Опера «Лис Микита»: сучасний бестселер

2796 0
Tvoemisto.tv пропонує рецензію на нову постановку Львівської опери за твором Івана Франка.
Фото надане Мирославом Отковичем

Фото надане Мирославом Отковичем

Кожне середовище, в яке ми потрапляємо, несе в собі власну естетику. Люди довкола нас, як носії культури, рефлексують на певні обставини і  наповнюють унікальним сенсом кожну деталь. Власне, такі рефлексії і взаємодії між людьми, творять якісний  культурний процес.

Свідком одного з них я став у Львівській опері. Тут впродовж лютого тривали напружені репетиції опери «Лис Микита» композитора Івана Небесного за поемою Івана Франка.  Велика команда творчих людей: сценографи, режисери, музиканти, актори, повітряні акробати та хористи – всі вони разом, без перебільшення,  створили унікальний культурний продукт.

Опера «Лис Микита» написана українським композитором спеціально на замовлення Львівської Національної Опери. Постановка має чим здивувати: від самого звучання до сценографії, яскравих костюмів та масок звірів, а також сучасних технологій 3D-проекції та світла. Але насамперед про те, що  залишилось за лаштунками.

Як відбувався творчий процес?

За умови повноцінної творчої свободи, заради результату, в колективі необхідна координація всіх ланок. Об'єднати художників спільною ідеєю, вибудувати ієрархію, вчасно дати імпульс кожному актору, бути прикладом дисципліни і пунктуальності, вселяти страх відповідальності і, водночас, бути поблажливим та давати час для роботи над помилками – все це робота режисера.

Власне, мені випала нагода спостерігати за роботою Василя Вовкуна у цій ролі. В процесі виникали  труднощі. Через це, інколи,  голос режисера звучав грізно, як у Отелло в опері Джузеппе Верді. Часом, навпаки, в стилі веселої драми опери Моцарта, голосом Дон Жуана, Василь Вовкун просив акторів бути більш «розкутими» та «сексапільними».

Далі був складний вибір, перед яким постає кожен режисер, - кому довірити головну роль. Для акторів,  вистава – це марафон. Можна прискоритись вже на старті, випередити всіх, але тоді є ризик збитися з ритму дихання і завчасно зійти з дистанції. Тому кожен береже сили до прем'єри. Але і тут потрібен баланс. Адже, саме на репетиціях, режисер дивиться і вирішує, хто з акторів вийде на сцену.

Мені довелось бути свідком маленького шедевру - перевтілення, коли актор, після невдалих спроб, таки знайшов власний образ свого персонажа. Від цього змінилась пластика його рухів, жестикуляція і звучання голосу. М'язи обличчя видали неперевершену міміку, коли вищир став схожий на усмішку і навпаки. Доповнив образ хижого звіра – відблиск очей, як рефлексія на  внутрішню драматичну напругу  актора.

– Вилитий Лис Микита! – режисер окликом фіксує вдалий образ!

Водночас повертається  до зали і запитує:

– Ви це бачите?

Повірте, таке не можливо не помітити.

Віталій Роздайгора в ролі Лиса Микити

Львівська опера: тут  ідеї «розправляють крила»

Щоб здолати прірву між задуманим і реальним результатом, потрібно використати правильні підходи. Для цього, як тільки в творчому колективі виникає влучна ідея, її підхоплюють і розвивають. Кожен пропонує нові змістовні доповнення. Наприклад, щоб зобразити ліс в львівській опері, у центрі великого кола над сценою, підвісили  декорацію у вигляді величезного пня. Далі на ньому з'явилась омела, тему тут же підхопили і розвинули в напрямку екології. Бо де тому Лису жити, коли дерева вирубують, а річки висихають?

Художниця по костюмах Ганна Іпатьєва для образів героїв використала еко-хутро. Сама структура костюмів багатошарова. Від найменших деталей, які самі по собі звучать, до загального вигляду. Матеріал підібраний таким чином щоб публіка в залі, при зміні кольору та ракурсу освітлення, бачила в героях спершу людей, а потім тварин. І навпаки. Взагалі світлові ефекти в опері «Лис Микита» – це окрема тема. Завдяки їм, немає чіткого поділу на темний зал і яскраву сцену. І глядачі і актори опиняються в одному дійстві. І не дивно. Між персонажами диких тварин на сцені і глядачами в залі, існує багато паралелей. Люди ,навіть, перевершують звірів, коли мова йде про хитрість, винахідливість, підступність, корисливість та обман, хай і заради власного виживання.

«Український прорив»

Що ще характерно вирізняє кожну професійну команду, зокрема це відчутно і у Львівській опері,  так це відсутність зайвого надриву і присмаку месіанства. Власну працю тут не трактують як  шедевр, на який усі повинні рівнятися. Навпаки побутує думка: ми зробимо ось так, а ви, якщо зможете, зробіть краще. Важливим є сам процес творення – наголошує директор львівської опери Василь Вовкун. І як би це пафосно не звучало, такий підхід дає справжній прорив в напрямку розвитку саме української опери.  Але поступ відбувається не так швидко, як ми б цього хотіли.

Як слушно зауважив, культурний критик та журналіст Володимир Молодій, «насамперед оперна бентега України полягає у радянській інерції театралів. Це високе мистецтво, а такий інтелектуальний продукт, як говорили радянські кліше, в Україні творити не здатні. Кілька винятків, як «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка чи «Запорожець за Дунаєм» існували хіба у рамках демонстрації вторинності української культури, як виключно комедійної, сільської. І схоже, що українські театри звикли до цієї тяглості, оскільки вже впродовж майже тридцяти років дуже кволо ініціюють щось нове».

За таких умов прем’єра  опери «Лис Микита» – це правильний сигнал всій театральній спільноті України. Для цього, навіть, існує спеціальна програма з амбіційною  назвою  «Український прорив».

В її рамках Львівська опера декларує розширення музичного діапазону світової класики і входження у європейський контекст з його різноманітними формами і стилями, викликами і провокаціями.

Водночас, пріоритетом є відродження саме новітньої української опери.

Державні чиновники у сфері культури, які часто відстають від сучасних процесів в  мистецтві, виступили з власною ініціативою. Зокрема міністр Володимир Бородянський пропонує щоб щонайменше 20% вистав у репертуарах театрів базувались на сучасних українських і світових творах. Хоча пропозицій конкретної матеріальної чи технічної підтримки, в реалізації власної ініціативи, міністр не надав. Це при тому, що середній бюджет постановки опери може становити 1,5-2 мільйони гривень.

Разом з тим, аналіз репертуару оперних театрів України, практично, свідчить про відсутність сучасних українських постановок. У Дніпро-опера жодного українського автора. Дещо краща ситуація у Харківській опері. Там є лише одна сучасна постановка – «Поет» Левка Колодуба, і та датована  1988 роком. Репертуар Національної опери України взагалі застиг на рівні вже згаданих класиків.

Тоді як в доробку львів’ян українських опер  загалом 5.  З них дві сучасні: «Мойсей» Мирослава Скорика  та  відтепер ще й  «Лис Микита» Івана Небесного.

«Лис Микита» – бестселер для сімейного перегляду

Досвідчені критики стверджують, щоб сформувати повноцінну думку про драматичний твір, його потрібно переглянути щонайменше тричі.  Спершу варто дивитися на оперу  як глядач, потім як слухач, а далі аналізувати  окремі сценічні моменти та  гру акторів.

Синтез жанрів перетворює сучасну оперу в дійство, яке нерозривно пов'язане з усіма рецепторами людського сприйняття.

Це добре відчувають присутні у залі люди, коли під час сцени суду на Лисом Микитою, ложі театру підсвічують червоні прожектори. Ефект максимальної присутності, створений технічними засобами, ще раз транслює  всім нам філософське запитання: «а чи не я на цій сцені?»  І головне в якій ролі?  Хитрого Лиса, правдолюбної Рисі, а чи Лева – корупціонера?

У повсякденній рутині життя, коли всі ми беремо участь в змаганнях на виживання, у нас пригнічуються рецептори справедливості. Ми перестаємо відрізняти що правильно, а що хибно. Щирість притаманна дітям, для яких насамперед написав казку-поему Іван Франко, відходить на другий план. Тоді як егоїзм і страх диктують нашу поведінку. А під тягарем влади особистість зазнає руйнування ще більше.

Режисер-постановник навмисне відмовився надмірно політизувати оперу. Хоча сприятливий ґрунт українського політикуму та суспільні реалії, самі підкидають таку думку. Василь Вовкун, як автор лібрето, вважає, що слухачі здатні зрозуміти і визначити  хто в нас хто.

«Наше все життя – війна є.

Кождий боресь в ній, як знає:

Сей зубами, той крильми,

Третій кігтями міцними,

Інший скоками прудкими …»

(уривок з казки Івана Франка «Лис Микита»)

 

Поема Лис Микита, видання 1891 року. Фото надане Домом Івана Франка

 

Основною  композиції в постановці опери режисер бачить судовий процес над Лисом Микитою:

«Це комедія суду, скоріше дійство для розваги, аніж пошук істини чи справедливості», – пояснює Василь Вовкун.

Таке трактування можна цілком зрозуміти. Попри те, що свою казку Іван Франко написав ще 1890 році, закладений у ній зміст, актуальний досі. Надто часто злочинці в Україні виходять «сухими з води» шляхом підкупу суддів та завдяки хитрощам. Відтак через незавершену судову реформу «комедія суду» стала нормою для українського суспільства.

Загалом художні складові опери «Лис Микита» настільки самодостатні, що, до прикладу,  костюми героїв  можуть стати окремою колекцією дизайнерського  одягу від Ганни Іпатьєвої. Музичні уривки  опери  Івана Небесного звучать легко і швидко запам’ятовуються. Це готові хіти. Чому б  їм також не дати окреме музичне життя через ротацію на радіо? Окрім того, унікальне оформлення світла – це особлива естетична категорія від литовця Арвідаса Буйнаускаса. При певній адаптації, це самодостатнє світлове шоу.

Вже зараз можна обережно передбачити, що постановка опери «Лис Микита» – це початок формування стилю  новітньої української опери, яка дедалі більше буде нагадувати мюзикл. А це,  відповідним чином, вплине на розширення інструментарію сценографів  та  жанрове різноманіття музики. Єдине, про що варто не забувати, то це про збереження опери як виду мистецтва, що безумовно є  важливою складовою розвитку сучасної української культури.

Фото надані автором

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також: