Фото: Тарас Тополя

Фото: Тарас Тополя

Ми втратили мільйон доларів, бо відмовилися від росії. Тарас Тополя про музику і війну

1206 0
Просто з передової фронтмен гурту «Антитіла», військовий парамедик та волонтер Тарас Тополя розповів на «Часі історій: воїни світла» про те, чому гурт завжди співав українською, як він не заробив мільйон, за шо музиканту бажали смерті і звідки у Боно його номер телефону.

Лише українською

Моя історія про те, що треба робити вибір, керуючись власною совістю і своїми відчуттями. Навіть коли весь світ каже, що ти помиляєшся. Головне – не зраджувати собі і своїм переконанням.

У 2004 році зібралися шкільні друзі і на випускному дали перший концерт. Ми одразу вирішили співати українською. Хоча, зауважу, що я народився і виріс в двомовному місті. А якщо бути відвертим, то в Києві на той момент в основному спілкувались російською і з усіх усюд звучали російські пісні. Тоді я прийняв рішення, що музика – це інструмент, через який я можу доносити певні ідеї і реалізовувати творчі амбіції. І це має відбуватися саме українською. Попри перспективи, які відкривалися для «Антитіл», якщо б співали російською.

З моменту оприлюднення першої платівки у 2008 році кожен наступний крок був для нас шляхом тотальної боротьби проти стереотипів, певних усталених норм в суспільстві і звичок. До прикладу, для людей із Заходу України українська музика – органічна. І хоча ми зустрічали різні думки і погляди, але загалом історія української музики і українського простору тут цілком органічна. 

Але якщо говорити про загальнонаціональну популярність, то її до якогось періоду можна було здобути лише, якщо ти підкорюєш москву. Так це працювало – і це факт, це була даність. Робити українську мейнстримову музику – це обирати набагато важчий шлях. Не нішеву, той же фолк, який може бути цікавим в будь-яких куточках світу тому, що передаєш етнічний наратив, вайб. А саме мейнстрим музику, поп-рок – її українські тексти обмежують в потенційних можливостях стати популярною і досягти якоїсь великої сцени.

Та відчуття і переконання підказували, що мушу робити саме так і ніяк інакше. На жаль, просування української музики в Україні потребує надзусиль, яких треба докладати постійно, а російськомовна – запросто досягає надзвичайного результату.

І так на кожному кроці, не кажучи вже про те, що аудиторія для української музики була досить обмежена. Російськомовну музику розуміють 150 мільйонів людей, і це лише в країнах пострадянського простору, а не усього світу. А українську – значно менше.

Втратили мільйон доларів

Ті кошти, спочатку мінімальні і абсолютно смішні, які ми заробляли, ми були вимушені витрачати на відеокліпи і пісні. Україномовні коштувало зробити стільки ж, як і російськомовні. З певного моменту на ці ж кошти ми були змушені утримувати ще й наші сім’ї і підтверджувати статус артистів, що також важливо.

Так тривало до 2014 року, та й, по суті, після нього. Досі ми реінвестуємо 90 відсотків заробленого в створення сучасного і якісного на рівні аудіовізуального сприйняття контенту. Щоб цей контент хотіли чути, ним хотіли ділитись не лише тому, що він український, а й тому, що він подобається, бо прикольний, хітовий, якісний.

З 2014 роком почалась війна на Донбасі і, незважаючи на те, що ми працювали українською мовою, перед гуртом почали відкриватися нові горизонти. 2013-ий і весну-літо 2014 року ми вже активно займались волонтерською діяльністю. І в той же час на російських радіостанціях ротувалися наші пісні, нас запршували на «Нашествие», найбільший їхній фестиваль, на головну сцену – це було дійсно визнання. Але тоді ми зробили черговий вибір, чітко слідуючи внутрішнім переконанням, і закрили для себе російський ринок. Жартували, що нас там не буде, допоки пиво там не можна буде придбати за гривні.

За цих вісім років ми втратили близько мільйона доларів, які могли б заробити там. Бо навіть після анексії Криму росіяни дуже активно намагалися втягнути нас до себе. Це були постійні пропозиції, фінансово цікаві. І якби ми пішли на компроміс зі своєю совістю, то, мабуть, були б значно багатші. Але, знову ж таки, ми зробили правильний вибір.

Тероборона і хейт

Ще до початку широкомасштабної війни «Антитіла» прийняли рішення вступати до лав територіальної оборони. Ми розуміли, що війна невідворотна. Мій старшенький Рома народився у 2014 році і є громадянином Америки, на відміну від Марка і Марії, які народились після Революції Гідності в Україні. І мені постійно приходили сповіщення від уряду Америки про те, що війна невідворотна, потрібно якомога швидше евакуюватися. Держдепартамент давав усі можливості це зробити, навіть якщо не було коштів, аби люди встигли виїхати. Ми відчували, що війна готується і готувались самі. Тому вирішили вступати до лав тероборони і максимально це промотувати, бо розуміли, що без тотального народного опору цю війну не виграти, навалу не зупинити.

Коли почалась війна, ми одразу ж відправили сім’ї в безпечне місце. Про це можна окремо розповідати, бо то була справжня спецоперація. А ми взяли зброю до рук, вирушили у місце дислокації нашого батальйону і почали нести службу фактично з першого дня. Тоді перед нами стояв ще один вибір: чи продовжувати вести творчу діяльність. І, будьмо відвертими, якимось чином виправдати себе: «Чому я не на «передку», не на фронті, не борюся за державу, що в той момент було критично важливо? Чому співаю десь в тилу, в Польщі чи Європі? Я ж чоловік, мужчина! Ну як може бути по-іншому?».

Дружини нас цілковито підтримували, але в їх очах були страх і розпач. Бо вони розуміли, що це 24 число – це момент розставання і ми можливо ніколи більше не побачимось. Нагадаю, на околицях Києва тоді стояв дим від вибухів і все йшло до того, що місто буде оточене і захоплене максимально швидко.

Але внутрішній моральний орієнтир показував, що треба боротися. Тож як би не було важко, ми вирішили на цей період розстатися з музикою. Бо розуміли, що якщо будемо живі, то буде не до музики, а якщо ні – то що вже… Тому по совісті і за велінням серця пішли робити те, що було близьким. За що отримали величезну кількість критики і не зрозумілого хейту лише через те, що не афішували в деталях, чим займаємось, що робимо. Деякі люди намагались применшувати цей наш вчинок. Це така захисна реакція у багатьох… Та ми цей хейт витримували і робили власну справу. Як парамедики почали нести службу, на третю ніч нашу базу атакували, були загиблі і поранені. Наші роти працювали в найгарячіші моменти в Ірпені і Бучі. А я все одно продовжував роздавати інтерв’ю закордонним ЗМІ, розповідати, кричати про українську війну, доносити нашу правду, як  контраргументи до російської пропаганди. І за це мені «прилітало», мовляв «чому ти ще не загинув, чого піаришся».

Вірний вибір завжди виправдовує себе

Війна ще не закінчена. Але, у підсумку, коли щоразу вплив совісті переважає у вчинку, ти отримуєш те, заради чого ти тут. Так сталося, що ми написали текст, записали спонтанне відео, відзняли його за декілька годин і воно стало вірусним. На нього відгукнувся Ед Ширан, стались пісня, відеокліп, які сильно вразили людей. Це підняло впізнаваність «Антитіл» і в Європі, і в світі. Я дав величезну кількість інтерв’ю американським, британським виданням, про нас почали писати світові медіаресурси – не лише в контексті війни, а й щодо творчості.

Почали ставатися речі, про які я ніколи й не мріяв. Нам зателефонував Боно і запросив заспівати разом у метро. Номер телефону він взяв у Еда Ширана, який перед тим попросив у мене дозволу дати цей номер. Уявляєте, яка вихована і толерантна людина? Боно приїхав, ми виступили… Ну камон! Важко й уявити, що колись, в мирному житті, «Антитіла» могли б співати на одній сцені із ним. Але це сталось, бо ми не абстрагувалися, а стали поруч.

Моральний вибір світлої сторони, власних принципів завжди виявляється результативнішим, якщо не ситуативно, то стратегічно. І приносить набагато кращий результат, ніж вигода, яку отримуєш, пішовши на угоду з власною совістю.

У Львові відбувся благодійний захід під назвою «Час історій: воїни світла» про історії українців, що воюють кожен на своєму фронті. Пришвидшити перемогу України можна, переказавши кошти для наших військових:

Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!