Вірші на стінах: гарно, але

18204 2
Ситуація, коли кожен може написати на стіні все, що заманеться, і кожен може зіпсувати чужу працю, ненормальна. Потрібен редактор.

Зізнаюсь: висловлюватись на цю тему я побоювався. Бо знаю, що є чимало людей, які негайно оголосять мене примітивним ретроградом, який не розуміє ні мистецької цінності, ні соціальної значущості ґрафіті. До того ж, не маю я й певної відповіді на сакраментальне запитання «воно тобі заважає?», і відчуваю, що в міському середовищі мають право на існування різні речі, зокрема й ті, що мені не подобаються.

Рішучості додала історія з багатостраждальним віршем Богдана Сольчаника на стіні старого трамвайного депо, який у черговий раз замалювали. А тепер обіцяють – у черговий раз – відновити. Боротьба активістів, які прагнуть ушанувати пам’ять убитого на Інститутській майданівця, і маляра, який бачить у буквах на стіні лише бруд, глибоко символічна. Метафорична, я б сказав. І її могло би не бути.

Мені імпонує сама ідея поезії на стінах. Project#1, зокрема: небайдужі львів’яни, які знаходять вільні стіни та каліграфічно пишуть на них тексти класиків і сучасних поетів. Вірші зі львівських стін часто потрапляють в об’єктиви туристів, це одна з візитівок міста. Це так здорово, коли на пошарпаній трансформаторній будці поруч із трафаретами, матюками й безглуздими «теґами» – дич поруч, зря і тому подібне – трапляється Антонич або Іздрик. Багато говорить про нашу культуру, про те, що це місто не безнадійне.

Є й настінні поезії іншого гатунку. Наприклад, ті, що їх пише юна поетка під псевдонімом Оливка, додаючи посилання на свою сторінку в соціальній мережі «Вконтакте». Звісно, про смаки не сперечаються, і я не сумніваюся, що багатьом це може бути до душі. Наприклад, нещодавно одна моя київська знайома захоплено поширила фото з віршем «ти няшкою завжди побути встигнеш, а зараз треба тупо напролом». І їй, і багатьом її читачам ці рядки сподобались.

Наче й логічно: якщо «Говори зі мною» Іздрика чи лірика Ліни Костенко доречні на стінах історичних кам’яниць, зведених двісті-триста років тому, то чим гірша юна львів’янка Оливка? Хто вповноважений судити, де мистецтво, а де підліткова графоманія?

Проте повна свобода писання на стінах має свої мінуси. Я вже бачив кілька віршів Project#1, спотворених вільнодумними рицарями балончика. Хтось із них уважав за необхідне дописати на рядках поезії гасло «Україна – не християнська держава». Комунальники перелякано замазали напис білою фарбою, ще дужче спотворюючи стіну.

Я теж міг би висловити свою антипатію до віршів Оливки, взявши балончик із фарбою (вони лишились у мене з часів боротьби проти російських банків), прийшовши вночі до стіни й замалювавши її витвір. Ризикував би потрапити до рук патрульних і сплатити штраф за адміністративне правопорушення. Втім, на такий самий ризик раніше пішла авторка…

Але, можливо, краще було б цілісно й раціонально підходити до поетизації стін? Наприклад, погодитись, що вірші на стінах писати можна, але спершу потрібно продумати й пояснити, чому саме цей і саме тут. Project #1 отримав картбланш від міської ради, проте навряд чи будь-якому поєднанню слів, написаних у стовпчик, місце на стінах, особливо в історичному центрі міста. Проста, прозора й логічна процедура отримання дозволу на мистецьке ґрафіті мала б не лише відсіяти відносно неякісні тексти, а й гарантувати, що міська влада захищає те, що зроблено легально. І повертає стінам, розписаним самовільно, нормальний вигляд. Навіть якщо вірші непогані.

Комісія, щоб схвалювати або банити вірші, не знадобиться – радше літературний редактор. Я чув цю думку – що містам потрібні редактори, люди з смаком і чуттям до тексту – від засновниці «Медузи» Галини Тимченко, і мені сподобалась. Така людина була б корисною не лише для настінної поезії, а й для вивісок, зовнішньої реклами та інших елементів тексту, які виставляються на загальний позір.

І ще: не забуваймо, що написи на стінах – не єдиний спосіб зробити поезію доступнішою й популярнішою. Є публічні читання, літературні фестивалі не лише під час Форуму видавців, вуличні виставки на портативних стендах і ще багато альтернатив балончику і «тупо напролом». 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (2)

Додати коментар
18 Квітня, 2017 06:13
Ярік Авторе, погоджуюсь і вдячний, що висловив не лише мої думки із цього приводу. Я вже досить давно побачив фотографії цієї Оливки на сторінках львів'ян та гостей міста. Перейшовши за посиланням, яке вона, до речі, раніше писала біля "Оливка", написав їй своє "Фе". Відповідь отримав досить агресивну і якусь неадекватну. Цитую ''хейтерів - як і поціновувачів мистецтва - треба знати в лице'', що я диванний критик і сам нічого не роблю для Львова.
17 Квітня, 2017 17:39
Ю.Г. Редактор місту точно потрібен. А то й не один, бо роботи зі всіма написами по місту багато.