путін напав на Україну, бо росія потребує білої раси. Це одна із причин повномасштабного вторгнення. Насправді їх є три. А ще – хибно думати, що росія є васалом Китаю і він зацікавлений у її перемозі.

Чи справді вже почався переговорний процес між воюючими країнами та на що це вказує? Якою є мета путіна? Чи сиплеться економіка росії? Якими будуть рішення Європи та Америки? В чому помиляються українці та кого недооцінюють? Політолог і виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко спрогнозував, що відбуватиметься в Україні у наступному році, виступивши з презентацією «Україна 2025: прогноз із безліччю невідомих» під час Forum West у Львові 6 грудня. «Твоє місто» подає ключові тези його виступу.

Кількість невідомих на цей момент є великою. І на жаль, з кожним днем їх більшає. Але спробуємо відповісти на ті питання, на які з певного погляду можна дати відповідь. Також спробуємо спрогнозувати ті речі, які здаються зараз складними, але вже видно певні тренди й напрямки.

Вадим Денисенко

Три причини війни в Україні

Почнімо з 24 лютого 2022 року. Є думка, що росія розпочала війну лише для того, щоб захопити Україну. Насправді це вторинна частина причини повномасштабного вторгнення.

Є три головні причини повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022-му.

Перша – росія на той час втратила статус третього полюса світу. Путін вважав, що коротка триденна чи п'ятиденна війна проти України, її захоплення і створення тут маріонеткового режиму дозволить йому повернути цей статус.

Друга – в 2022 році росія втратила можливість виконувати необмежені поліцейські можливості на пострадянському просторі. Прикладів багато.

Після 2022 року росія нічого не змогла зробити у Вірменії (Вірменія просила підтримки в росії, коли були азербайджансько-вірменські зіткнення, але не отримала цього. – Ред.).

Тепер, хоч це й не пострадянський простір, бачимо те, що відбувається в Сирії (27 листопада 2024 року озброєні опозиційні формування захопили великі міста, з країни втік президент. – Ред.).

Також за тиждень чи півтора до повномасштабного вторгнення в Україну російські війська разом із військами ОДКБ (військово-політична міжнародна організація, до якої входять Білорусь, Казахстан, Киргизстан, росія і Таджикистан. Вірменія призупинила свою участь у 2024 році. – Ред.) увійшли до Казахстану, але змушені були піти після того, як Пекін сказав їм вийти.

Путін вважав, що завдяки швидкому захопленню України зможе повернути собі вплив на пострадянському просторі. До речі, багато хто вважає Білорусь повним васалом росії, а це не так, бо вона танцює між двома стільцями – між Пекіном та Москвою. В Білорусі путін не може зробити транзит влади.

І третя причина цієї війни – це боротьба за білу расу. У росії почався процес, який можна умовно назвати деслов’янізацією. До 2046 року, згідно з аналізом і математичною моделлю видання «Ділова столиця», частка слов’ян у росії становитиме 70%, неслов’ян – 30%. До 2100 року це співвідношення зміниться 50 на 50. У Москві національна інверсія почнеться раніше: в 2046 році частка слов’ян зменшиться до 63%. Після цього процеси стануть незворотними.

Війна в Україні була потрібна путіну, щоб отримати ще 30 мільйонів білих людей. Після цього він міг би забрати 7–9 мільйонів білорусів і ще декілька мільйонів білих громадян Казахстану. А отже, міг би спробувати зупинити національну або расову інверсію, яка лише починає формуватися.

Це три основні причини війни, які є базовими для розуміння подальших подій. Дві з них зараз найважливіші: втрата статусу третього полюса світу і неможливість здійснювати необмежені поліцейські функції на пострадянському просторі.

Усі три причини вже неможливо вирішити. Навіть якщо ця війна закінчиться у найгіршому для України сценарії, путін не досягне своїх цілей. Як би ми його не сприймали, він не ідіот і розуміє це. Ось основна психологічна дилема для нього, особливо в контексті майбутніх переговорів.

Проблема та план путіна

Продовження війни робить росію технологічно залежною від Китаю.

Варто зазначити, що сприйняття росії як васала Китаю є хибним. Вона не є і найближчим часом не стане васалом Китаю в політичному сенсі. Між цими країнами є серйозні розбіжності в низці регіонів світу. Наприклад, росія активно розвиває так званий Північний морський шлях – перспективний логістичний маршрут через Арктику, який у зв’язку з глобальним потеплінням стане судноплавним через 30–40 років. Зараз у це вкладають, але росія не має технологій і відмовляється від допомоги Китаю. Останній візит путіна до Сі Цзіньпіня в Пекін не завершився жодним серйозним рішенням. Китай хотів розбудовувати так звані території випереджувального розвитку (рос. – ТОР), але росія їх не виділила і не допускає Китай до Північного шляху.

Ще однією точкою напруги є Африка, зокрема регіон Сахель, де росія фактично утворила пояс із трьох бідних країн: Нігеру, Буркіна-Фасо та Малі. Нігер володіє 50–60% розвіданих світових запасів урану. Контроль над цими країнами створює проблеми для Китаю, який також претендував на цю територію.

Важливо розуміти, що Китай не зацікавлений у поразці росії чи її розвалі. Йому потрібна ослаблена росія з передбачуваним керівництвом. Китай здійснює технологічну експансію в росію, ввозячи готові вироби, що дозволить контролювати її протягом наступних 10 років.

Водночас Китаю не потрібна поразка України, якщо вона втратить доступ до Чорного моря. Домінування росії в цьому регіоні суперечить інтересам Китаю.

Припинення війни означатиме програш Путіна, що ще більше ускладнює ситуацію для росії. На сьогодні путін не може визначитися, що саме є перемогою. На цей момент всі цілі, яких він прагнув досягти 24 лютого 2022 року, є недосяжними. Ба більше, тепер він у значно гіршій позиції, аніж два роки тому.

На неформальному рівні вже стартували переговори. Наприклад, інтерв’ю американського ведучого Такера Карлсона з міністром закордонних справ росії Лавровим є частиною цього кулуарного початку переговорів.

Якщо говорити про Сполучені Штати Америки, то їхня мета в цій війні доволі проста: попри всі заяви вони не хочуть розпаду російської федерації. Для них вона є частиною системи стримування Китаю. Найважливіше для них – зробити так, щоб росія не стала технологічно, політично чи економічно залежною від Китаю. Це їхня головна стратегія, саме з цього вони виходять.

Головне бажання путіна в цих переговорах – уникнути катастрофи. А його головний страх полягає у втраті контролю. Психологічно його мотивація поки що невідома і складна для аналізу.

Обраний президент США Дональд Трамп на зустрічі з Володимиром Зеленським та Еммануелем Макроном у Парижі 8.12.2024 / ReutersЯкщо говорити про логіку, ключовою метою росії є послаблення санкцій.

Російська економіка почала обвалюватися. Завдяки золоту й продажу нафти вони можуть підтримувати війну впродовж року чи півтора.

Станом на сьогодні Путін ухвалив безпрецедентне рішення про списання боргів тим, хто підпише контракт із 1 грудня цього року. Сума списаних кредитів може сягати понад 90 тисяч доларів, раніше – 20 тисяч доларів. Це дозволить залучити до 200 тисяч осіб, але цього вистачить на 2,5–5 місяців мобілізації.

До березня 2025 року росія змінить систему мобілізації та бронювання.
Можливість нової хвилі мобілізації з’явиться у червні, бо весною це буде складно реалізувати через призов.

Санкції залишаються батогом для росії, а ціни на нафту – критичним інструментом тиску. Собівартість сланцевої нафти в США становить майже 45 доларів за барель, а для росії ціна нижча ніж 50 доларів є критичною.

Піднімати ставки йому більше нічим. Ядерний удар малоймовірний, оскільки це суперечить головній ідеї російської влади – забезпечити тривале й стабільне правління путіна. Основні засоби тиску – удари по українській інфраструктурі, особливо енергетичній.

Усе, що в нього залишилось, це «м’ясні штурми», люди в нього ще є. Тому, на жаль, будуть удари по українській енергетиці. А також запуск російської ракети «Орєшнік» (експериментальна балістична ракета. – Ред.), хоч він був невдалим, вони його «допиляють» і будуть намагатися ще раз бити по Києву.

Отже, путін розуміє, що зупинити зараз війну означає для нього програти, тому максимально зволікає. Але він буде змушений сісти за стіл переговорів. І навіть не тому, що Трамп обіцяє зброю, а тому що нафта по 50 доларів. Він зволікатиме до інавгурації Трампа. А далі в нас буде три-чотири місяці складного і тривалого переговорного процесу, більш-менш публічного, в різній формі.

путін спробує зірвати ці переговори руками України.

Останніми днями бачимо велику кількість повідомлень із офіційних і напівофіційних російських джерел про те, що українська влада є нелегітимною. Росіяни можуть пояснювати, що не можуть вести переговори, поки знають, що Зеленський може балотуватися на наступний термін.

Також вони запустили кампанію в світі, хоч вона й малопомітна в Україні, що Україна – країна-терористка, бо підтримує терористів у Малі та Сирії.

Це все робиться для того, щоб зірвати переговорний процес і звинуватити у цьому Україну.

Що відбувається в інших країнах і чому не тільки Китай та США впливають.

Європа поляризується. Наприклад, у Німеччині праві партії набувають популярності, а у Франції посилюються позиції Марін Ле Пен (ультраправа проросійська французька державна та політична діячка. – Ред.).

Також спостерігаємо тенденцію, коли кожна перемога популістів у Європі, як-от Фіцо в Словаччині, сприймається занадто драматично, хоча ці тренди змінюються досить швидко.

Цікаво, що в Румунії деякі кандидати досягли успіху тільки завдяки TikTok. Це нова російська технологія, яка заслуговує на вивчення. Через рік вже можуть бути наступні позачергові вибори, і тренд знову зміниться.
Наша ж велика проблема в тому, що ми мислимо категоріями сьогоднішнього дня.

Але це велика технологія, яка, як би це дивно не звучало, побудована на комедіях Аристофана. В його комедії «Мир» мовиться про війну в Греції. Там один чоловік каже: «Я виходжу з війни, моє поселення не братиме участі в бойових діях». Це було щось маленьке, навіть не поліс. Він не воював, жив чудово, насолоджувався життям.

Ми бачимо, як Трампа боїться весь світ. Але який вигляд матиме все через рік? Вважаю, що не так однозначно і просто: не буде того натхнення, обіцяних досягнень, почнуться внутрішні конфлікти в команді, звільнення, загалом буде зроблено значно менше.

Америка давно відійшла від ролі глобального поліцейського. Особливо тоді,  коли вийшла з Афганістану.
Головна відмінність між сучасною біполярною системою (США–Китай) і ситуацією холодної війни полягає в тому, що тоді були дві країни, які контролювали свої території. Наразі ж ні Китай, ні США не можуть бути поліцейськими навіть у своїх регіонах.

Це збільшує роль регіональних країн, які виконують поліцейські функції через складні домовленості. путін не розуміє, що повернути Радянський Союз неможливо. Він думає, що це реально, але світ змінився. Тепер необхідно домовлятися не лише зі США, а й із Туреччиною, Китаєм і навіть країнами, які росія вважає третьосортними.

Туреччина вже з 2018–2019 років почала реалізовувати свої військові кампанії, як, наприклад, «Оливкова гілка». Їхня мета – створити буферну зону на 30 км уздовж кордону, щоб уникнути проблем із поселеннями.
Натомість Іран обговорює введення військ до Сирії, але це може стати кінцем для нього.

Останні роки путін намагався створити точки напруження, як це було в Сирії у 2015 році, щоб сісти за стіл переговорів. Він тричі намагався це зробити – в Нігерії, Венесуелі та на Близькому Сході, але щоразу зазнавав поразки.

В Молдові стало неочікуваним те, що проєвропейська влада залучить до голосування 300 тисяч молдован з-за кордону.

Грузія є важливим логістичним хабом у коридорі Північ–Південь, який є альтернативою китайському Шовковому шляху. Також Грузія має стратегічне значення для транзиту між Азербайджаном і Туреччиною.

Ми повинні пам’ятати один важливий аспект, психологічний. Після подій на Болотній площі (в москві у 2011 році проходила акція протесту через фальсифікації виборів. – Ред.) і особливо після Революції Гідності (масові протести українців проти розгону акції студентів, яка розпочалася 21 листопада 2013 року як спротив відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію. – Ред.) путін вважав, що маси не мають суб’єктності. Люди не мають жодної суб’єктності, а будь-яка революція, будь-які виступи людей – це інспіровані акції Заходу.

Але що він зрозумів після втечі Януковича? Він зрозумів одну річ: що б не сталося на площі, їх треба задавити. Він відпрацьовував цю тактику в декількох містах.

Перший – раз у Сирії, коли сказав тодішньому президентові Асаду: «Не важливо, що ти вбив 100–300 тисяч людей. Ти повинен їх задавити, у тебе все буде добре». Справді, на той момент їм це вдалося зробити.

Другий раз – із Мадуро у Венесуелі, коли відбулися вибори і виникло двовладдя. Навіть літаки із золотим запасом вилітали до росії. Він сказав Мадуро: «Я тебе підтримую, ми їх перемелемо». І це їм вдалося.
Третій раз – уже без прямої підтримки росії це спрацювало в Білорусі.

Тепер я впевнений, що він сказав прем’єр-міністру Грузії Іванішвілі: «У тебе немає іншого варіанта, аніж робити все те, що ти робиш. Скільки б ти не покалічив людей, це не має значення. Вони все одно здадуться» (у Грузії тривають антиурядові протести. – Ред.).

На жаль, перспектива для Грузії дуже складна. Вірогідність того, що вони зможуть зламати систему Іванішвілі, є, але сьогодні вона дуже мала.

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Твоє Місто | Новини Львова і України (@tvoemisto.tv)

Проблема та ймовірний план України

Щодо України, то головна наша проблема на сьогодні – це управлінська криза. Її неможливо вирішити політичними методами, потрібні системні зміни.

Глибока управлінська криза виникла задовго до 2019 року. Проблема полягає в тому, що ми намагаємося подолати цю кризу політичними методами. А заміна одного міністра іншим чи ротація чиновників у державних органах не є дієвим способом розв’язання системної проблеми.

Управлінські кризи долають тільки управлінськими методами – через зміну системи управління, а не людей. Навіть професіонали, потрапляючи в таку систему, змушені діяти у її рамках і, відповідно, стають її частиною.

Ще одна важлива проблема полягає в тому, що людина, обіймаючи високу посаду, не може одночасно ставити перед собою дві глобальні мети – не можна одночасно вигравати війну і готуватися до виборів. Такий підхід призводить до розфокусування і втрати ефективності. В підсумку зусилля розпорошуються, і жодна мета не досягається вповні.

Найскладніші рішення в політиці, як і в житті, ухвалюють в умовах втоми. Наразі Україна входить у тривалий і складний переговорний процес. Перемогу в ньому здобуде той, хто зможе витримати тиск і не втомитися – як на рівні суспільства, так і на рівні влади. Це вимагає зосередженості на глибинних процесах і стратегічного аналізу, а не лише на тому, що здається приємним у конкретний момент.

Імовірність проведення виборів в Україні у 2025 році можна оцінити як 50 на 50. Якщо відбудеться замороження бойових дій, то через три місяці вибори стануть майже неминучими. Якщо ж конфлікт продовжиться, вибори, найімовірніше, не відбудуться.

Соціологічні дані вказують на те, що суспільство зараз дуже структуроване й поляризоване. Останні заміри свідчать, що 49% громадян хочуть бачити Зеленського у владі, хоча ще два місяці тому цей показник був на рівні 35–37%.

Близько 50% людей прагнуть бачити військових у центральній владі. Проросійський електорат стабільно займає 10–15%.

Останні пів року спостерігається тренд на зростання довіри до власних сил – армії, військово-промислового комплексу тощо. Зменшується надія на підтримку з боку НАТО чи інших міжнародних структур. Це важливий момент, який вказує на зміну стратегічного мислення.

Україна перебуває в складному періоді, коли ключові рішення визначатимуть її майбутнє. Потрібно уникати поверхових підходів і фокусуватися на системних змінах, витримці й довгостроковій стратегії. Лише так можна подолати нинішню кризу та забезпечити стабільний розвиток країни.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.