До кінця року яворівська забавка має увійти до реєстру нематеріальної культурної спадщини України – зараз Львівська ОДА готує потрібні для цього документи. А тоді розпочнеться робота над тим, щоб автентичні забавки із Львівщини потрапили до такого реєстру ЮНЕСКО. Tvoemisto.tv дізналось у майстрів, які виготовляють яворівські іграшки, чим забавки унікальні та чому заслуговують на світове визнання.

Пригадую, що кілька років тому бачила на екологічному фестивалі зразки яворівської забавки, однак історія, орнаменти, їхнє значення в пам’яті не закарбувались. Тому подорож в Івано-Франкове стала новим відкриттям.

Івано-Франкове (до 1946 року – Янів) – селище, де живуть і творять майстри яворівської іграшки Оксана Когут та Остап Сойка. Про них не можна розповідати окремо, адже творять вони разом, злагоджено працюють вже понад 10 років.

Майстриня яворівської іграшки Оксана Когут зустріла мене на центральній зупинці в Івано-Франковому. Дорогою уже готова була розповісти про наболіле: ставлення до народної творчості держави, як важко реалізовуватись митцям за той мізер, що вони можуть заробити своєю працею. А також про те, що дорогою до успіху найчастіше супроводжує тільки мрія, яка, зрештою, і є найбільшим джерелом натхнення та мотивацією.

Затишний музей

Мрія пані Оксани – створення музею яворівської забавки. Зараз там, де вона його бачить, є старе приміщення в центрі селища, що раніше було аптекою.

«Ми взяли його в оренду на 20 років. За цей час, сподіваюсь, вдасться зробити все задумане і таки залишити його музеєм. За сім років, відколи аптеку зачинили, приміщення швидко руйнувалось: обсипалась штукатурка, понищились стіни. Усюди павутинна, а місцями натрапляєш на купки зі сміттям чи ліками, старовинні аптечні книги та записи. І навіть вивіска «Аптека» все ще зберігається всередині», – розповідає Оксана Когут.

Та жінка вірить, що можна зберегти автентичний вигляд приміщення, відреставрувати його, зробити ремонт і з часом проводити там майстер-класи для дітей і туристів.

«Ми хочемо, щоб музей був інтерактивним, щоб у ньому були колекції наших іграшок, старовинних іграшок і експозиції іграшок майстрів з інших країн світу. У приміщенні насправді дуже затишно і тут є цей простір для фантазії і творчості», – каже пані Оксана.

Правдива яворівська забавка

Майстриня розповідає, що колись давно була у Львові на виставці в музеї етнографії, де побачила роботи багатьох майстрів яворівської іграшки. Тоді відчула і зрозуміла, що також хоче цим займатись.

«Моєю мрією було робити правдиву іграшку, відтворити її такою, якою вона була роками раніше. Тоді я зробила кілька фотографій для свого родича – Остапа Сойки, щоб показати йому. Нині ми з ним працюємо разом», – говорить жінка.

Майстриня пригадує, як зробила свою першу іграшку. Каже, була тоді за кордоном, а Остап Сойка прислав їй світлину з пташкою, папір, аркуш і пензлі.

«Я сиділа і вчилась малювати ті листочки. Я одразу ж відчула, що дуже хотіла це робити. Від дитинства я мала потяг до дерева. Мій брат вчився на столяра. Під час його навчання я йому допомагала працювати з деревом», – розповідає Оксана Когут.

Вона додає, що головне прагнення творчого тандему – відтворення стародавньої, справжньої іграшки. Авторські іграшки Оксана Когут і Остап Сойка роблять також, це, зокрема, ангелики, але більше приділяють увагу автентичності – щоб іграшка була такою, якою її задумували прадіди.

У яворівській іграшці, розповідає майстриня, головне не колір і не орнамент, а сама форма.

«Деталі старих зразків пласкі та профільного силуету. Розпис не є таким важливим. Важливою є сама іграшка. Нині дуже багато говорять і намагаються пояснити те, чого насправді не було. Подати людям сенсацію, містифікувати значення та зміст. Однак це не правда», – каже пані Оксана.

Раніше, додає вона, іграшки не розмальовували. Колір почав з’являтись лише на початку XX століття і не мав якогось сакрального значення. Використовували найдоступніші кольори, що добували з природних компонентів: трави, землі, квітів. Імовірно, якби фарб було більше, то й кольорів було б також більше.

Науковці вважають, що яворівська іграшка виникла ще в XVII столітті – тоді діяв окремий осередок, де їх виготовляли цілими сім'ями. Оксана Когут і Остап Сойка хочуть зберегти та продовжити цю традицію. На початку минулого століття у Яворові було 96 сімей, які займались виготовленням іграшок, але зараз у місті не залишилось жодного майстра чи майстрині.

Оксана Когут говорить, що яворівська іграшка виникла не лише для того, аби розважати дітей.

«Так, забавки розвивають дитину. Спробуйте хоча б попасти м’ячем у лапавку – це не так і легко. Вони розвивають спритність, увагу, винахідливість і логічне мислення, а орнамент допомагає дитині усвідомлювати себе частинкою великого світу. Але насправді в давнину в регіоні була добре розвинена торгівля, тож іграшки, які мандрували до  Польщі, Німеччини, Австрії давали хороший заробіток майстрові.  А на празники їх продавали біля церков», – розповідає майстриня.

Є близько двох десятків різновидів яворівської забавки. Найвідоміші – пташка, що хлопає крильцями, возики, меблики, коники, лапавка, деркач, тарахкальце, калатало, свищики, сопілки, танцюристи і тарадайка.

10 років без вихідних

У майстерні Оксани Когут і Остапа Сойки немає чіткого розподілу обов’язків. Кожен робить те, що може і на що є час. Улітку вони працюють у літній майстерні – невеличкому затишному приміщенні у кінці квітучого подвір’я, яке щороку засіває сестра Остапа Сойки Марійка. Вона також часто заходить у гості, щоб подивитись за тим, як спішить робота, а іноді просто, щоб посидіти, поспостерігати й відпочити.

«Для мене ця майстерня – острівець затишку старовини, де наче зупинився час, де не треба поспішати і думати про новітні винаходи. Тут можна просто побути собою, уявити себе дитиною, яка пірнає в іграшковий казковий світ, взяти в руки ангелика-охоронця  чи пташку, яка обов’язково заговорить до тебе своєю справжньою мовою, де можна заграти на скрипці чи відволіктись під звуки деркача», – говорить пані Оксана.

Скільки часу триває виготовлення однієї іграшки, вона сказати не може. Але оскільки про це часто запитують, то, можливо, майстри проведуть експеримент і засічуть час.

«Усі роботи виготовляються не по одній, а системно. Це тривалий процес, що починається з обробки деревини: стругання, шліфування, площинне розмічання, вирізування заготовок, свердління. Потім виріб збирають і деталі з’єднують між собою. А в кінці – художній розпис іграшки», – розповідає Оксана Когут про процес виготовлення яворівської забавки.

Для роботи використовують лише м’які породи дерев: смереку, липу та осику, адже їх деревину легше обробити.

Робота, каже майстриня, – це безперервний процес. Зазвичай працюють без вихідних, іноді й ночами, бо робота затягує.

«Із тими іграшками я вже давно порушила свій режим сну, бо протягом дня потрібно бути і жінкою, і матір’ю, і другом. Прийдуть до тебе гості, і мусиш їх прийняти. Як відмовиш? Так склалось, що іграшки диктують свої правила. Деколи, правда, трапляється таке, що нема бажання працювати, але таке буває не часто. Тому фактично працюємо 10 років без вихідних», – говорить майстриня.

Яворівська забавка в Туреччині та Ватикані

Роботи Оксани Когут та Остапа Сойки спочатку купували друзі, потім – друзі їхніх друзів.

«Звісно, це не ті гроші, за які могли б жити митці. У інших європейських країнах, скажімо, в Хорватії, Угорщині, Польщі про народних майстрів дбає держава. Митці отримують стипендії. Не багато, але хоча б щось. Крім того, держави дбають про їхню реалізацію. Тому творити та працювати там насправді легше», – каже пані Оксана.

Вона розповідає, як з Остапом Сойкою неодноразово їздили на виставки чи фестивалі. Часто – своїм коштом.

«Щоб поїхати навіть у Київ, потрібно мати хоча б три тисячі – на проживання, їжу. Це все наші гроші. Однак є й такі європейські фестивалі, які платять майстрам за участь у них», – говорить Оксана Когут.

Одного разу майстри брали участь у щорічній виставці народних майстрів у Туреччині, неподалік Стамбула.

«Прикро було те, що інші європейські країни мали своїх представників, послів, які представляли свою країну, а ми почували себе сиротами, про яких нікому подбати», – згадує майстриня.

У 2010 році їхні з Остапом Сойкою іграшки прикрасили ялинку у Ватикані, що додало майстрам популярності та привабило дуже різних клієнтів – наприклад, податківців та юристів.

«Часто нашими покупцями є священники, які напередодні свят прикрашали свої храмові ялинки, а також до мене додому приїжджають люди з Америки, Канади, Німеччини, Італії, Франції», – розповідає Оксана Когут.

Майстри погоджуються на участь у майстер-класах для популяризації забавкарського мистецтва, аби подбати про його збереження. Під час цих зустрічей діляться своїм досвідом виготовлення та розпису іграшок та сприяють засвоєнню народних традицій у процесі творчості. Також розповідають про яворівську іграшку дітям у школах, вчать їх розмальовувати листочки, сонечка, квіточки, гілочки і всіляко заохочують до цієї справи.

«Діти часто плачуть, коли їм щось не вдається. Особливо ті, які завжди хочуть, щоб усе було ідеально. Однак ми заспокоюємо їх і стараємось знаходити підхід до кожного», – кажуть майстри.

До речі, і я спробувала себе в цьому мистецтві. Пані Оксана з Остапом жартували, що тепер мені можна долучатись до переліку майстринь, які займаються цими іграшками. Це, звісно, жарт. Однак праця таки не легка. Вона вимагає особливого підходу й душевного стану. Хочеться, щоб забавкарська справа продовжувалась далі, щоб майбутні майстри не лише дали іграшці нове життя, але й продовжили минуле у майбутнє.

Марічка Дацко

Фото авторки для Tvoemisto.tv

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.

Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!

Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:

• ексклюзивні e-mail розсилки
• доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
• можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
• можливість стати експертом «Твого Міста»
• ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)

• у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».

Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням.