Фото: Діло
Про смаки радянського Львова існує чимало міфів. Дослідник гастрономічної культури Ігор Лильо у випуску «Їсти. Пити. Говорити» з’ясовує у історика, викладача Львівського національного університету ім. Івана Франка Романа Генеги те, які нововведення принесли з собою більшовики до Львова та чи виправданою є насправді «ностальгія за радянськими смаками».
«У 1939 році більшовики ще дуже несміливо чули себе, тому про харчові нововведення не йшлося. Вони радше були здивовані тим різноманіттям в місті і суттєво покращили свій гардероб і харчовий раціон. У перші кілька місяців скупили все, що було в магазинах. Уже в 1944 році – були більш впевнені, взялися перейменовувати вулиці, а за місяць всі запаси, які залишилися за німців, забрали», – каже історик Роман Генега.
Читайте також: Їсти, пити, говорити. У Львові стартував проєкт про історію та сьогодення галицької кухні
На запитання Ігоря Лиля про те, коли ж львів’янам жилося ситніше – за німецької влади чи радянської, то Роман Генега каже, що німці все ж були більш ліберальні до харчової політики, ніж совєти. Водночас саме після 1944 року Львів почали масово заливати дешевим алкоголем. Один з очевидців, який писав спогади про Львів, Рішард Гансінець, згадує про систему забезпечення, талони, а також про алкоголь. Він каже, що все тоді дорожчало, тільки алкоголь постійно дешевшав.
Львівська горілка, за словами Ігоря Лиля, була відома завжди поза межами міста і її можна було обміняти практично на все.
«У радянський час, коли був тотальний дефіцит, можна було обміняти на шоколад, м'ясо – будь-що. Так, потрапити на роботу на комбінат в радянський час було практично неможливо, а сувора корпоративна етика, яка там існувала, не давала можливості занадто далеко відірватися від колективу», – розповідає він.
Якщо порівнювати виробництво горілки з іншими товарами, то в той час воно зросло у 80 разів, коли ринки лише в 3 рази збільшили виробництво. Роман Генега розповідає, що випускали горілку тоді в бутлях – 3 л, 1 л, 0,5 і 0,25, і вона була дешева. За цим стояли російські традиції.
Також, за словами історика, попри декларацію безкласовості суспільства радянська влада була глибоко кастова, для звичайних людей говорили одне, але насправді всі мали додаткові засоби для виживання, доходу.
«Якщо говорити про карткову систему за совєцким зразком, то було чотири категорії, які отримували картки: службовці, робітники, діти до 12 років, а також ті, хто не міг за собою доглядати. Було й літерне харчування – А і В – для партійних номенклатур, чиновників. Коли за звичайну картку робітника можна було отримали 500 г хліба щодня, 1,8 кг м’яса, риби на місяць, 400 г жирів і спільно 1 кг 800 г крупів, то для партійного керівництва за літерним харчуванням на місяць давали 6 кг м’яса, літр молока тощо. Були визначені спеціальні місця, де ці харчі брали», – додає він.
Читайте також: Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
Незрозумілим сьогодні залишається просування ностальгії за «справжніми» радянськими смаками, мовляв, який був смачний той пломбір чи ковбаса. За словами Романа Генеги, це – теж великий міф.
«Нормальне морозиво у Львові з’явилося заледве в 1953 році, коли купили холодильно-гартувальну камеру та й холодильники вже не були рідкістю. Камера тримала до -30 градусів, а до того це був жах. Є багато публікацій, зокрема і в радянській пресі, про це. Морозиво розтікалося, мало купу замерзлого льоду. Те сам стосується і ковбаси, це радше західна німецька традиція, а не радянська. Тоді ж до неї додавали сою, рослинні домішки, наповнювачі, хімію, щоби м'ясо було червоного кольору», – пояснює історик.
Окрім цього, додає Роман Генега, російська етимологія, яка нині присутня в назвах продуктів, – це один із видів гібридної війни. Приміром, «Растішка», сирок «Дружба», сир «Російський», ковбаса «Московська» тощо. В радянський час цьому надавали серйозного значення.
«Ті назви є негативними рудиментами совєцкої епохи, наша родина вже від цього позбивалася давно і всім рекомендуємо відмовитися від цих радянських традицій», – додає він.
Нагадаємо, що у Львові стартував проєкт «Їсти.Пити.Говорити», що має популяризувати місто, як туристичне з багатою гастрономічною культурою та історією. Його започаткували львівський історик, один з найвідоміших гідів міста, дослідник кухні загалом, і галицької зокрема, Ігор Лильо у партнерстві з мережею ресторанів та спільнотою доброго смаку Kumpel Group. Це – YouTube-канал, де що два тижні має з’являтися новий епізод про історію Львова та регіону, гастрономію і міські легенди. Переглянути перший епізод можна за посиланням, а другий – тут.
Ольга Коваль
Партнерська публікація
