«Я стискаю кулак і йду, бо комусь це потрібно». Волонтерка на вокзалі у Львові

3426 0
Волонтерка Адріана Опихана допомагає українським переселенцям, які приїжджають до Львова, втікаючи від куль та обстрілів російських загарбників. Тоді як її хлопець з автоматом у руках мужньо захищає Київ, дівчина каже, що хоче допомагати тут, якою би мізерною не видавалася її робота.

Ще з дитинства Адріана любить волонтерити, і коли у 2014-му почався Майдан, вона поїхала туди. Сьогодні є багато людей, які приїжджають до Львова, щоб знайти помешкання, або ж їдуть транзитом далі – усі вони потребують допомоги.

Читайте також: «У мене одні штани, але моя дитина жива». Історія біженки, яка втекла з-під обстрілів до Львова

«Був складний випадок, коли рано-вранці підійшла жінка, яку просто всю трусило, вона навіть не могла нормально випити чаю, бо, скоріш за все, пережила вже дуже сильний стрес. Це дуже важко. Є люди налякані, які всього бояться, не дуже хочуть говорити, тихенько підійдуть та візьмуть собі їжу чи чай. А є люди, і я була з цього шокована, які щасливі в цій ситуації, бо вони можуть без жодних проблем виїхати за кордон», – розповідає Адріана. 

Коли дівчина прийшла на вокзал вперше, то думала, що більше сюди не повернеться, й взагалі розчарується в людях. Проте щоразу її зсередини підштовхує бажання допомагати та рятувати чиїсь життя. Дівчина координує роздачу їжі тим, хто прибуває та перебуває на вокзалі. Сама Адріана має досвід роботи в ресторанній сфері.

«Якось я помітила іноземців – сім’ю корейців або японців, з двома дітками. Вони просто сиділи знесилені на сходах і плакали. Я принесла їм йогурти, чотири штуки, а вони віддали мені два, сказавши, що у них тільки двоє дітей. Але є люди, які обурюються, чому ми їм даємо лише одну порцію. Я продовжую приходити сюди вночі, бо є моменти, коли розумієш, що можеш допомогти людям, які потребують цього», – розповідає Адріана.

Читайте також: «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста

Каже, одного вечора навіть життя дитині врятували. Коли на вокзал прибули два потяги, було багато людей, тоді поліція ще затримала підозрілих осіб, і вони почали буянити, а діти почали плакати, каже, було досить страшно. Тоді одна дівчинка почала від стресу задихатися, але серед присутніх була медик і хлопці-волонтери одразу зробили коридор, щоб винести дитину на повітря. 

«Найскладніше, коли дивишся на маленьких дітей, і вони перелякані, не розуміють, що відбувається, чому всі біжать. Також є чоловіки, яких важко так назвати. Бо є ті, хто захищає нас, патрулює місто, а є ті, яким на все байдуже. Ми найперше стараємося нагодувати жінок і дітей. Роздаємо гарячий бульйон, а для дітей також бельгійські вафлі зі згущеним молоком. І увіть, коли дорослий чоловік біжить і забирає в дитини цей бутерброд і вафлю. Ми також допомагаємо з їжею провідникам потягів, які день-два не можуть поїсти», – з подивом розповідає дівчина.

Щоразу, коли виходить з дому, буває страшно, бо не знаєш, що може трапитися. Коли шукають підозрілих осіб, і ці люди можуть бути поряд, тоді намагаєшся не надавати вигляду, що тобі страшно, продовжуючи робити свою роботу та зберігати спокій, бо твій маленький внесок підніме комусь настрій, каже волонтерка.

Дівчина координує роздачу їжі для людей, які прибувають до Львова та перебувають на вокзалі. Інколи люди запитують про такі речі, що складно відповісти, тоді скеровує їх до волонтерів, які сидять у першій палатці при виході та можуть підказати, як кудись доїхати чи когось знайти. Повертаючись додому після чергової зміни, до неї звернулися двоє дівчат та попросили допомогти. Вони не знали, як доїхати з вокзалу до потрібної локації, усі їх скеровували туди й назад. Дівчата були з Харкова.

Читайте також: «Надягнув бронежилет на священичий одяг». Історія отця, який молиться з киянами

«Насправді у їхніх очах я побачила злість і нерозуміння. Вони говорили, що були щасливі народитися і жити в Харкові, їм все подобалося. Вони з усмішкою розповідали про своє попереднє життя. І як це було важко, коли їх посадили в автобус, усвідомлювати, що вже все. У них зруйновані домівки, нічого не залишилося, але вони не говорили, що це кінець. Вони згадували про те, як добре їм жилося у Харкові. Так, вони російськомовні, і можливо українською ніколи й не починали говорити, але вони люблять своє місто. Вони люблять цю країну, бо якби ні, то я впевнена, що вони давно сиділи би в якомусь потязі на Рахів чи кудись далі. Але вони залишилися у Львові», – каже дівчина.

Адріана каже, що не має права скаржитися на людей, бо її хлопець мужньо обороняє Київ, і йому в рази важче, ніж їй.

Читайте також: «Допомагаю армії тим, що вмію робити найкраще – малюю», – ілюстраторка зі Львова

«Мій хлопець зараз стоїть з автоматом у Києві, і йому в тисячу разів важче. Я не можу скаржитися на людей, як я втомилася, як мені важко, бо насправді вважаю, що просто не маю на це права. У мене є можливість спокійно піти в душ, з’їсти те, що я хочу. А мій хлопець розповідав, як у них була одна буханка хліба на вісім людей півтори доби, і ніхто з них не жалівся. Тому я стискаю кулак і йду, бо надіюся, що десятьом людям, яким справді це потрібно, які не їли цілий день, я допоможу, і вони думатимуть, що класно, що в Україні є такі люди», – каже волонтерка.

Юлія Осим

 

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!