Восьмеро бабусь в’яжуть шкарпетки, шапки і рукавички для жителів всієї України. За рік уже сплели понад 150 виробів. Це соціальне підприємництво називається «Vbrani». Його співзасновниця, 26 річна львів’янка Оксана Бриндза, розповіла, як виникла така ініціатива і як вдалося заохотити людей похилого віку у Львівському геріатричному пансіонаті до доброї справи.

 

Усе почалося з однієї бабусі...

Варто почати з того, що я займаюся з людьми похилого віку в геріатричному пансіонаті вже п’ять років. Ця громадська організація називається «Старість на радість», і я з іншими волонтерами проваджу, можна сказати, служіння. Ми організовуємо дозвілля для бабусь і дідусів, які живуть у пансіонаті.

Ідея започаткувати проєкт виникла у команди два роки тому. Ми щоп’ятниці влаштовували кіноперегляди, на які почала приходити одна бабуся, пані Надя. Вона не чула звуку у фільмах, сварилася, і це завжди виглядало епічно. Сідала в кінці залу, посеред фільму вставала зі скрипучого крісла і починала нарікати: «Що то за організатори, чому так погано чути фільм?!» Жінка не хотіла сідати ближче до екрана, але приходила знову і знову. 

Проте одного разу появилася з великою торбою, дістала звідти в’язані шапочки і захотіла подарувати їх усім волонтерам. Такий вчинок наштовхнув нас на думку про те, що це могло стати цікавим хобі для багатьох літніх жінок. Проте зорганізувати їх до цієї справи вдалося тільки через рік. 

У нас було багато часу подумати про організацію на початку пандемії Covid-19. Зрештою, 26 лютого 2021 року я запросила свою подругу провести майстер-клас із в’язання для бабусь. Ми подбали про оголошення для мешканців пансіонату, і на тренінг прийшло вісім-десять жінок. Після публікації в соцмережах наша підписниця віддала нам дві величезні коробки ниток хорошої якості.

120 тисяч гривень для соціального підприємництва

Згодом ми з колегами почали писати грант для фонду «Відродження». Отримали від нього 50 тисяч гривень. 45 тисяч назбирали на платформі «Спільнокошт». А ще нас підтримала компанія «Kotex»: пожертвувала 30 тисяч гривень. Отже, стартовий капітал був трохи більший ніж 120 тисяч гривень. Місячні обороти у нас невеликі – 20-25 тисяч гривень.

60 відсотків від продажу отримує бабуся, 25 відсотків витрачаємо на нитки, а 15 відсотків на логістику і послуги майстрині, яка вчить бабусь в’язати, роздруковує схеми і консультує з усіх питань. 

«Географічно ми охоплюємо бабусь із різних регіонів»

У червні 2021 року ми вже виконали перші важливі замовлення – 16 виробів. Тоді ж сформувалася професійна команда з п’яти дівчат, яка займається дописами, пошуком крамниць, співпрацею з компаніями, створенням нової лінії, а я – рекрутингом. 

Наразі ми реалізували понад 150 шкарпеток, рукавичок і шапок. Маємо замовлення на ще сто виробів . Їх продають у крамниці «Ясна річ» на вулиці Івана Франка, 13 у Львові та в інтернеті. Ми були вражені кількістю замовлень: лише за один день до десяти речей. 

В’язанням у нас займаються восьмеро бабусь. І це не самотні люди, просто вони потребують додаткової зайнятості й доходу. Хтось приходить в пансіонат у суботу і в’яже зо три години, а комусь доставляємо нитки поштою або ж таксі. У Instagram нам пишуть багато дівчат – доньок, онучок, матерів і бабусь, котрі кажуть, що теж воліють долучитися до справи. Географічно ми охоплюємо бабусь із різних регіонів України: Львівщини, Тернопільщини, Волині, Закарпаття. Є одна жінка із Сумщини. 

Дехто спеціалізується на шапках або светрах, дехто – на серветках і скатертинах. Із квітня хочемо запустити нову лінійку «Вбрані вдома». Завдяки цьому можна буде придбати на подарунок не тільки сезонні вироби, як-от шкарпетки чи рукавички, а й всесезонні. Крім того, плануємо плести авоськи, продаж яких мав би розпочатися в квітні. Загалом воліємо стати партнерами великих магазинів, зокрема «Сільпо», які зможуть пропонувати  наші вироби як альтернативу пластикових пакетів.

«Маємо негласне правило здійснити чиюсь мрію»

Ми дуже радіємо, коли за допомоги нашого соціального підприємництва бабусі можуть здійснити якусь свою мрію. 

Для прикладу, одна з них в’яже задля тримання котів, називаючи своє заняття волонтерством заради волонтерства, і купує для них корм за гонорар. Друга, гурманка, відкладає гроші на смачні чаї. Вона знає, що таке пуер, і розуміється на його сортах. Тож завжди приносимо їй різні чаї. 

«Мене змалечку вчили поважати старших»

Інколи питають, чому я стільки часу присвячую бабусям і дідусям , радять змінити вид діяльності. Проте я, дивлячись на своїх бабусю й дідуся, розумію, що їм справді не вистачає пенсії – двох тисяч гривень. Гроші на ліки й оплата комунальних послуг забирають левову частку заощаджень. Одначе всі люди заслуговують на гідну старість, і коли я зможу сказати, що до нашого соціального підприємництва залучена сотня бабусь, то це тішитиме.

Мене змалечку вчили поважати старших, і мій тісний зв’язок із бабусею та дідусем підтверджує це. Коли бабусі отримують гроші за свою роботу, то почуваються потрібними, пишуть на листівці «Мені приємно, що мій виріб буде у вас».

Організовувати бабусь не треба – вони хочуть в’язати. Їм не варто телефонувати і нагадувати про зустрічі. Бабусі знають, коли вони відбуваються, і приходять на них завчасу. Я не люблю гучних фраз, мовляв, моя місія полягає у зміні життя всього старшого покоління. Намагаюся зробити це на базовому рівні. А чом би й ні? 

Радію, що адміністрація Львівського геріатричного пансіонату на вулиці Медової Печери, 71 підтримує волонтерські ініціативи і сприятиме організації суботніх майстерок.

Роман Тищенко-Ламанський