Перше демократичне скликання Львівської міськради або Як Львовом керувало 650 депутатів

1075 0
Вибори відбувалися за мажоритарним принципом, депутати мали недоторканність, їм відшкодовували витрати на діяльність і найбільш популярною була постійна комісія національного і духовного відродження.
Фото: Zaxid.net

Фото: Zaxid.net

Обмеження, які діють в Україні, на жаль, відсунули у бік інші важливі події та речі. Одна з них –  30 річниця (3 квітня) від підняття українського прапору над Ратушею. Це сталося більше, ніж за рік до проголошення Незалежності України. Як пише керівник управління «Секретаріат ради» Львівської міськради Юрій Лукашевський, також багато в чому випереджали свій час і  рішення, які приймалися 21 скликанням Львівської міської ради народних депутатів УРСР, яке буквально за рік стало першим (демократичним) скликанням Львівської міської ради незалежної України.

3 квітня 1990 року на сесії Львівської міськради ухвалено історичне рішення підняти жовто-блакитний прапор на будівлі Ратуші

Місцеві вибори. Вибори відбувались за мажоритарним принципом. Висувати кандидатів в депутати могли трудові колективи, збори мешканців за місцем проживанням або громадські організації (в трактуванні радянського законодавства КПРС – теж належало до громадських організацій). Вибори депутатів відбувалися у 2 тури. Переможець мав набрати 50%+1 голос від кількості виборців на окрузі.

Склад Львівської міської ради налічував 150 депутатів, усі обиралися по одномандатних округах. Крім міських, було ще  500 районних депутатів (орієнтовно по 100 у кожному районі міста). Тобто разом містом керувало 650 депутатів! (Цифри базуються на спогадах Василя Шпіцера у його книзі «Рікою пам’яті». На жаль, офіційної інформації про склад райрад у місті Львові у відкритих джерелах знайти не вдалось.)

Читайте також: Розширення меж Львова не уникнути. Чи буде від цього користь для мешканців?

Вибори відбулися у березні 1990 року і у них впевнену перемогу здобули кандидати від Народного руху України за перебудову, Товариства української мови, Товариства Лева. Вперше за 45 років місцева влада була в руках не комуністів.

Статус депутата передбачав цілий ряд пільг та привілеїв, визначених законом «Про статус народних депутатів в СРСР» від 21.12.1989 року. Найбільш суттєвими були неможливість притягнення депутата до кримінальної відповідальності чи звільнення з місця праці без згоди місцевої ради відповідного рівня. А оскільки багато тогочасних депутатів одночасно працювало у виконавчих органах міської ради, можна собі уявити, що почували вони себе достатньо незалежними від голови виконавчого комітету.

Міський голова Львова 1990-1994 роках Василь Шпіцер у своїх спогадах писав: «Депутата будь-якого рівня можна було звільнити з роботи лише з дозволу відповідної (районної, міської чи обласної) ради. Навіть догану йому можна було винести лише за погодженням з його колегами-депутатами. Це було жахливо, так і хочеться простогнати: «О, депутатська недоторканність! Скільки шкоди ти заподіяла!»».

Читайте також: Чи планують мешканці Західної України йти до церкви на Великдень. Результати опитування

До числа інших пільг належало право на безкоштовний проїзд в усіх видах міського транспорту, крім таксі. Також депутати мали можливість отримувати відшкодування коштом міського бюджету витрат пов’язаних із депутатською діяльністю (участь у сесії, засіданнях постійних комісіях), хоча на практиці на підприємстві, де працював депутат йому зараховували його участь у сесії як звичайний робочий день.

На той час не було у законодавстві інституту міського голови, а були дві окремі посади голова міської ради та голова виконавчого комітету ради. Депутати самостійно обирали голову міського виконкому та голову міської ради. Наприклад, після виборів у березні 1990 року головою Львівської міської ради було обрано Василя Шпіцера, а головою виконавчого комітету – Богдана Котика. До речі, Богдан Котик поєднував свою роботу із депутатством у тогочасній Верховній Раді УРСР 12 скликання, а Василь Шпіцер був ще депутатом Львівської обласної ради. В грудні 1990 року депутати своїм рішенням об’єднали ці дві посади в одних руках, обравши Василя Шпіцера також головою виконавчого комітету міської ради.

Перше демократичне скликання депутатів Львівської міської ради

Робота депутата полягала в участі в сесіях міської ради. Сесії складались із пленарних засідань, на яких приймались рішення ради, а також засіданнях постійних комісій, де попередньо обговорювались проєкти таких рішень.

Варто наголосити, що так само як зараз тоді усі депутати мали основне місце праці. Спочатку сесію проводили кілька днів поспіль із відривом від основного місця праці. В ці дні засідали постійні комісії та пленарні засідання. Пізніше був напрацьований алгоритм проводити пленарні засідання раз на два тижні по четвергам. До речі, традиція проводити пленарне засідання у четвер збереглась і до тепер.

Цікавою «фішкою» тих часів були так званий «день депутата», один день в місяць, який виділявся для роботи депутата з виборцями. Депутати могли отримати компенсацію із міського бюджету за цей день.

Читайте також: Відомий дизайнер виділив 1 млн грн на обладнання для лікарень Львова і Коломиї

На жаль, це починання так і не отримало продовження вже в незалежній Україні, чомусь досі вважається, що депутати це особлива порода людей, яким не потрібно забезпечувати себе та свої сім’ї, тому вони мають працювати для громади на волонтерських засадах.

Постійні депутатські комісії. Таких у першому скликанні було – 15. Депутати могли входити до складу двох комісій одночасно. Найбільш популярною комісією була постійна комісія національного і духовного відродження. Експертами у цій сфері себе відчувало аж 26 депутатів.

Взагалі першим рішенням ради було створення 2 квітня 1990 року постійної комісії мандатної і депутатської етики. До повноважень цієї комісії належало розгляд питання про визнання повноважень новообраних депутатів, а також «підтвердження правильності рішення міської виборчої комісії про визнання виборів недійсними по деяких виборчих округах».

Однією з перших ухвал був демонтаж пам’ятника Леніна на площі перед театром Опери та балету

Чи не найбільшою проблемою для депутатів першої каденції був брак управлінського досвіду. Ось як про цю проблему пише Василь Шпіцер: «Я свідомо не брав у лапки слово «патріот», бо ці люди справді були патріотами, але, на жаль, ні «патріот», ні «файний хлопець» не є професією. А коли він – відома людина – не дає собі ради з роботою, то починає звинувачувати всіх, тільки не себе. Це було чи не найбільшим лихом Львівської міської ради (та й обласної теж) у період 1990-94 років».

Можна уявити, наскільки важко організаційно було провести сесію із 150 депутатів, коли тобі не доступні не те, що електронна пошта, а навіть елементарний копіювальний апарат. Усі проєкти рішень готувалися на друкарській машинці. Ознайомитися з ними можна було лише на засіданні постійної комісії. Голосування одного питання тривало, щонайменше, кілька хвилин поки лічильна комісія порахує голоси.

За такої ситуації, швидше за все, реальна влада була в руках функціонерів, які мали доступ до документів. А ще уявіть, що такий функціонер був депутатом, скажімо якоїсь ради, і відповідно наділений недоторканністю та додайте постійне перетягування канату між міськими та районними депутатами за більшу кількість грошей, повноважень та  менше відповідальності.

Читайте також: Депутати посилили відповідальність за підпал трави

Однозначно, що така ситуація не сприяла керованості та розвитку міста. До честі, депутатів першої каденції, їм вистачило політичної волі та мудрості прийняти цілий ряд визначальних для розвитку Львова рішень, в тому числі проголосувати за ліквідацію у місті районних рад та за зменшення депутатського корпусу міської ради. Рішення, які суттєво вплинули на якість управління містом на багато років вперед.

Важливі ухвали депутатів першої каденції, які передають дух цієї епохи:

  1. Про застосування Українського Національного прапора у місті Львові від 3 квітня 1990 року. На підставі цього рішення український блакитно-жовтий прапор було вивішено на Ратуші та на інших адміністративних будівлях міста Львова замість або поряд із червоно-синім прапором УРСР.
  2. Про Декларацію Львівської міської Ради народних депутатів 21 скликання від 3 квітня 1990 року. Одне з перших рішень Ради, в якому депутати чітко окреслили як мету своєї діяльності здобуття Україною своєї незалежності.
  3. Про Герб міста Львова від 5 липня 1990 року. Ухвала передбачала відновлення застосування історичного герба міста.
  4. Про пам’ятник Леніну у місті Львові від 14.09.1990. Рішення передбачало демонтаж цього пам’ятника на площі перед театром Опери та балету. Цього ж дня рішення було виконано, подія зібрала понад 50 тисяч львів’ян і символізувала кінець епохи.
  5. Про комунальну власність Львівської міської Ради народних депутатів від 14.09.1990 року. Сміливе рішення вважати комунальною власністю міської Ради весь житловий і нежитловий фонд, що знаходився на території міста, крім індивідуального, кооперативного і відомчого житла. Містить прохання до Верховної Ряди у встановленому порядку передати названі об’єкти в комунальну власність.
  6. Про залучення водіїв міських транспортних підприємств на сільськогосподарські роботи від 11.07.1990 року. Із тексту рішення: «На транспортних підприємствах м. Львова склалося критичне становище із забезпеченням водіями. У Львівському трамвайно-тролейбусному управлінні, АТП 14630, 14622 водіїв менше нормативної чисельності близько 300 чоловік. В той же час, військомати призивають водіїв цих підприємств на військові збори для збирання врожаю в інших регіонах Союзу РСР».
  7. Про використання квартир, що звільняються у зв’язку з виїздом громадян за межі СРСР від 11.07.1990 року і пов’язане із ним рішення Про самоуправне зайняття житлових приміщень в м. Львові від 14.09.1990 року. Із тексту ухвали: «Останнім часом особливо небезпечним і масовим стало самоуправне зайняття вивільнених квартир, внаслідок чого порушується соціальна справедливість, міське господарство несе значні економічні збитки, а органи виконавчої влади – втрату довір’я в громадськості».
  8. Про перерозподіл повноважень між Львівською міською, районними, Винниківською міською, Брюховицькою і Рудненською селищними Радами народних депутатів від 11 квітня 1991 року. Це рішення стало основою для функціонування органів місцевого самоврядування у цих громадах. Нагадаю, що усі ці громади формально входять до складу відповідних районів міста Львова, а їхні мешканці мають можливість обирати своїх депутатів та депутатів Львова.
  9. Про прийняття стадіону «Україна» у комунальну власність м. Львова від 27 листопада 1992 року. Також передбачало надання стадіону футбольному клубу «Карпати» в оренду на 5 років.
  10. Про договір про співпрацю між Львівською і Сімферопольською міськими Радами народних депутатів від 29 червня 1993 року. Тільки зараз можемо сповна оцінити наскільки важливим було тоді тримати такі контакти та зв’язки.
  11. Про стан транспортного обслуговування у м. Львові та заходи щодо його стабілізації в 1994 році. Комплексний документ для врегулювання функціонування пасажирського транспорту Львова. Включало в себе бачення щодо першочергової реконструкції та будівництва вулиць, наприклад будівництва магістралі від вул. Тунельної до вул. Шевченка. Також містив ряд пропозицій щодо покращення виробничої дисципліни, зокрема: «Залучити для патрулювання на маршрутах пасажирського транспорту загони УНСО».
  12. Про затвердження генерального плану м.Львова від 29 червня 1993 року. Документ який мав визначати містобудівний розвиток Львова до 2010 року. На практиці із нього було втілено дуже мало.
  13. Про санепідслужбу м.Львова від 24 червня 1994 року. Спроба створити міську санепідстанцію і міську дезинфекційну станцію. Пізніше держава забрала ці функції.
  14. Про кількісний склад Львівської міської Ради народних депутатів від 24 березня 1994 року. Рішення передбачало зменшення кількості депутатів утричі із 150 до 50.
  15. Про формування органів самоврядування в м. Львові від 19 травня 1994 року. Передбачало ліквідацію районних рад у місті Львові.

Переконаний, нам є за що пам’ятати депутатів першої каденції і це не тільки піднятий Національний прапор на вежі Ратуші. Шкода, що епідемія COVID-19 завадила належним чином вшанувати ювілей цієї події та її учасників. Думаю, крім урочистостей, палких промов та грамот, які обов’язково ще будуть, фахове дослідження та осмислення праці депутатів першої каденції було б напевно найкращою подякою від нашого покоління.

Цей блог став можливий завдяки ініціативі  управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради оцифрувати та оприлюднити усі наявні в архіві міської ради ухвали, починаючи з першої каденції. Ознайомитися із їх текстами можна за посиланням https://city-adm.lviv.ua/lmr/docs-decisions-by-session.

Фото: Львівська міська рада, Збруч та Радіо Свобода

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 


...

Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!