони, де працювали великі заводи. Там багато людей мали таку роботу, як колись у радянському союзі: ходили на неї позмінно. Вони не мають моделей підприємницької поведінки. Те, що існують кредитні лінії, для них ще не показник. Якщо є такі центри, які могли б їм показати, що ось, є бізнес такої окупності, це можна ось так побудувати, то, думаю, цих людей можна було б легше залучити до підприємництва. Рано чи пізно все це закінчиться, почнеться відбудова, і тут настане кадровий апокаліпсис: буде ініціатива, а не вистачатиме робочих рук, мізків. Кому це все робити?»

Житло

Першочергове питання для внутрішньо переміщених осіб – житло. Зі слів Олександра Моргоєва, у Львові спостерігається дефіцит житла через велику кількість ВПО.

Заступник міського голови Львова розповів, що готують до відкриття спеціальне містечко для вагітних (їх нині понад 2000), які потребують спеціальних умов.

Тепер у 80 школах Львова проживають ВПО, яких до початку навчального року переселять у гуртожитки та інші приміщення, які зараз облаштовують.

Наталія Зайцева-Чіпак наголосила на необхідності інтеграції ВПО в громади та на розселенні людей по місту для кращої адаптації:

«Був такий соціальний експеримент, коли для малозабезпечених верств населення створили будинок з прекрасними соціальними зонами і заселили туди людей. Закінчився він тим, що цю будівлю просто зруйнували, бо навколо неї виник криміногенний район. Тоді місцева влада зрозуміла, що не можна робити «гетто». Ці люди повинні бути розселені поміж місцевих мешканців, тоді адаптація пройде добре».

Економіка воєнного часу

Підприємець Роман Зафійовський вважає, що економіку треба переводити на воєнні рейки:

«Це жорстке рішення, у багатьох випадках воно є непопулярним. Банальний приклад: комендантська година, яка створює досить серйозні обмеження в багатьох галузях для продуктивності праці. Є виробництва, які потребують роботи в дві зміни, є додаткові, навіть організаційні, фінансові витрати, як-от отримання дозволів, щоби працівники могли пересуватися під час тієї ж комендантської години».

Степан Куйбіда вважає, що комендантська година – це питання безпеки, це час, коли працює СБУ та інші силові структури. Тож дозвіл на пересування в цей час працівників стратегічно важливих підприємств дають, якщо є звернення від самого підприємства.

«Економіка воєнного часу – доволі складна субстанція, вже не один економіст проаналізував її, і що робити, всі розуміють. На жаль, уряд не дав нам якоїсь окремої програми, як діє економіка під час воєнного часу. Заради справедливості треба сказати, що Кабмін доволі швидко зреагував на ті проблеми, які виникали в бізнесі. У перші тижні війни були пропозиції податкових змін, дуже багато технічних моментів було зроблено. Але рішення, запропоновані тоді, тепер, в умовах реального часу, не працюють, потрібен інший підхід. Якщо ми говоримо про підприємців, то ту є правила гри, ми мусимо пояснити, якою бачимо воєнну економіку: чи робимо акцент на виробництво товарів подвійного призначення, чи повністю переводимо економіку на оборонку, чи виокремлюємо функціональні типи територій, коли одна область виконує таку функцію, а друга таку. Хотілося б, щоби уряд ці речі пояснив чітко», – каже він.

На переконання Наталії Зайцевої-Чіпак, варто залучати зв’язки з прикордонними державами, створювати майданчики, де західні підприємства могли б озвучувати цікаві їм запити, а малий бізнес із наших територій міг би на них відповідати.

Василь Барилюк анонсував можливості, описані в постанові Кабінету міністрів від 21 червня: «Уряд створює до кінця року 20 тисяч робочих місць для підприємців. До двох кліків у «Дії» (аби зареєструвати ФОП) додається 150 або 250 тисяч гривень. Для цього треба працевлаштувати одну особу до себе – і це 150 тисяч на три роки, дві особи – 250 тисяч. Повернення коштів відбувається за рахунок сплати податків тими особами, яких прийняли на роботу».

Ще одна програма – створення тепличних господарств. Як каже очільник центру зайнятості, їх на Львівщині буде 75. І коли пропонуватимуть для працевлаштування людей, повернення відбуватиметься через сплату податків.

Також мовиться про розвиток ягідництва. Зі слів Василя Барилюка, на 10 тисяч гектарів даватимуть від 150 до 400 тисяч.

«Тобто є що запропонувати. Питання, чи відгукнеться той, кому будемо пропонувати. У нас офіційно зареєстровані 275 тисяч ВПО, з приводу роботи звернулися більш ніж пів тисячі. Ми їздимо по багатьох точках, пропонуємо роботу, але маємо працевлаштованих 600 осіб з числа внутрішньо переміщених. Причому відшкодовуємо роботодавцям за два місяці мінімальної зарплати», – запевняє він.

І додає, що секторальна підтримка й експортні можливості для підприємців нині існують.

«Приміром, урядова програма «5-7-9» завдяки дофінансуванню регіональних програм, зокрема Львівської адміністрації, виходить на нуль,отже, бізнес має кредит під нульову відсоткову ставку. І це вже добре, бо донедавна було 20 і 18%. Тільки треба визначити системність для підприємців, має бути чітка визначеність із ситуацією на фронті. Думаю, люди з-за кордону повертатимуться масово», – каже керівник центру зайнятості.

На його думку, критерії участі в програмах чітко прописані: люди звертаються до Ощадбанку, складають бізнес-план, після цього Ощадбанк надає інформацію про аплікантів.

«Ми з ними зустрічаємося, спілкуємося. Є перелік, хто що визначає, щоб ці люди були добросовісні щодо банківського середовища, для прикладу, проживали на територіях, не пов’язаних з іншим бізнесом. Проведемо роз’яснювальну роботу в центрах зайнятості, серед підприємців. Програма поширюється на будь-який вид діяльності. Тож не лише ті, що хочуть заснувати бізнес, а й ті, що прагнуть його розвинути, можуть подаватися. Тільки три області запровадили це: Харківська, Полтавська і Львівська. Будемо старатися говорити найперше з підприємницьким середовищем, малим бізнесом, щоби вони могли розширитися, купити те чи те обладнання і працевлаштувати ВПО», – пояснює Василь Барилюк.

А загалом експерти наголошують: якщо з осені на Львівщині, в країні загалом, не вдасться досягти відносної безпеки, то діти підуть у школи за кордоном, батьки знайдуть там роботу і подбають про житло. Тому важливо щонайшвидше перемогти, аби повернути українців додому, вкладати в економіку і разом відбудовувати країну, а також створювати гідні умови для переселенців у нашому регіоні.

Ольга Кацан

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський