фото ілюстративне: соцмережі
Міський голова Червонограда Андрій Залівський раніше працював вчителем історії, а на посаді мера не мав докорів від громади, поки не дозволив приймати львівське сміття на місцевому полігоні. Навіщо він це робить, чого очікує від керівництва Львова і як Червоноград поборов своє сміття.
Мене ніхто не залякував, вимагаючи не приймати сміття зі Львова. Мені ніхто не телефонував із погрозами ні з обласної державної адміністрації, ні з Адміністрації Президента. Львівські відходи не хочуть приймати в містах і районах Львівщини, бо люди проти.
А ті, хто захищають мера Львова, не чують голосу з міст і селищ, куди хочуть везти сміття. В цьому вся проблема: нам кажуть, що ми мусимо брати відходи зі Львова. А ми можемо допомогти раз, другий, третій – але не мусимо.
Міській раді Львова не потрібно ображатись на те, що десь не приймають сміття. Особисто міському голові в першу чергу треба було проводити зустрічі з територіями, які можуть допомогти, з людьми, які там проживають. Вони чекають не на помічників або заступників, а на першу особу, щоб запитати: скільки разів ми маємо вам допомогти? Скільки ця допомога триватиме? Що ви зробите за цей час, щоб далі не мати потреби возити сміття зі Львова до нас?
Потім люди будуть контролювати, чи виконуються ці обіцянки, і тоді зможуть довіряти. Натомість, Львівська міська рада обрала віртуальне спілкування з людьми замість живого.
Коли сталась аварія на Грибовицькому сміттєзвалищі, і Львову не стало куди вивозити відходи, я сказав: ми маємо допомогти, як нам допомогли свого часу, 2000 року, коли в Червонограда була така сама проблема. Тоді ми облаштували в межах міста тимчасовий полігон, куди складали сміття, поки за всіма сучасними нормами будували новий – також у межах міста.
А тепер ми чуємо від міської влади Львова, що в межах обласного центру не можна облаштувати тимчасовий полігон. Отже, в Червонограді складати львівське сміття можна, а у Львові – ні? Чим громада Червонограда гірша?
Компанія «Грінера» та її посередники пропонували поставити прес, який зараз заблокований у Рясному, в нас. Але чому в Червонограді, а не у Львові, на ТЕЦ-2, де проектують сміттєпереробний комплекс? Якщо буде сортувальна лінія і прес, це не шкодитиме довкіллю, а за два роки поруч зведуть завод, який переробить те, що лишиться.
В Червонограді живуть відповідальні люди, які турбуються не тільки про себе: ми хочемо допомогти, можемо допомогти й допомагаємо. Але ми також хочемо бачити реальні дії з боку міської влади Львова. А поки що чуємо лише звинувачення та образи. Поганому танцюристу завжди щось заважає. Людина, яка хоче розв’язати проблему, шукає шляхи розв’язання.
Нам теж усі відмовляли, але ніхто не плакався й не кричав «блокада!». Возити на Грибовицьке звалище було дорого, місто не мало таких ресурсів. Тому ми виділили п’ять гектарів за заводом «Зміна» на околиці міста. Так, це було нестерпно, приносило незручності людям, але міська влада пояснила, що це – тимчасово. Ми звертались до держави, до області, це тривало одинадцять років, але тепер ми маємо полігон, який працює за європейськими стандартами.
Він має пункт пропуску, де стоїть відеокамера. Вона фіксує, яка машина заїжджає, до журналу заносяться номерні знаки, машина важиться та їде на лінію сортування. Там сміття вивантажують і вантажать на сортувальну лінію, де воно відсортовується. Машину дезінфікують, і вона виїжджає.
Окремо привозять із міста відсортовані пластикові пляшки, скло і папір, які пресують у пакети і везуть до Львова здавати як вторсировину. Зараз ми працюємо з бізнесом, щоб переробляти неліквідну вторсировину, яку мусимо поки що складати на полігоні. Коли запустимо цей процес, покажемо технологію. А далі плануємо побудувати сміттєспалювальний завод.
У Львові кажуть, що немає довіри, і активісти блокують вивезення сміття. В Червонограді теж є активісти, й вони теж незадоволені планами будівництва заводу. Тому в липні шістнадцятеро людей поїдуть до місто Бялосток у Польщі, де збудований сучасний завод за технологією, яку ми хочемо використати. Вони зможуть побачити, як це працює. А допоки люди бачать вистави, голодування, звинувачення й фейсбучні війни, вони будуть озлоблені тим, що їх використовують у своїх меркантильних цілях.
Я опоную не тільки Львову, а й іншим містам. Чому розділились на тих, хто готовий допомагати, й тих, хто стоїть у кущах і чекає, як повернеться ситуація? Коли Київська Русь боролася проти монголо-татар, одні були на річці Калці в бою, а інші – за пагорбом. Тому Київська Русь програла.
Давайте гуртуватися, обмінюватись досвідом, вести діалог, дивитись на можливості один одного. Коли кожен район буде почутий, тоді буде довіра.
