Фото: Анни Чистякової

Фото: Анни Чистякової

Важливо, щоби вірили батьки. Репортаж із ковідного відділення для дітей у Львові

3073 0
Діти в ОХМАТДИТі мали різні постковідні ускладнення: цукровий діабет, значне ураження легень через важку пневмонію, мультисистемний синдром тощо. За два роки пандемії тут вилікували щонайменше чотирнадцять украй важких пацієнтів, а нещодавно в лікарні зафіксували рекордну кількість хворих дітей – 66. Як лікарі борються за життя і одужання маленьких пацієнтів і як пандемія змінила дитячу лікарню, розповідаємо в репортажі.

Львівська обласна дитяча лікарня, що на вул. Лисенка, 31, є однією з найстаріших у Західній Україні. Жінка в шубці стоїть біля автівки, тримаючи немовля у рожевому конверті… Подружжя веде трирічну дівчинку… Жінка старшого віку підходить із дівчинкою та хлопчиком, які вчаться у початковій школі, і зникає за білими дверима з написом «Карантин»… 

Не-герої реанімації

Усередині лікарні більш людно і гамірно. Персонал, батьки, діти перетинають хол. Мене знайомлять із лікарем реанімаційного відділення:

– Це той доктор, який оперував малого Давида. Він узагалі дуже крутий!

– То таке, – відмахується чоловік. – Той, що хотів, аби Давид жив, – уточнює. 

У коридорі ще одна лікарка – Віра Приймакова, завідувачка реанімаційного відділення ОХМАТДИТу, яка останні два роки разом із командою рятує дітей після коронавірусної інфекції. Витягує найважчих.

Разом минаємо білі двері та йдемо коридором до ординаторської – просторої затишної кімнати з великими вікнами, диваном і зовсім не лікарняною атмосферою. Тут медики відпочивають, радяться, а часом навіть живуть. 

Виклики для Віри

Розпитую Віру Приймакову, чи змінилася її робота за час пандемії.

«Наші основні завдання не змінилися. Не має значення, дитячий лікар чи дорослий, головне вивести пацієнта з критичного стану. Це важка щоденна праця: обходи, консиліуми, обговорення стану пацієнтів, призначення лікування, проведення покрокової терапії, корекції водно-електролітного балансу, гемодинаміки, дихання. Тобто робота, яка починається від самого ранку і не закінчується до вечора», – розповідає вона.  

«Ковідні пацієнти інакші, тому що ковід – нове захворювання. Хворих доправляють до нас із дуже важкими пневмоніями. Ще з нового – визначення способу лікування. У попередні роки ми ніколи не використовували нові ліки, нові підходи», – каже лікарка.  

Найбільше пацієнтів, з її слів, було на початку торішніх весни та осені. Це збігається з даними РНБО, де найвищий рівень захворюваності серед дітей у Львівській області фіксували в березні квітні, а потім у жовтні листопаді.

Діти в ОХМАТДИТі мали різні постковідні ускладнення: цукровий діабет, значне ураження легень через важку пневмонію, мультисистемний синдром. За два роки пандемії лікарка пригадує чотирнадцять украй важких пацієнтів. Питаю, чи належали ці діти з ускладненнями до груп ризику. Можливо, вже мали цукровий діабет чи інші хронічні недуги.

«Це повністю здорові діти. Ніколи в житті не мали цукрового діабету – його діагностували уперше внаслідок ураження коронавірусною інфекцією», – пояснює Віра Приймакова.

Як правило, дітей доправляють сюди із синдромом «гострого живота» (сильного довготривалого болюРед.), і ніхто не знає про те, що в них був коронавірус. Реанімація працює як із ковідними, так і з постковідними пацієнтами. Навантаження хвилеподібне: може бути одразу два-три пацієнти, а може не бути жодного.

Ось із реанімації вивели двох дітей з ускладненнями внаслідок коронавірусу. В обох – мультисистемний синдром. Один хлопчик, три з половиною роки, мав коронарит – ураження серця. Другий, п’ятирічний, – полісерозит, ураження легенів, задишку. Ще є ускладнення після коронавірусної хвороби – Синдром Кавасакі. Це сильна гарячка в дитини та запалення, у тому числі судин, які йдуть до серця.

Запитую, що найбільше вразило Віру Приймакову за ці два роки. Морально готуюся почути складні історії пацієнтів, але відповідь неочікувана:

«Коли почалася пандемія, мене дивувала реакція колег. Люди боялися йти на роботу, боялися смерті, боялися захворіти. Багато хто звільнився або ж брав відпустку за свій кошт, лиш би не потрапити в ковідне відділення і не зустрітися з ковідним пацієнтом. Зараз уже цього немає. Ми звикли, бо завжди мали справу з важкими інфекціями та вкрай тяжкими пацієнтами». 

«Мій колектив – це бійці. Коли потрібно, вони йдуть і воюють з будь-якою хворобою до кінця, скільки знадобиться. Вони не здаються на пів шляху», – наголошує завідувачка реанімації.

У команді Віри залишились ті, що й були. Перебороли страх, якісь свої амбіції та переживання і працюють далі. Якщо лікарі поставилися до коронавірусу дуже серйозно, то багато хто з нас досі не визнає його небезпеки. 

«Що мене найбільше лякає і дивує, це те, що далі триває антивакцинальна пропаганда. Кожна людина свідома і має право вирішувати, яким буде її життя. Але якби люди краще вивчали проблему, то був би більший відсоток імунізованих і відсоток хворих на ковід зменшився б», – веде далі лікарка.

Робота, що дорівнює життю

«Я стала рідше бувати удома, – відповідає Віра Приймакова на наше запитання про те, як змінився її режим роботи під час пандемії. «Якщо є пацієнти, звичайно, навантаження збільшується. Ординаторська  це дім, наша друга квартира. Я проводжу більше часу тут, ніж удома», – каже вона і мимохіть позіхає, а я починаю гадати, чи розкладається диван, на якому сидить жінка, і чи зручно їй на ньому дрімати.

Відпочивають лікарі, коли є можливість. Як правило, тут усі завжди задіяні, бо кожен день операційний. Звісно, є ротація персоналу, однак кожен має свою відповідальність, свої постійні завдання в операційній, в реанімаціях. 

Аналізуючи роботу реанімаційного відділення за два роки пандемії, Віра Приймакова не вважає, що ковід дуже змінив її. Навпаки, допоміг поглянути на певні хвороби з другого боку. Наприклад, у ОХМАТДИТі уперше в Україні для покращення стану дитини з Covid-19 використали ЕКМО (екстракорпоральну мембранну оксигенацію – Ред.). 

«Мені здається, що ковід допоміг нам удосконалитися. Ми спокійно і безстрашно лікуємо його у дітей – це вже відпрацьований механізм. Звичайно, немає планових оперативних втручань, немає розвитку щодо унікальних випадків, які допомогли б розширити навички в анестезіології. Але ковід дав нам іншу можливість», – каже завідувачка.

Окрім нових шансів, пандемія викрила старі проблеми, зробивши їх ще гострішими.

«Якби не було Covid-19, люди, які звільнилися через пандемію, залишилися б працювати. Але річ не лише в ковіді, більшість пішли не через це», – пояснює Віра Приймакова.

На плечі лікарів реанімаційного відділення часто лягає шалене навантаження. Зі слів завідувачки, рятуючи ковідних пацієнтів, лікарі та медсестри падали з ніг. Наприклад, біля хворого на ЕКМО має бути величезна кількість персоналу. Це апарат, який забирає кров у пацієнта, насичує її киснем і повертає назад. Фактично виконує функцію легень, сильно уражених хворобою. За ЕКМО потрібно постійно стежити, щоби потік крові не зупинявся ні на мить, а також у режимі нон-стоп брати аналізи у хворого, моніторити його стан.

І таких ситуацій, що буквально виснажують медперсонал, у реанімації вистачає. Додаються загальна напруженість і втома. Люди звільняються навіть зараз, коли страх перед коронавірусом у багатьох вже минув.

Ті, що тут працюють, віддають усі сили лікарні: інколи доводиться затриматися до першої-другої години ночі.

Пацієнти важкі та найважчі

Цікавимось, скільки зараз дітей у ковідному відділенні. У загальній ковід-зоні – 80 пацієнтів, у яких лікують пневмонію. Вони не потребують надзвичайних втручань на кшталт ШВЛ чи ЕКМО. Максимум специфічного обладнання біля них – це кисневий концентратор. Ті, що почуваються краще, можуть навіть побавитись у футбол з медперсоналом. 

Зі слів медиків, у реанімації ОХМАТДИТу в ковідні часи було двоє найважчих пацієнтів. Перша – сімнадцятирічна дівчина, яка мала 90% ураження легень, тому її підключили до ЕКМО. На «штучній легені» вона провела тиждень і 9 днів під апаратом ШВЛ. Друга, теж дівчинка, потрапила сюди в тримісячному віці. На ЕКМО пробула близько двох тижнів і майже місяць на ШВЛ у стані штучної коми. 

Попри неймовірну складність випадків, обох дівчат вилікували. За час пандемії реанімація ОХМАТДИТу не втратила жодного ковідного пацієнта!

У пам’яті лікарів збереглися й інші ситуації – коли шансів, здавалось би, не було, але дитина вижила.

«Дуже важливо не втрачати віру. І дуже важливо, щоби цю віру не втрачали батьки. Їхня підтримка дуже важлива. Не спротив, не агресія, а підтримка і розуміння лікарів. У такій ситуації пацієнти навіть швидше відновлюються. А коли батьки налаштовані негативно, завжди щось іде не так. Підтримка батьків у нашій роботі – один із важливих чинників, які допомагають і дають силу», – підсумовує завідувачка.

Рутина ковід-зони 

Не тільки реанімація, а й уся ковід-зона зараз мають можливість перепочити. Завідувачка загального відділення оглядає кожну дитину і коригує лікування. Ковід-зона, попри суворе застереження «Карантин» на центральному вході, займає не весь ОХМАТДИТ, а лише частину четвертого поверху. Зараз лікарню активно оновлюють.

Після спілкування в реанімації прямую до завідувачки ковід-зони. Кабінет, де працює Марія Синенька, вузький і трохи тісний. Кілька жінок за столами працюють із документами.

«Діти хворіють не в легкій формі, як колись було. У нас лежать пацієнти з середнім ступенем важкості. Є одна дитина у важкому стані. Якщо порівняти з минулим роком, то, звичайно, навантаження зросло. Дітей із Covid-19 побільшало. За минуло хвилі найбільше було у жовтні та на початку листопада – 47. Цього тижня в нас найбільше пацієнтів за всю пандемію – у межах 80 дітей», – розповідає Марія Синенька.

Лікарі, які тепер працюють у ковід-зоні, раніше мали справу з алерго-пульмонологічними хворими. На початку пандемії пульмонологічне відділення почало приймати дітей із коронавірусом. Тут зібрали лікарів із різних відділень.

У лікарні залишилася «чиста зона» для дітей із недугами, не пов’язаними з коронавірусом. У ОХМАТДИТі лікують вітрянку, бронхіальну астму тощо, але ковід-зона, як кажуть лікарі, вже майже всюди.

«Зараз легше, аніж на початку пандемії. Спершу було дуже страшно. Ти не знаєш, як це лікувати, які ускладнення можуть бути. А зараз вже кожен знає, що має робити», – каже завідувачка ковід-зони.

Спогади про доковідні часи викликають у медиків ностальгію: вони воліють, як колись, ходити без масок, їздити на конференції, спілкуватися з колегами.

«Батьки мають повірити, що на коронавірус може захворіти кожен, – зазначають вони. – Ми говорили з дітьми у ковід-зоні. Вони були на майданчиках, у школах, дитсадках. Вони ж не на родинному святі заразилися. На початку пандемії школи і садочки були закриті, і діти рідше хворіли. Усі рідше хворіли. Потім контактів стало більше, і кількість хворих зросла».

Коронавірус і страх батьків

Батьки, в чиїх дітей виявляють коронавірус, ставляться до цієї хвороби по- різному. Деяких умовляють залишити дитину під наглядом лікарів, бо симптоми вказують на серйозний перебіг, деякі відмовляються йти додому, хоча стан дитини не викликає тривоги.

«Не треба в перший день захворювання їхати до лікарні, – радить Марія Синенька. – Треба зберігати спокій і дзвонити до сімейного лікаря. Якщо стан дитини справді вимагає госпіталізації – їхати. Але не варто панікувати».

Часто малі пацієнти лежать у палаті з одним із батьків. Однак бувають ситуації, коли на коронавірус хворіє вся родина. ОХМАТДИТ не відмовляє таким батькам залишатися в ковід-зоні, якщо їхній стан дозволяє, але й не надає їм лікування.

«У нас немає ліцензії на лікування дорослих, – пояснює завідувачка. – У дорослих є сімейний лікар, з яким вони консультуються по телефону. Якщо потрібно, наприклад, наші медсестри можуть ввести антибіотик. Але призначити його має «дорослий» лікар». 

За спостереженнями лікарів, хворіють діти різного віку. На час розмови з ними у лікарні перебувало тритижневе немовля і сімнадцятирічний пацієнт. Бували випадки, коли дитина мала коронавірус від народження.

«Діти з коронавірусом дуже особливі, – пояснює лікарка. – Вони не можуть спілкуватися з іншими, виходити в коридор. Сидять у палаті, їм страшно. Ти приходиш і мусиш з ними поговорити, хоча й поспішаєш. Але краще зробити це, аніж бачити істерику». 

З батьками теж доводиться багато розмовляти, щоби зібрати анамнез, заспокоїти, вислухати. З дітьми, кажуть медики, легше налагодити контакт. Вони відразу відчувають, коли до них ставляться добре, і відповідають тим самим. 

Надія Жила

Фото Анни Чистякової

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

 

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!