фото: www.lvivpost.net
Приїжджого легко ідентифікувати на світлофорі – він буде стояти і з подивом дивитиметься на натовп, що простує собі на червоне і незважає ні на що. Й дуже ображається, якщо хтось посміє висловити свою незгоду з такою дійсністю звуковим сигналом.
Оцініть цей декадентський шарм – люди злегка фліртують зі смертю (такий собі львівський клуб самогубців): ці романтичні перебіжки на заборонний сигнал світлофора, цей плавний хід по діагоналі, це легке потрапляння у сліпі зони. Просто паморочиться в голові від перспектив, що відкриваються…
Читайте також: Я обираю право мати вибір!
Момент: Вечір. Зупинка. Матуся з донькою перебігають вулицю Франка по діагоналі (через стовпчики перелазити не комільфо) і їх під акомпанемент гудків мало не збиває авто глибокого винного кольору. На тротуарі дівчинка щось експресивно говорить про водія, мама ж просто йде гордо піднявши голову. До переходу – метрів зо п’ять.
Момент: Ніч. Убер. Темна висока тінь (може дементор, хто там розбере) різко і динамічно міняючи напрям обходить маршрутки по дорозі. Водій встигає пригальмувати і змінити траєкторію (благо, рух односторонній). Й пояснює зблідлій мені, що тут це досить типова ситуація.
Читайте також: За кілька годин львівські патрульні оштрафували 16 пішоходів-порушників. Відео
Момент: Полудень. Проспект Свободи. Стою, дивлюся на червоний сигнал. Натовп стоїть. Раптом хтось, кому явно дуже треба, робить крок вперед. Решта, наче як сім’я сурикатів, впевнено крокує за вожаком. Скрегіт гальм, шум гудків. Тихенько стою, дивлюсь на все це (може, варто було приєднатися до забігу) і відчуваю себе ідіоткою.
Момент: Ранок. Готель «Львів». Здається, це місце творить дива. Всі стомлені, знеможені та немічні отримують друге дихання і впевнено крокують, чимчикують та перебігають чотири смуги перед маршрутками і тягнуть за собою безрозмірні важезні клунки, перелазять через парканчики і демонструють рекорди просто у годину пік.
Читайте також: Виховуймо наших дітей людяними
Може, всі корінні львів’яни мають філософський камінь у підвалі і регенерацію, як у Росомахи? Чи то чудодійна сила львівського пива? Або львівської кави? Чи вся справа у львівських пляцках? Як ходити так, наче вся вулиця – перехід; що жоден світлофор не зупинить тебе на шляху до мети? Поділіться секретом, а? Мені ж у місто треба вийти.
Марія Стахів,
літературна редакторка медіа-хабу «Твоє місто»
