Фото: ЛШМД

Фото: ЛШМД

Шанс жити. Для чого і як у Львові проводять пересадки органів

14928 0
На початку січня у Львівській лікарні швидкої допомоги за тиждень після операції з пересадки серця помер молодий чоловік. Це була вже не перша смерть у лікарні після трансплантації органів (влітку помер чоловік, якому пересадили підшлункову залозу і нирку). Tvoemisto.tv дізналося, чому помирають пацієнти, для чого лікарні Центр трансплантології і чи справді там є умови для його роботи.

Стати донором посмертно може лише одна людина зі ста. Її нирка може прослужити вам приблизно 15 років, а легені – п'ять. Але за умови, що ваш організм не відкине їх за кілька днів чи пів року (що передбачити неможливо), і якщо заради шансу на життя ви готові змиритись із його жорсткими умовами. Трансплантація органів – це диво, кажуть лікарі, але люди мають перетворити його на буденність.

Сьогодні трансплантацію органів у Львові проводять у міській лікарні швидкої медичної допомоги та в обласній клінічній лікарні. У листі очікування ЛШМД є понад 200 людей, які чекають на пересадку нирки, близько 40 – серця, 30 – печінки, а легень – 15. В обласній лікарні на трансплантацію нирки очікують 240 пацієнтів, на пересадку печінки – близько 10. Це люди з різних областей України.

Читайте також: Львівські лікарі віддають шану жінці-донору, яка врятувала чотирьох пацієнтів. Фото дня

Донорів, як родинних, так і посмертних, украй бракує. Тож чимало тих, кому потрібна пересадка, так і не дочікуються «свого» органу.

За статистикою, щороку в Україні трансплантації потребують приблизно 5 тисяч людей. Але з них щодня дев’ятеро помирають, не дочекавшись операції. Якщо ж пацієнтові таки пощастило і донор знайшовся, імовірність того, що чужий орган не приживеться або виникнуть інші ускладнення, – 40%.

Останній прикрий випадок трапився у львівській лікарні швидкої медичної допомоги 3 січня: помер 30-річний чоловік з Мукачево, якому 25 грудня 2020 року у Львові пересадили серце. Батько двох дітей отримав орган 42-річної львів’янки після того, як мозок жінки помер, а її родичі погодилися на донорство. Та пересаджене серце у чоловікові билося недовго. За словами лікарів, пацієнт помер від поліорганної недостатності, викликаної первинною печінковою та нирковою недостатністю. До роботи серця претензій не було – воно прижилося.

Як пересадки роблять у Львові?

Родинні трансплантації нирок у Львівській обласній клінічній лікарні відновили з 2008 року. За словами головного трансплантолога Львівщини Ростислава Жука, у середньому в лікарні щороку проводять до 20 таких операцій. За минулі 10 років зробили понад 140 пересадок – вижили близько 96% пацієнтів. Торік через коронавірус операцій майже не проводили – це надто великий ризик для хворих.

Читайте також: Медики розповіли, чому помер 30-річний пацієнт, якому пересадили серце у Львові

«Після пересадки органів пацієнти отримують пожиттєву імуносупресивну терапію, тому автоматично потрапляють у групу високого ризику. Через коронавірус та пандемію у більшості держав призупинені програми прижиттєвого донорства органів, тому торік ми виконали лише 3 невідкладні пересадки нирки. Ризикувати долею пацієнтів не маємо права», – каже Ростислав Жук.

Пересадок інших органів – серця, печінки, легень – в обласній лікарні не проводять, хоча фахівці та можливості для цього є. Проблема – в посмертній донації. Потенційною базою трупних органів завжди була лікарня швидкої допомоги: у 1990-х роках більшість трупних нирок вилучали саме там. Зараз медзаклади практично не співпрацюють, лише інколи консультуються.

Зараз на базі ЛШМД працює не відділення, а цілий Центр трансплантології, що відкрили торік у травні. Насправді пересадку органів тут почали проводити ще раніше – у лютому – щойно отримали ліцензію на це. З того часу, за словами завідувача Центру Максима Овечка, провели більше 20 пересадок.

У ЛШМД теж усвідомлюють небезпеку коронавірусу, тому рішення щодо кожної операції ухвалює консиліум, зважаючи на усі ризики. Рідко коли пацієнт може чекати, адже страждають й інші органи та системи організму. До того ж, невідомо, скільки триватиме пандемія – кілька місяців, рік чи два. За цей час можна врятувати не одне життя.

Зараз у приміщенні Центру тривають ремонти, яких не було з 80-х років, тож пацієнтів немає. У планах – розгорнути Центр трансплантології на усьому 7 поверсі: буде загальна трансплантація, кардіохірургія і робота з легенями. Загалом – 4 високотехнологічні операційні та стерильний бокс. Останній – дуже важливий. Наразі з «робочих» є дві операційні та післяопераційна, тому, якщо б завтра з'явився донор, його б оперували там.

Читайте також: Хто та де може претендувати на безкоштовну трансплантацію у Львові

«Командою з Ковеля до Львова ми приїхали 11 лютого. Через два тижні вже отримали ліцензію, а ще через 4 дні провели першу трансплантацію – 28 лютого 2020 року відбулася довгоочікувана родинна трансплантація нирки. Відтоді пересадили 16 нирок та 5 сердець», – розповідає Тvoemisto.tv Максим Овечко.

За його словами, половина операцій відбулася від родинних донорів, решта – від трупних. І одних, й інших донорів зараз катастрофічно не вистачає.

«Майже усі пацієнти, які є у нашому листку очікування, чекають орган від посмертного донора. Родинних є близько 10% від усіх, тому що багато родичів не підходять або за віком, або за станом здоров’я», – каже лікар.

Читайте також: Україна через три роки запустить систему трансплантації

Скільки власне львівських пацієнтів чекають на трансплантацію, Максим Овечко не знає. Каже, що в листок очікування їхнього Центру на рівних умовах можуть записатись люди з різних регіонів. Пріоритет нададуть тому, у кого буде якнайповніша сумісність з донором за медичними показниками.

Найлегше – нирка, найважче – серце та легені

За словами львівських трансплантологів, пересадки нирок у Львові виконують найчастіше: з кожною наступною операцією лікарі «відточують» свою майстерність. Також кілька разів на рік їздять за кордон на навчання та стажування. Чи не найкраще співпраця налагоджена з поляками, білорусами і турками – від них запозичують методику, «підглядають» обладнання, щоб купити таке ж. Обмінюються досвідом і з українськими колегами – на стажування їздять в Національний інститут хірургії і трансплантології імені Олександра Шалімова та в Інститут серця.

Обладнання для проведення такої операції у ЛШМД, за словами Максима Овечка, «таке, як в Європі», нове та сучасне.

Що стосується пересадки печінки і серця, то такі операції складніші. А найважчими вважаються трансплантації легень. Такі операції у Львові ще не проводили, але планують почати вже цьогоріч.

В обласній лікарні, за словами Ростислава Жука, донорами нирки зазвичай є родичі: мати, батько, дідусь, бабуся, рідні брати та сестри, тітки, а також подружжя, хоча тут і немає кровної спорідненості.

«Мені найбільше запам’яталися випадки, коли донорами нирок були 70-річні бабусі й дідусі, які віддали свої органи онукам і ті досі живуть повноцінним життям. Чудові результати були, коли дружина віддала орган чоловікові, хоча вони і не є кровними родичами. Був у нас випадок, коли донор і не підозрювала, що в її нирці є маленька бомба у вигляді аневризми. Під час операції, коли жінка подарувала свою нирку дитині, врятувала й своє життя», – розповідає Ростислав Жук.

Завідувач відділення кардіохірургії і трансплантації серця ЛШМД Роман Домашич каже, що перезавантаження трансплантології, що відбулося у 2020 році, дало шанс на життя багатьом українцям, зокрема і львів’янам.

«На сьогодні в нашому листку очікування на серце перебуває приблизно 40 людей, переважно всі із Західної України. Думаю, що таких людей насправді набагато більше. До цього вони думали, що приречені, і залишалися на обліку в кардіолога на консервативній терапії, доживаючи, скільки їм послав Бог. Сьогодні все змінилося. Щоразу більше людей отримують шанс на життя», – каже Роман Домашич.

За його словами, минулого року у ЛШМД провели 5 пересадок серця. Загалом по Україні їх було 9. Цього року кількість операцій планують щонайменше подвоїти. Тож те, що раніше називали дивом, може стати буденністю. Принаймні, на цьому все частіше наголошують самі лікарі.

Читайте також: Друге життя. Як у Львові стати в чергу на трансплантацію і коли запрацює база донорів

Трансплантації серця потребують переважно люди, в яких виявили дилатаційну кардіоміопатію – їхнє серце стало гігантських розмірів і не може повноцінно качати кров. Серед інших причин – ішемічна кардіоміопатія, вірусні міокардити. Із такими проблемами стикаються люди віком від 20 до 50 років. Без пересадки вони можуть не дожити до старшого віку.

«З дилатаційною кардіоміопатією пацієнт може жити 10 років, але настає переламний момент, коли за півроку-рік він помирає», – пояснює Роман Домашич.

Один зі ста або доктор Хауз би плакав

Ідеально підібрати донора реципієнту зможе лише Єдина база донорів, що мала би запрацювати незабаром. Поки цього не сталось, система працює як може.

«Щороку люди, які є в листку очікування на пересадку, мають проходити обстеження, а що три місяці – здавати «свіжу» пробірку крові, яку ми заморожуємо. Коли з’являються потенційні донори, розморожуємо і тестуємо на гістосумісність. Ідеальних збігів немає (хіба що в однояйцевих близнюків), проте якщо лабораторія виявляє максимальну схожість, повідомляємо це пацієнту і просимо приїхати. Якщо ж 3 місяці минуло, а донора не знайшли, люди мають знову здати кров. Трапляється, що в листі очікування вони перебувають роками, бо не має збігів», – каже Максим Овечко.

Далі усе відбувається, як у фільмі про доктора Хауза: швидко, вчасно, чітко, злагоджено – у ланцюжку важлива кожна частина.

Насамперед, потенційному донору констатують смерть мозку. Це роблять за допомогою газового аналізатора, що мав би бути у кожній лікарні країни. Апарат компактний і відносно недорогий. Він вимірює рівень кисню в організмі та крові.

«Це роз’єднувальний тест. Пацієнта відключають від дихального апарату на 10 хвилин. Якщо за цей час у нього з’являються дихальні рухи, то мозок ще живий. Якщо ні – мертвий», – пояснює медик.

Якщо констатували смерть мозку, викликають родичів, з якими говорять лікарі. Ідеться про нейрохірургів, які можуть пояснити, що сталося з мозком людини і чому він не може далі жити, анестезіологів чи трансплантологів, які розказують про важливість згоди на донорство. Часом можуть залучити навіть священника, який розповість, що Бог не забороняє трансплантації, а навпаки вважає це даром. Лише після того, як родина дасть згоду на донорство, медики мають право на забір крові для тесту сумісності. Упродовж цього часу потенційний донор зі смертю мозку підключений до апаратів дихання і кровообігу.

«Якщо в донора, в якого констатували смерть, починає знижуватися тиск, це означає, що в нас є лише кілька годин, щоб вилучити органи. Після вилучення серце може битися ще 3,5-4 години. Тому часто, поки проходимо увесь ланцюжок, органи відмирають», – каже Максим Овечко.

Іноді стається, що родина відмовляється від донорства одразу. Серед найпоширеніших причин – вони не знають, яку б відповідь при житті дав сам померлий або бажання поховати його «нормально».

За словами Максима Овечка, таких випадків щоразу меншає, зараз співвідношення згоди до відмови приблизно 50 на 50. Думку людей змінюють ті, кому вже пересадили органи або ж відео про врятовані життя. Зараз люди і при житті частіше дають згоду на посмертне донорство, хоча наразі документально завірити це, як у розвинених країнах, неможливо.

«Заяву може взяти сімейний лікар і прикріпити до картки. Зрештою, достатньо навіть вдома розповісти про намір родичам. Це все дасть змогу в рази збільшити кількість трансплантацій. Кожен з нас повинен пам’ятати, що нам самим колись може знадобитися орган. Трансплантація – це життя, а не смерть. Коли люди це зрозуміють, тоді почнеться розвиток», – додає завідувач Центру трансплантології.

За його словами, донором органів стати не так вже й легко.

«Щодня в реанімації перебуває чимало пацієнтів. Десятки з них помирають. А донорів може з’явитися 1-2 в місяць. Тобто, ним може стати лише 1% від усіх, хто помирає. Це має бути здорова людина, без супутніх інфекцій, молодого або середнього віку. У нас, здебільшого, посмертними донорами є ті, хто переніс масивний інсульт або зазнав черепно-мозкової травми», – пояснив він.

Ті, хто чекає на донорський орган, мають бути готовими до дзвінка лікаря цілодобово, адже мають прибути в лікарню щонайбільше за 10 годин, де б вони не були.

Відторгнення

Операції з трансплантації органів відрізняються від загальної хірургії – завжди є ризик відторгнення організмом пересадженого органу.

«Операція проходить технічно, а ось «запустити» орган вартує багато. Особливо, якщо він трупний. Маємо взяти орган в того, хто вже помер і пересадити людині, яка фактично вже помирає і швидко запустити процес та змусити орган запрацювати. Навіть для нас це щоразу чудо», – каже Максим Овечко.

Приблизно так само думає й Роман Домашич: «Коли забираєш серце, яке без насосної функції ледве скорочується, і пересаджуєш на те місце здорове серце, яке починає битися в новому організмі, то хіба це не чудо? Щоразу переповнюють емоції, що ти комусь подарував життя. Чого варті також сльози радості на очах дружини, дітей, батьків».

Лікарі запевняють: від зовнішніх факторів ризик відторгнення пересаджених органів мінімальний. Функціонування органу більше залежить від того, наскільки повним буде збіг показників донора і реципієнта, який імунітет у пацієнта, загальний стан його здоров’я та інших органів, а також – чи правильно і вчасно він приймає імуносупресивні препарати.

95% людей, за словами Максима Овечка, до вживання ліків ставляться сумлінно. Вони мають приймати близько 10 препаратів строго «за годинником» – інакше чужорідний орган може не прижитися.

50-70% успіху пересадки органу залежить від імунної системи пацієнта. Іноді навіть за ідеальної сумісності та прийому препаратів відторгнення все ж стається – організм все-таки розпізнає не свій орган.

Покази до трансплантацій визначають лише трансплантологи. За словами медика, тут є тонка межа, яку не завжди можна побачити.

«За новим ЄДІСТом (реєстром донорів), у пріоритеті будуть ті пацієнти, які довше перебувають на діалізі чи мають тривалу серцеву недостатність. Але варто розуміти, що такі операції будуть менш успішними – чим довше людина на діалізі, тим більший ризик відторгнення і летальності, чим вираженіша декомпенсована серцева недостатність, тим більша ймовірність, що й інші органи постраждали», – пояснює Максим Овечко.

Є чіткі медичні критерії, що вказують, коли можна робити пересадку, а коли ні. Проте і це не завжди спрацьовує.

«У будь-чому є похибка, навіть у математиці. Наприклад, при трансплантації нирки навіть за ідеальної сумісності неуспішність становить 5%. Це пов’язано з факторами, які медицина ще не дослідила. У кожному з нас є тисячі генів, а ми ж досліджуємо лише 5. Що стосується серця, то навіть за кордоном летальність становить до 30%», – каже він.

Минулого року у Львівській лікарні швидкої допомоги летальним був 1 із 16 випадків пересадки нирок та 1 із 5 випадків трансплантації сердець.

«Трансплантація – це не поміняти запчастини у машині. На жаль, останній пацієнт, який у нас помер, мав ниркову і вихідну печінкову недостатність. Тобто, крім серця, яке було в критичному стані і пережило за рік 6 дефібриляцій, у нього було ще чимало проблем. Ми це знали, повідомляли родичам про ризики, але вони таки дали добро. Спільно визначили, що ризики померти від операції в нього були меншими, ніж за відмови від неї», – каже Роман Домашич.

Після трансплантації органу є ризики раннього і пізнього відторгнення.

Кожен пересаджений орган має свій термін роботи. Так, середній термін роботи нирки в новому тілі – від 8 до 16 років. Від посмертного донора нирка може працювати приблизно 9,5 років. Середній термін роботи нових серця та печінки приблизно такий же, легень – близько 5 років. Звісно, на це впливає багато факторів, іноді цей час значно триваліший.

«Нирка може попрацювати один день, а може й 20-30 років. На це впливає багато факторів. Якщо гени підібрані не так добре або в людей проблеми зі здоров’ям, низький імунітет, відторгнення буде швидшим», – каже Максим Овечко і додає, що людина, якій пересадили чийсь орган, не може бути повноцінно здоровою.

А ось звички можуть цілком змінитися. Роман Домашич пригадав, як у пацієнта, якому пересадили серце ще у Ковелі, виявився потяг до куріння, хоча до цього він ніколи не палив. До чоловіка навіть викликали психотерапевта, оскільки він не розумів, що з ним коїться.

«Тут також все по-різному: одним людям з чужим органом важко жити, іншим – навпаки легко, бо вони на це налаштувалися», – каже медик.

Хто і за що платить?

Трансплантація органів в Україні є повністю безкоштовною для пацієнтів. За все – від черги в листку очікування до самої операції та імуносупресивної терапії – платить МОЗ. На трансплантацію серця закладено приблизно 580 тис. грн, нирки – 360 тис. грн від родинного донора і 400 тис. грн – від трупного. Печінка наразі найдорожча – із забором органу коштує майже 900 тис. грн. Щойно почнуть робити пересадку легень, то найдорожчими стануть вони – це коштуватиме близько 1 млн грн. Цього року, за словами Максима Овечка, тарифи мають збільшити.

«Пацієнти не платять ні за що, незалежно від того, скільки буде тривати стаціонарне лікування – чи 2 тижні, як зазвичай, чи 2 місяці, якщо є певні ускладнення. Ми усім забезпечуємо. Те ж стосується імуносупресії. Ми виписуємо препарати та дози, пацієнт за місцем проживання їх отримує. В останні роки на Львівщині жодних проблем з тим не виникало, хоча в певних регіонах свого часу затримки були і людям доводилося самостійно купувати в місяць ліків приблизно на тисячу доларів», – каже Максим Овечко.

Водночас трансплантація органів українцям за кордоном оплачується МОЗ у випадках, коли в Україні таку допомогу надати неможливо і коштує у рази більше – в середньому 3,5 млн грн на пацієнта. Саме тому в Україні прагнуть досягти трансплантаційної незалежності і мати змогу надати увесь спектр допомоги. Пересадка ж нирки, наприклад, у Білорусі з бюджету оплачуватись не буде і коштуватиме пацієнту від 70 тисяч доларів.

Вистачає коштів у лікарні швидкої допомоги й на зарплату лікарів. Скільки саме отримують трансплантологи в лікарні, Максим Овечко не відповів, проте запевнив, що зарплати хороші.

«МОЗ в трансплантацію кожного органу вже заклала й зарплату. В операціях задіяна ціла бригада лікарів, їх може бути навіть 20 – кілька хірургів, кардіохірургів, анестезіологів, чимало медсестер та лаборантів. Крім того, на операціях часто присутні юристи. Саме тому МОЗ планує збільшити суми, аби «вистачило» усім», – додав Максим Овечко.

Запуск ЄДІСТ та реєстр донорів

Донедавна у Львові та в Україні трансплантацій деяких органів, як от, наприклад, того ж серця, не робили упродовж 15 років. Пересадка інших органів, зокрема, нирок, зводилася до кількох операцій на рік.

Читайте також: В Україні планують проводити трансплантацію рук, ніг та легень

Ті, кому потрібна пересадка органів, могли бути у кількох листках очікування у різних містах, але не конче мали результат. Причина, здебільшого, полягала у недосконалому законодавстві. Але у 2020 році крига скресла – у закон про трансплантологію внесли зміни та у тестовому режимі запустили ЄДІСТ (Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів і тканин). З 1 січня 2021 року система мала повноцінно запрацювати, але наразі так не є.

Міністр охорони здоров’я Максим Степанов все ж запевняє, що скоро база із інформацією про донорів і пацієнтів запрацює. До роботи мали б залучити трансплант-координаторів, які мають виявляти потенційного донора, організовувати проведення необхідних досліджень, встановлювати наявність у потенційного донора прижиттєвої згоди (або незгоди) на вилучення анатомічних матеріалів після визначення незворотної смерті, отримувати згоду на донорство від законних представників померлої людини тощо. З початку 2021 року в ЄДІСТі вже зареєструвалися більше 50-ти трансплант-координаторів. Загалом, за оцінками МОЗ, Україна потребує не менше 500 таких спеціалістів.

Не зважаючи на стрімкий розвиток трансплантології, у лікарні швидкої допомоги все ж запевняють, що основний їхній профіль – надання невідкладної медичної допомоги та лікування людей з плановим поступленням – не страждає.

Паралельно з розвитком тарнсплантології тут покращують загальну базу лікарні та оновлюють кадри. У пріоритеті лікарні – медицина замкнутого циклу. Це означає, що кожен пацієнт, який поступає, має пройти шлях від лабораторної діагностики до конкретного лікування, в тому числі операції та реабілітації. Це і є ідеальна сучасна лікарня. Водночас, лікарня хоче бути флагманом трансплантології щонайменше в Західній Україні.

Ольга Шведа

Фото надані ЛШМД

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!