Грибовицьке сміттєзвалище. План «А» Садового

За словами Ольги Сивак, за останні десять років до міськради надходило кілька десятків звернень від потенційних інвесторів. «Але їх важко назвати інвестиційними пропозиціями. Коли ми почали вивчати історію компаній, то побачили, що вони не мали досвіду реалізації відповідних проектів, – сказала вона. – Жоден інвестор, який звертався, не хотів здійснювати рекультивацію. Згідно з нашими підрахунками, 20-30 млн євро треба просто «закопати» у землю. Відповідно, ніхто таким не зацікавився».

«Інвестор – це бізнес-проект. Він вкладає свої гроші і через певний час хоче отримати прибуток. Від закриття сміттєзвалища він не отримає прибуток, – пояснила Оксана Війтик. – Ми могли б запропонувати інвестору, що, мовляв, будуючи новий завод, він може частково вкласти і в закриття існуючого сміттєзвалища. Проте, я не чула про жодного інвестора, який би хотів це зробити. Це повністю проблема держави, міста, області».

За словами Ольги Сивак, частина компаній-інвесторів зі списку пропонували лише технології, не маючи коштів на їх запровадження, а інші, попри наявність коштів і хороших проектів, не мали досвіду їх реалізації. Ще частина інвесторів відмовлялась працювати у зв’язку з тарифами, які діють в Україні «Наш тариф на вивіз сміття – 350 грн за тонну. У сусідній Польщі тариф складає 30 євро за тонну. Першою вимогою інвесторів було підняття тарифів до європейського рівня. Ми ж цього зробити не могли», – розповідає Ольга Сивак.

До того ж після ратифікації угоди Верховною радою України, потреба у інвесторі відпала повністю. Як розповіла Ольга Сивак, основний документ з якими нині працюють у міській раді – «Комплексний проект з рекультивації полігону в селі Грибовичі». Його створив Інститут гірничо-хімічної промисловості ПАТ «Гірхімпром». Проект уже пройшов експертизу.

«Поки що ми не потребуємо інвестора. Відповідно до умов, які висуває ЄІБ, він не буде покривати витрати на ПДВ, податки та збори. Отже, ці кошти буде залучено із міського бюджету. Єдине, що ми можемо – оголосити конкурс на підрядника робіт або на постачання обладнання для будівництва сміттєпереробного заводу», – пояснила Ольга Сивак.

«Сучасний полігон – це найдешевший і водночас найбільш екологічно безпечний варіант. Тут не треба придумувати велосипед. Спосіб його облаштування вже давно напрацьований», – сказав Богдан Михалусь.

Презентацію проекту Богдан Михалусь спільно з представниками міської, обласної рад та депутатами організував мешканцям Грибович. Окрім того, для громади здійснили науково-пізнавальну поїздку до екологічного центру у місті Барич (Польща), аби люди на власні очі побачили, як там виглядає і функціонує полігон та сміттєсортувальний комплекс.

Під час дискусії «Екологічні проблеми у Львові. Швидкі та довгі рішення» Богдан Михалусь розповів, що одним із оптимальних варіантів для Львова є рекультивація Грибовицького сміттєзвалища. «Є багато «за» і «проти». Однією з перешкод є озера з кислими гудронами, які знаходяться дуже близько до селища, але їх можна відкачати», – сказав він.

«Також при певному плануванні і правильних інженерних розрахунках, потенційно на місці гудронових озер можна було би облаштувати ділянку для сучасного полігону, який би міг приймати залишки відсортованого сміття зі сміттєсортувальних комплексів. Гудрони можна нейтралізувати і захоронити вже на ділянці, яка відповідатиме нормам сучасного полігону», – додав він.

Детальніше про дизайн та роботу сучасного полігону ТПВ – на відео.

Так, наприклад, виглядає рекультивований полігон в США: побудований у 1994 році, закритий у 2006 році та рекультивований у 2011 році. На ділянці, площею 35 га, розташовані 7 тисяч сонячних батерей, які забезпечують електроенергією 240 будинків. «Це найбільше у світі герметичне покриття сонячними батереями і перше використання технології як повністю дозволеної остаточної системи закриття полігону ТПВ», – йдеться в презентації.

Згідно з проектом, передбачено два сміттєсортувальні комплекси. Перший розташовуватиметься поблизу полігону, матиме потужність 12-15 тонн на годину або 70 000 тонн на рік. Він сортуватиме зібрану вторсировину. У презентації вказано, що поява цього комплексу створить 50–60 робочих місць. Другий комплекс – це проект на перспективу. Він сортуватиме все сміття. «Його можна було б побудувати на цій же території після проведення тарифної реформи. Ці комплекси є абсолютно різними за вартістю», – додав Богдан Михалусь. Комплекси даватимуть розсортований та спресований кінцевий продукт: макулатуру, картон, алюмінієві банки, кольорові та некольорові вторинні полімери, пластикові пляшки.

Як функціонуватиме перший комплекс – дивіться у відеоролику.

Аби владі порозумітися з мешканцями щодо ділянки, Богдан Михалусь пропонує використовувати досвід країн, які це вже пройшли. За кордоном практикують створення спеціальних комітетівb>, до яких входять мешканці, яким громада довіряє. Цей колектив співпрацює з тими, хто реалізовує проект: займається контролем та посередництвом, а також доносить інформацію до інших людей.

«Люди мають зрозуміти, що це не є процес одного дня, одного місяця чи навіть одного року. Але це все можна зробити у Львові, тут немає нічого суперскладного, – каже Богдан Михалусь, – Для світу – це вже давно нормальна і звична практика. Якщо наші сусіди з Польщі змогли це втілити в життя, невже ми гірші?»