У травні 15-річний підліток у Львові покінчив життя самогубством, перед цим записавши прощальне відеозвернення на телефон. Причиною вчинку, за інформацією ЗМІ, стала сварка з батьками. Станом на 2016 рік у Львівській області зафіксовано одне самогубство, вчинене підлітком. За 2015 рік – цифра у вісім разів більша. Такі дані Tvoemisto.tv надали у Головному управлінні Національної поліції у Львівській області. Все ж від цього явища не застрахований жоден: ні підліток, ні дорослий. Як виявити схильність дитини до суїциду, які є його види, чому діти із незахищених сімей рідше потрапляють до групи ризику та як спілкуватися з підлітком, якщо у його школі трапилась трагедія, розповіла Лідія Боженко, завідувач відділу виховної роботи, позашкілля, соціальної адаптації та психологічного супроводу Навчально-методичного центру освіти міста Львова.

Проблема виховання

Серед розмаїття літератури для батьків, сьогодні – 95% усіх книг описують ідеальне життя та ідеальних дітей. Натомість ми постійно у своєму житті стикаємося з реальними проблемами, а самого ідеалу, як такого, не існує. Тому насправді більшість фахівців сходяться у єдиній думці – дитина повинна мати одне базове почуття, яке забезпечуватиме їй комфорт і безпеку в цьому світі. Ним є любов.

Дитина повинна знати: якою б вона не була, поганою чи доброю, вона завжди буде любленою, а також у неї є безпечне місце – це її сім’я та дім. Усе інше не має значення.

Найбільший страх дитини – це страх сепарації, тобто відділення від рідних. Доволі часто, коли ми говоримо про проблему суїциду, то звертаємося до відчуття безпорадності, непотрібності. У такому стані, здебільшого, підліток почуває себе покинутим саме батьками.

Найкраще, що батьки можуть зробити для своєї дитини, – це забезпечити їй почуття потрібності та безпеки у колі найрідніших.

Вікові кризи

Упродовж свого життя ми переживаємо декілька вікових криз – першого року життя, трьох років, шести-семи років, середнього віку та інші. Проте найскладнішою для батьків є криза підліткового віку. Це етап, коли діти особливо активно проявляють своє «я», прагнуть продемонструвати батькам наявність власної думки та можливість і бажання вирішувати особисті питання самостійно. Але найголовніше у цьому віці – підлітки хочуть, щоб дорослі звертали увагу і рахувалися з їхньою думкою. Додайте до цього фізіологічні зміни у житті підлітка і отримаєте цілу купу нових відчуттів, з якими дитина намагається вживатися.

Особливості поведінки підлітка

Такий вік характеризується зміною авторитетів. До підліткового віку авторитетом є дорослі. Навіть попри те, що поведінка дитини може бути неправильною і не влаштовувати старших, існує сам факт авторитету. Наприклад, якщо педагог зробив зауваження, дитина на нього відреагує. Підліток втрачає цей авторитет у якості дорослого, у цей період часу постає питання соціального статусу дитини, яке є набагато важливішим, ніж зауваження з боку батьків. По суті авторитетом стають  однолітки.

Батькам ж не хочеться втрачати авторитет в очах їхньої дитини. Переважно вони дивляться на цю кризу з власного віку, мовляв, я старший(а), розумніший(а) і досвідченіший(а), і щоб моя дитина мені не розповідала, я все рівно знаю, що життя складається інакше. А така поведінка не є правильною.

Врегулювати кризу підліткового віку можна наступним чином. Насамперед, батьки повинні усвідомити, що у них будуть труднощі з дитиною. І це нормальне явище. Найперше, ставитись до цього спокійно. Єдине, що залишається батькам –прийняти це.

Що не слід робити у спілкуванні з підлітком?

Головне – не впливати на дитину авторитарно, не чинити на неї тиску. Це не означає, що не повинно бути дисципліни чи рамок. Але потрібно розуміти: якщо такі рамки було побудовано впродовж усього життя підлітка, то, навіть у кризові моменти, він за них не вийде. Звичайно, дитина чинитиме їм опір, але вони настільки закорінились у її поведінці, що увійшли у звичку.  Якщо ж рамки були розмиті, або у певний період часу зникли, через будь-яку іншу соціальну ситуацію: розлучення батьків чи смерть когось з близьких людей, то ситуація контролю втрачається. І на перший план виходить думка оточення, коліжанки, хлопця, який подобається.

Ще одна річ: дитині ніколи не потрібно брехати. Навіть «брехня з добрими намірами» – це не завжди добре. Часто батькам здається, що їхні діти, у силу того, що мають маленький життєвий досвід, на даний момент не повинні знати про ті чи інші обставини. Це викликає з боку дитини опір. Оскільки в іншому колі вона може дізнатись більше, у неї з’явиться своєрідний дисбаланс. Мовляв, я маю інформацію, а батьки вважають, що мені зарано це знати. Якщо дитину щось цікавить, то з нею потрібно поговорити, бодай через те, що вона дізнається про це з іншого джерела. У такому випадку ми можемо навіть говорити про втрату довіри до батьків.

Батьки повинні намагатись поводити себе якомога ефективніше у спілкуванні з дитиною, тоді усі проблеми усуваються. Але це є щоденною роботою. Неможливо за один день налагодити те, чого ніколи не було. Підлітковий період потрібно просто пройти адекватно, не загострюючи його.

Про групи ризику суїциду

Суїцид – це складне не тільки психологічне, а й соціальне, економічне явище. І насправді навколо нього створено певні міфи, які плекали багато років: до суїциду більше схильні діти, які знаходяться у малокомфортній соціальній ситуації. Насправді це не так. Навпаки, найчастіше скоюють самогубство діти з забезпечених сімей, яких не сприймають як таких, що належать до  групи ризику.

Дитина з так званої «неблагополучної сім’ї», яка знаходиться у несприятливих умовах з дитинства, насправді упродовж свого життя вчиться чинити опір, таким чином виробляє у собі внутрішню рису пручатися будь-яким насильницьким проявам. Тому її схильність до суїциду не є надто високою. Хіба що така дитина потрапила у критичну ситуацію.

Натомість діти, які, як нам здається, ростуть у сприятливих для них умовах, якраз не готові зіштовхнутись із складною життєвою ситуацією, можуть не впоратись з нею.

У нашій державі статистика ведеться у якомусь малопридатному стані, але якщо все ж звертатись до неї, то у відсотковому відношенні самогубство частіше вчиняють діти, чиї батьки знаходились у стані розлучення або були розлучені. Це означає, що його часто  супроводжують інші проблеми: психологічна травма, смерть близьких людей, хвороба когось із рідних.

Зокрема, окремо можемо виділити момент страху, коли близька людина, мама чи батько, помирають від раку. У дитини автоматично з’являється відчуття страху, що її чекає те саме. А будучи свідком чиїхось страждань, вона не хоче переживати те ж саме.  Відповідно, може наважитись на самогубство. У такі важкі моменти дитина потребує якомога більше любові.

Ще є один момент, на який варто звернути увагу: чи була дитина свідком того, коли хтось із членів родини здійснив самогубство і чи були у досвіді родини такі історії. Такі діти можуть потрапити у групу ризику.

Батьки повинні розуміти, що дитина в соціумі завжди переживатиме проблеми. Це нормально. З часом ми усвідомлюємо, що жодне оточення не зобов’язане нас любити, але любові від батьків ми очікуємо завжди, адже це дає нам відчуття опори. І якщо ми розуміємо, що сім’я  не може нас цим забезпечити, коли ми найбільше потребуємо, саме тоді земля летить з-під ніг. І відсутність цієї підтримки, любові, може також змусити дитину до страшного кроку.

Як зрозуміти, що дитина готова вчинити самогубство

Якщо говорити про причини суїциду, то їх може бути декілька. Найперше, варто відокремити види підліткового суїциду. Один з них – демонстративний, який ми часто також називаємо маніпулятивним. Дитина, намагаючись досягнути певної мети, отримати користь чи вигоду, може у такий спосіб погрожувати батькам чи друзям. Зокрема цей вид суїциду є поширеним серед закоханих.

Другий – скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться на даний момент.

Останній – дійсний, справжній суїцид. До нього підліток готується.

Усі три види є небезпечними. Навіть, якщо є дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити самогубство. У стані емоційного збудження дитина просто себе не контролює, тому і може здійснити такий крок. Справжній  суїцид часто пов’язують із депресивними станами. Останній батьки можуть розпізнати: слідкуючи за поведінкою дитини, можна помітити чи перебуває вона у стані депресії. 

Також можна помітити схильність дитини до такого явища як самогубство. Зокрема, мові підлітка притаманне відчуття безнадійності. Він/вона кидає такі фрази: «Я не знаю для чого мені далі жити», «Я сподіваюся, що якщо мене не буде, вам всім стане легше». Треба звернути увагу на будь-які словесні висловлювання, які виражають її внутрішні думки. У такому випадку необхідно звернутися до фахівця для додаткової консультації.

Друге важливе явище, за яким можна розпізнати готовність дитини до суїциду – це впорядкування своїх справ, наприклад, акуратно поскладений одяг, але у випадку, якщо раніше така поведінка була їй непритаманною

 Доволі часто такі діти ведуть щоденник. Батьки, у яких сталось таке горе, знаходять особисті записи. Це показує, що дитина вчасно не мала кому розповісти про те, що її турбувало, боліло. 

Важливо, що ніхто не знає, коли для підлітка настане та остання крапля, що переповнить чашу. Дитина може ходити з такими думками, перебувати у пригніченому настрої, але в певний момент невчасне сказане слово може стати поштовхом, коли вона вирішить, що усе – досить!

Варто шукати додаткові контакти до дитини. Найбільше, що спонукає дітей до суїциду – відчуття безнадійності, втрата відчуття любові інших людей до них. Їм здається, що вони є непотрібними для людей у цьому світі. На жаль, часто поряд немає тих людей, яким вони могли б довіритися і які могли би вчасно відреагувати на цю проблему. Тому відчуття любові підліткові потрібно забезпечити найбільше.

Потаємні знаки порятунку

Згідно зі статистикою, у 8 з 10 випадків потенційні суїциданти намагаються дати оточенню зрозуміти, що вони можуть наважитися на самогубство.

Проблема полягає у тому, чи готове оточення це зрозуміти і «відчитати». Те саме словесне висловлювання, зацікавленість питаннями життя і смерті, містицизмом, належність до певних молодіжних субкультур, що цікавляться потойбіччям, містикою й можуть свідчити про те, що дитина потребує певних відповідей.

Зокрема, варто звернути увагу на впорядкованість справ. Відомий випадок, коли підліток вчинив самогубство, але при цьому батьки могли цьому завадити. Перед самим суїцидом дитина відвідала усіх родичів і попрощалась з ними. Проте сам факт таких дій став відомий уже на похороні.  Фактично, така поведінка була своєрідним криком. Можливо, часто такий крик є тихим, нечутним для інших (як уві сні, коли вам здається, що кричите, а звуку немає).

Важливою є робота психолога у школі, саме він повинен відстежувати схильність дітей до суїциду. Доволі часто її можна виявити. Звернути бодай увагу на те, що дитина дуже часто знаходиться у понурому, депресивному стані, стані апатії. Переміна у настрої може бути несподіваною.

Усі ці моменти не є свідченням того, що дитина скоїть суїцид, але варто на це звернути увагу і не ігнорувати.

Як пережити суїцид друга

Якщо сталося так, що друг вашої дитини покінчив життя самогубством, не варто боятися про це говорити. Велика помилка батьків – не говорити про біль втрати, боятись зачіпати цю тему, мовляв, час мине – усе забудеться. Насправді це не так. Діти цього ніколи не забудуть – воно може відійти на задній план, але в пам’яті буде завжди. Якщо суїцид здійснив друг чи подруга, дитина переживатиме це і рано чи пізно захоче пор це поговорити.

Тому батькам слід розмовляти з дитиною: як вона вважає, чому її друг чи подруга це зробила, що спонукало. Якщо в дитини паралельно виникатимуть запитання: як можна втратити сенс у житті, як можна залишити родичів у такому стані, варто намагатись знайти відповіді.

Звичайно, що ми радимо у школах провести окремий урок із психологом. Потрібно висловити тугу за людиною, якої не стало. Для цього ми пишемо листи-прощання, або проговорюємо ситуацію вголос. Кожен може висловити те, що у нього на думці. Якщо у померлого були конфлікти з кимось у класі, то варто, щоб та людина також не боялася висловитись, можливо у неї є відчуття провини і вона шкодує за свою поведінку. Важливо та ефективно, якщо під час таких розмов плачуть, адже зі сльозами ми частково позбуваємося свого болю.

Про психологів та релігію як чинник, що стримує

Часто буває, що батьки приходять до мене на консультацію і переживають що з їхньою дитиною щось не так. У нас викривлене уявлення про психологів. У професійних колах ми навіть жартуємо: краще плакати у психолога, ніж сміятись у психіатра. Але це зовсім різні речі. Психіатр працює з патологією, а психолог – з людиною. Ми завжди даємо зрозуміти: будь-яке переживання стресів, потрясінь – це нормально. Будь-яке відхилення від норми – це також нормально. У певний момент страх перед смертю – норма. Ми ж усі розуміємо, що наше життя має кінець, тому боятися смерті – це також нормально.

Іноді батьки думають: якщо наголошувати, що суїцид – це гріх, лякати дитиною Богом, то це її зупинить. Деколи такий релігійний чинник спрацьовує. Наприклад, у мене на консультації була особа, яка говорила, що би точно це зробила, але її сім’я настільки віруюча, що вона не може собі цього дозволити. У цьому випадку релігія стала чинником стримування, але це не завжди працює, і тим паче – не вирішує проблему. Ми ніколи не знаємо, що стане останньою краплею для дитини, схильної до суїциду. Їй потрібно давати ресурс, який стане для неї опорою, і це точно не страх перед чимось чи кимось, зокрема й перед Богом.

Церквою ж суїцид засуджується. Нині ми начебто стали демократичнішими у цьому плані, а раніше самогубців ховали поза цвинтарем. Попри це ми живемо у релігійному оточенні. Відповідно  можливу схильність до самогубства не обговорюють і самогубство вважається ганьбою для сім’ї. Хоча така поведінка є неправильною – ніхто з нас не застрахований від суїциду, усі повинні бути готові запобігти йому.

Варто пам’ятати – найкраще, що ми можемо дати нашій дитині – це любов та опору в цьому житті.

Підготувала Мар'яна Федина