Будинок на вулиці Руданського, 1 розташований у самому середмісті Львова. Колись тут діяла польська книгарня, а згодом – кав’ярня, де збиралися митці. Сьогодні ж це дім парадоксів: у ньому працює нічний клуб, «наливайка» та ресторан пан-азійської та східної кухні. Tvoemisto.tv зазирнуло всередину будинку і має, чим вас здивувати.

До 2017-го будинок на Руданського, 1 мало чим відрізнявся від інших: радянська побілка, постійні гості-безпритульні, аварійні елементи фасаду, тотальний недогляд. Та після створення ОСББ під'їзд став нагадувати музейне фойє, більшість зруйнованих скульптур отримали нове-старе обличчя, і, не зважаючи на те, що тут всього 4 поверхи, в будинку спроєктували і запустили сучасний ліфт.

Поштовхом до масштабних змін стало не так прагнення прекрасного, як необхідінсть, розповідає очільниця ОСББ Ксенія Курилишин. Мешканці, говорить вона, потерпали від несправного даху, а мінлива львівська погода ускладнювала ситуацію.

Читайте також: Пожертвувати супутниковою антеною. Як у Львові оживили будинок пам'ятку на вулиці Чупринки 

«Останні дві зими перед реконструкцією були нестерпними: кожен раз, коли дощило, ми мусили бігати і підставляти відра – скрізь протікало. Ночви дуже швидко заповнювалися. Навколо багато сусідів за нещастям – старих будинків з аналогічними проблемами», – розповідає Ксенія Курилишин.

Коли починали наводити лад, думали, що досить просто замінити бляху і проблема вирішиться. Та виявилось, що це так не працює – треба міняти усі гнилі  конструкції, робити дороговартісне утеплення, а тоді уже – перекривати бляхою.

«Ми почали з реставрації скульптур. Вази, виготовлені зі специфічного сплаву цинку й олова, були в критичному стані – буквально кришилися в руках, розсипалися від іржі і будь-якої миті могли обвалитися. А внизу завжди багато людей», – розповідає керівниця ОСББ.

Ксенія Курилишин

Шпиль будинку вона називає «вишенькою на торті» – його зробили з нуля за репліками того, що було в майстерні. Також звертались до архіву, щоб відтворення було якомога точнішим. Після того, як від такої роботи відмовились четверо майстрів, за неї взявся Ігор Чуба – майстер роботи з металом.

Боротися за кожне вікно

Ксенія Курилишин зауважує: хотілося усе зберегти, а не просто замінити. Майстри намагалися залишити навіть тиблі (з’єднувальні конструкції – ред.) і посадкові гнізда для вікон, відновлення яких було складним процесом, адже вони – різної форми.

«Робота почалася з документів. За даними архіву, цей будинок має неправильну форму – як пролягала межа земельної ділянки, так і звели дім», – каже Ксенія Курилишин.

Читайте також: Які історичні брами та вікна у Львові реставруватимуть наступного року

З архівних документів також дізнались про колишніх власників будинку і як відбувалась їхня комунікація з владою. Наприклад, є дані про те, що власник подавав запит до міськради, аби збільшити одну з вітрин для рекламних потреб. Там облаштували віконниці, які відчинялися, і робили викладку кави Julius Meinl (один з найстаріших кавових брендів Європи, асоціюється з традицією приготування кави по-віденськи і має гарантію якості – ред.).

На одній частині даху зробили розширення ще до 2015 року, на іншій – взялися за реконструкцію з пристосуванням, в межах якої взяли перед усіма мешканцями зобов’язання і уклали інвестиційний договір.

Важливо, каже Ксенія Курилишин, щоб людина, яка очолює ОСББ, була мешканцем, сусідом – тоді вона сама відчуває, що добре, а що зле.

«Якось приходить наш мешканець і каже: “Ксеню, в мене дуже тягне холодом з вікна”. Ми прийшли, подивилися – вікно старе, автентичне. Зберегти його – це теж вкластися в будинок, як і відремонтувати двері на балкон. Покликали реставраторів, які працювали тоді в межах GIZ, поза проєктом домовились і зробили. Тоді відбуваються великі зміни, еволюція людей і стосунків», – говорить Ксенія Курилишин.

Читайте також: Львівські під'їзди, у які варто потрапити. Фото

Ідея в тому, продовжує вона, аби усе старе в домі зберегти. Наприклад, між поверхами звертають увагу на плитку австрійських часів, зберегли усі старі двері.

«Були випадки, коли люди хотіли розділити свою квартиру і збільшити ширину порталу. Може здаватися, що розподіл – це хороше рішення, але в цьому випадку архітектори радили зважити на цінність будинку, особливості та переваги просторого помешкання. Результатом діалогу стало те, що люди взялися за реставрацію і замість створення додаткового входу, відновлюють старий», – розповідає Ксенія Курилишин.

Бізнес – сусід з перевагами

Через своє «комунальне» минуле будинок має певну специфіку: для когось це дім, для когось – місце роботи. Є заможні люди, є пенсіонери. І якщо в інших будинках сусідству із закладами харчування та розваг не завжди раді, Ксенія Курилишин переконує: партнерства боятися не варто.

«Наші партнери – нічний клуб та ресторан – теж бачать перетворення, по-партнерськи вносять оплату на утримання будинку. Ці гроші нам дуже допомагають, бо наш дім – не багатоповерхівка, співвласників не так уже й багато», – говорить керівниця ОСББ.

Для власників нежитлових приміщень виставили лояльний тариф. За ці кошти вдається вирішувати поточні проблеми – десь поставити дзеркало, взятися за відновлення декоративних елементів тощо.

«У будинках центральної частини міста часто трапляються труднощі: мешканці скаржаться на комини, інженерію загалом. У нас було схоже. Наприклад, вентиляційні труби клубу вдень не чути, а вночі мешканці жалілися на шум моторів. Ми викликали фахівців, які порадили, які мотори краще використати натомість і представники клубу їх замінили. Це був найкращий вихід із ситуації, щоб припинити взаємні суперечки. Я завжди кажу, що навіть слабкий мир – це краще, ніж війна», – говорить Ксенія Курилишин.

Читайте також: Бруд – це вибір. Дві історії львів'ян, які самотужки відновили під'їзди в історичних будинках

Сідаємо в новенький ліфт. Його ширина – 90 см, тож люди на візках теж можуть скористатися ним. Хоч серед мешканців таких людей немає, будинок все одно повинен бути доступним, тому в ОСББ планують облаштувати ще й пандус на вході.

Ліфт зупиняється і ми виходимо між поверхами. Здивуванню немає меж – в одне з помешкань, де зараз розташований офіс, ліфт їде персонально. Така ж можливість збережена і для декількох інших квартир. Так ми потрапляємо неначе в інший світ – у Hate work-n-lounge – нетиповий коворкінг. Про цей простір, який вміло підкреслює загальний стиль будинку, розповідає нам Тарас Копич:

«Наразі працюємо у тестовому режимі, адже це житловий будинок і важливо підібрати такий формат, щоб ми не створювали дискомфорту і водночас могли зручно працювати».

Те, що в будинку, крім мешканців, існують схожі простори – це приклад якісної співпраці, вважає Ксенія Курилишин. Вона знайомить нас з Ольгою Марциновською – архітекторкою та дизайнеркою ще одного простору, який розташований поверхом нижче. Тут незабаром буде класичне офісне приміщення, на проєктування якого знадобилося півроку, як і на ремонт. А от реставраційні роботи тривають уже півтора роки.

Відпустити вінтаж

Реставрація – дуже затратний і кропіткий процес, каже Ольга Марциновська. Фінансово найбільше забирає реставрація столярки.

«Ми відреставрували всі автентичні елементи: паркет, п’єци, стелі. Залишили відкриті панно – шматки історії – шари радянської штукатурки перегукуються з австрійськими трафаретами. А загалом створили нейтральний фон – тут буде офісне приміщення зі світлими меблями і лінійними алюмінієвими світильниками. Все старе буде висвітлене і залишене, як є», – говорить дизайнерка і додає, що майстри старе не люблять, тож щось робити їх переконують виключно власним ентузіазмом.

Відновлення елементів прив'язане до контексту будинку. Дизайнерка поділилася: свою освіту здобула за кордоном, там тепер і працює. Каже, європейська філософія реставрації зараз відрізняється від тутешньої.

«Усього, що втрачено тут історично, ми не відновлювали, не робили нової репліки під старе. Зберегли стару плитку, вручну її відчищали. Ми будували діалог між старим, лаконічним новим і сучасним освітленням. В Європі таке тільки в музеях роблять. Там люди відповідальніші, але ніхто нічого не підстарює. У Львові навпаки – багато вінтажу, незрозуміла ностальгія. Коли є щось гарне, його треба максимально зберегти і поважати. Але штучно підстарювати? Кав’ярні далі облаштовують австрійськими стільцями, але ж ми живемо сьогодні», – дивується Ольга Марциновська.

Коли є спільні цінності, народжуються можливості, говорить Ксенія Курилишин і радить не боятися співпраці, адже надійний співвласник в будинку – це хороший інструмент для глобальної реконструкції.

«Якщо людина збільшує корисні площі для себе, але водночас готова інвестувати, відновлювати електромережі, ті ж дахи, то це стає гарним прикладом приватно-державного партнерства. Місто може бути третьою стороною, яка пильнує якість. За таким принципом реконструйовано багато старих будинків в Угорщині, Німеччині, Австрії. Коли дім цілісний, має повний об’єм – це справді круто», – каже керівниця ОСББ.

Читайте також: Бюро спадщини хоче спільно з львів'янами реставрувати під'їзди

За 3 роки ОСББ вдалося відреставрувати  фасад на рівні 4-го поверху, наріжний еркер, що виходить на проспект Шевченка, і ще один – з виходом на Руданського, також – відреставрувати під’їзд, горішній простір, встановити ліфт, переробити освітлення, електрику. Без підтримки співвласників витрати на це були б неможливими.

Та коли коштів все ж бракувало, доводилося креативити.

«Треба було відреставрувати еркер на фасаді – це дорого. Власник помешкання виділити гроші не міг. Ми домовилися з містом, щоб на період встановлення риштувань нам дали дозвіл на розміщення реклами, знайшли рекламодавця. Власник не дав грошей, але дав згоду на те, щоб затягнути сіткою вікна. Так ми покрили вартість оренди риштувань, без яких не вийде організувати ремонт даху чи реставрацію фасаду», – розповідає Ксенія Курилишин. 

ОСББ – це соціальна місія, говорить жінка. Це про щось більше, ніж просто заплатити за вивіз сміття, світло і прибирання – це спільна відповідальність.

Читайте також: Відео дня. Як виглядає будинок на Сахарова, який хочуть знести. Аерозйомка

Керівниця ОСББ пригадує, що траплялися і курйози. Наприклад, історія з кабелями:

«Це, мабуть, окрема тема – хаотичне життя дротиків в місті. Усі вони мають власника. І насправді, ОСББ має брати за це гроші. Ми беремо. Але власників довелось пошукати. На деяких було маркування і ми їх ідентифікували та надіслали листи тим фірмам, із яких 80% не відреагували. Тоді ми від’єднали і змотали дроти. Вже за два місяці власники знайшлися, за кожним з дротів прийшли. Так почалися вже конструктивні розмови про те, щоб навести лад».

Наприкінці нас запросили на місце, де голова ОСББ мріє створити терасу для мешканців та орендарів. Поруч – безладна конструкція, заледве віриться, що перед нами задня стіна перлини функціоналізму – Будинку профспілок. Ксенія Курилишин жартує, що якби ця частина була їхньою, то вони і з нею дали б собі раду. Водночас жінка додає: хоч обличчя свого будинку вони вималювали, внутрішній двір потребує особливої уваги. План дій в ОСББ уже склали.

«Цього року ми збираємо усі необхідні документи – будинок, як не дивно, не є пам’яткою архітектури, а ми хочемо, щоб його внесли до переліку. Тоді зможемо податися на програму для реставрації фасаду, при чому – внутрішнього. Оці всі дірки в штукатурці, тиньк, що осипається – через них у дім потрапляє волога і, якщо вчасно процес не зупинити, це призведе до руйнування», – ділиться Ксенія Курилишин.

«Добре, коли є ресурс і критична маса людей, які думають однаково. Головне – це час і рух: крок за кроком», – додає вона.

Вікторія Мацькович

Фото: Надія Марченко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.