фото: ntsa.univ.kiev.ua, www.day.kiev.ua, knyharnya.wordpress.com
«23 січня народився Грицько Чубай. Коли його не стало, мені було 2 рочки. На похороні, я дійшла сама з Погулянки до стадіону «Україна». Мене випадково побачила сусідка і спитала:
- Ти куди?
- Іду за татом.
Я йшла за ним багато років, я іноді шукала у поглядах чоловіків його. Я видавала його книжки і робила проекти, але все що мені треба було це побавитися з ним, щоб він почитав мені казку, обійняв і сказав, що любить. Я не цитуватиму його віршів, я хочу сказати, що він був найкращим батьком, хоча коротко. Я ще досі засинаю, згортаючи в кулачок великий палець на руці, як засинала колись з його рукою. Хочу сказати, що він був не лишень геніальним поетом, а й неймовірно доброю людиною з душею завбільшки космос і глибоким розумінням цього світу. Хочу подякувати йому за підтримку, бо коли у мене опускаються руки і не вистачає ні сил, ні грошей на те, щоб я росла, він завжди нагадує про себе. Люблю тебе дуже, татко», – написала Соломія Чубай на своїй facebook-сторінці.
«Головним імпульсом у появі фольклорного струміню в нашій музиці було усвідомлення того, що рік за роком зникає щось справжнє, безцінне. Народна пісня — це не архів, або архаїка, це — саме життя. Ми, коли узялися за лемківську пісню, відчули ніби друге дихання. Старовинні пісні продовжують жити в нашій творчості. Ми граємо їх як рок-музиканти, як люди початку ХХІ століття. Окрім того, через призму автентики ми робимо ревізію власної музики. Коли у 1990-му я узявся за поезії мого батька, я думав, що все там розумію. Тепер, ті ж вірші відкриваються по-новому, існують якісь глибини до яких треба дорости. Але це неможливо без певного досвіду — життєвого і сценічного», – сказав Тарас Чубай в одному з інтерв’ю.
«Грицько став мені найближчим товаришем і моїм львівським наставником (при тому, що ми однолітки). Ми жили разом у гуртожитку на Майорівці: Чубай не мав житла, то мешкав у нас з Віктором Морозовим «зайцем». Пізніше Грицько збирав нас у їхньому з Галею будинку на Погулянці, читав твори Еліота, Паунда… Чубай завжди був у курсі всього, що актуальне, а це нелегко в час совкового інформаційного вакууму. При тому, що Чубай не мав регулярної вищої освіти, а більшість з нас все-таки вчилась в університеті. Грицько був самородком. У його материнській сільській хаті-мазанці на Рівненщині була фонотека: Вівальді, Бах, Бетховен… Мені, синові вчителів, таке й не снилося», – розповідав Олег Лишега.
«Моє перше знайомство з Чубаєм запізніле, я б сказав навіть трагічно запізніле. Я вперше почув про нього у вересні 1982 року, а помер він у травні цього ж року. Тоді ж, у травні, приблизно у той час, як Грицько відходив, з’явився друком мій власний поетичний дебют, а я тоді ще не знав про його існування. Коли до мене потрапила течка з його творами, там був вірш «Наша осінь з маленькими деревами», а кілька місяців потому я почув його як пісню у виконанні Віктора Морозова. Я й досі вважаю це музичним шедевром», – пригадує Юрій Андрухович.
«Однією з найпривабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80-х років та центром мистецького життя був свого часу у Львові Грицько Чубай, який за недовгий свій вік спромігся не тільки створити цікавий літературний доробок і стати помітним в історії української поезії 20-го століття, але й лишити за собою чіткий слід світлої людини та особистості, промінь від якої, як від згаслої зірки, ще довго йтиме крізь час і простір до людського загалу... Передчасність завжди гірка, коли вже ніколи не відчуєш енерґїї таланту. Тож нехай його молоде, чесне, нерозбазарене слово послужить ще одним товаришем нашій безсмертній поетичній дорозі», – написав Микола Вінграновський.
Грицько Чубай – автор відомого вірша «Коли до губ твоїх», що став піснею, яку співає його син Тарас Чубай, а з ним – тисячі українців.
Підготувала Юлія Сабадишина
