Гіркі жнива: від діаспори з любов’ю. Рецензія

В Україні стартував показ кінострічки «Гіркі жнива» про любов у часи Голодомору. Іще до виходу на широкі екрани фільм отримав розголос у медіа. Афіші на білбордах та сітілайтах розпалюють інтерес. В одному із кінотеатрів Львова у розкладі стоїть сім сеансів на день. У соцмережі Facebook з’являється багато відгуків на фільм – і позитивних, і негативних.

Дія фільму за сценарієм відбувається в селі під Смілою на Черкащині. Молодий художник Юрко закоханий у дівчину із їхнього села – Наталку. Історія їхнього кохання стає на перший план у розвитку сюжету. Фоном до цієї сюжетної лінії є голодні 1932-1933 роки.

Значна частина сучасної української аудиторії (молодь, яка вчилась у школі після 2000) як приклад художнього осмислення теми Голодомору знає роман «Жовтий Князь» Василя Барки. «Гіркі жнива» могли б стати іще одним прикладом розмови на цю тему з українською аудиторією. Але – як попереджали самі ж творці кінострічки – фільм створили для того, щоб світова аудиторія дізналась про трагедію України. Ще один факт, який треба пам’ятати при перегляді фільму – його зробили українці, чиї сім’ї емігрували до Канади.

Золоте поле із колоссям, голубе чисте небо, вітряки – такою постає Україна у перших кадрах. Багата, колоритна житниця Європи. Фільм починається зображенням українських традицій: жнива, купальська ніч, весілля – насичені кольорові сцени швидко змінюють одна одну. Актори одягнені в український стрій із точністю кожної деталі, наче костюми – музейні експонати. Фільм, до слова, теж знімали у музеї-скансені Пирогові під Києвом. Це щось на зразок Шевченківського гаю у Львові.

У тих, хто любить Україну на відстані, найбільше сентиментів викликають саме шаровари, віночки, соняхи, гопак… Зовнішні атрибути українськості. Стрічка стає ілюстрацією до підручника історії України для іноземців. Це виглядає музейно-наївно, аж плоско. Хоча, варто віддати належне оператору, пейзажі дуже мальовничі.

Режисер та сценаристи хотіли показати українське село перед страшними подіями якомога заможнішим (матеріально) та багатшим (культурно). Підсилюють цю ідею зображенням села як сірої пустки під час голоду.

Але поки радянська армія тільки-но увійшла в село і почала розкуркулювати багатих селян, насильно зганяти їх у колгосп. Головний її представник у селі – чорнявий, симпатичний та дужий Сергій (його роль виконав Тамер Хассан, який зіграв у «Грі престолів» одного із Халів). Попри те, що він убивця, від нього так і віє якоюсь чарівливою і привабливою харизмою. Цей персонаж провокує внутрішній дисонанс, бо до такого зображення ворогів ми не звикли.

Через Юркових друзів – чи то від певного моменту вже товаришів – сценаристи показали, що у радянську владу вірили, українська інтелігенція зокрема. Його друг Микола так щиро вірив у комунізм, аж до того, що застрелився. Цей епізод – чи за наміром творців чи без нього – мимоволі нагадує історію Миколи Хвильового. Але, якщо тут можна відчитати або дофантазувати цей підтекст, то чимало сюжетних моментів у фільмі незрозумілі, якщо не сказати неправдоподібні й алогічні. Втім, сюжет розвивається динамічно та швидко – усе за кращими традиціями Голівуду.

Почерк чи то штамп «made by діаспора» прочитується і відчувається у способі мислення головних героїв. Найзаповітніша мрія батька Юрка – виїхати до Канади. Після його смерті дружина тримає у руках буклет з інформацією про еміграцію: «…і був би він живий, і було б все добре», каже вона.

Якщо повернутись до тези, що фільм знятий, щоб розповісти світові про Голодомор, то можна знайти таке-сяке виправдання саме такого ракурсу – через історію кохання, зі сценами боїв та перепалок.

Але чи не найважливішим, попри інші благородні цілі, – із погляду глядача-українця – є зображення українців, які борються, які виступають і бунтують проти радянської влади. Вони йдуть у бій, хоч і невеликими силами, і – ще одна загадка – можливо, навіть окремими загонами двох рухів опору. Українці у «Гірких жнивах» – нація, що бореться, а не покірно терпить наругу.

Відвертого й натуралістичного, щоправда, на трагічну тему Голодомору у стрічці дуже мало. Документальні кадри вибивалися б з естетики фільму. Натомість, докладно показано злочини радянської влади: вона забирає зерно, вбиває без суду і слідства, грабує церкви…

«Гіркі жнива» чи Bitter Harvest покажуть у 45-ти країнах світу. Це чи не перша спроба розповісти світові про Голодомор в Україні в такий спосіб, аби масовий глядач прийшов і подивився. Тут буде любовна лінія, динамічна дія, харизматичні актори, мальовничі кадри, постановочні бойові сцени… І це ж добре, що Ігор Ігнатович знайшов 20 мільйонів доларів для фінансування цього проекту. І добре, що його покажуть у світі.

Кінострічку українською можна і не називати, скоріше – фільмом про Україну.