Умовне фото / Unsplash

У 1882 році в Берліні німецький мікробіолог Роберт Кох оголосив про відкриття збудника туберкульозу, виявивши бактерію, відому як паличка Коха, що провокує зараження цією хворобою. Лікар здобув за це відкриття в 1905 році Нобелівську премію. Відтоді був відкритий шлях до діагностики та лікування туберкульозу. Недуга стала виліковною, хоча залишається однією з найбільш смертоносних. Всесвітній день боротьби проти туберкульозу має символ – білу ромашку, що означає здорове дихання.

Роберт Кох

У Львові працювало чимало видатних лікарів-фтизіатрів, які писали хронологію цієї галузі медицини своєю відданою працею, починаючи з ХІХ століття. Майже одночасно з відкриттям Роберта Коха Галичина включилася в активну боротьбу з цією хворобою, що й не дивно, бо саме наш край дуже потерпав від великої кількості хворих на туберкульоз.

ХХ століття було нелегким: війна за війною, низький рівень життя населення, відсутність ранньої діагностики, захисту, ліків. Усе це призвело до масового поширення недуги. 

Проте тут з’явилася ціла плеяда талановитих лікарів, які своєю самовідданою титанічною працею рятували львів’ян і жителів нашого краю. У 1949 році почали робити щеплення вакциною БЦЖ, новонародженим через рот, а дітям молодшого віку нашкірно. З 1962 року в області запровадили внутрішньошкірну вакцинацію, а з 1975 року – внутрішньошкірну туберкулінову пробу (реакція Манту).  

Умовне фото / Unsplash

Зважаючи на стан хворих та їхню кількість, лікарі Львівщини добре розуміли, що для подолання недуги треба насамперед ізолювати пацієнтів. Чітка система нагляду за ними дала результати – рівень захворюваності почав знижуватися.

Велике значення було надане будівництву і відкриттю нових санаторних протитуберкульозних закладів.

На початку ХХ століття ще не було ні вакцини проти туберкульозу, ні неспецифічного лікування, і довший час вважали, що найефективнішими ліками від сухот є свіже повітря. Багатші їздили на гірські курорти Швейцарії та острови Італії, а бідніших треба було лікувати тут.

Літниій павільйон протитуберкульозного санаторію у Голоско біля Львова. Стара листівка /Фотографії старого Львова

Тоді й почали створювати спеціалізовані заклади. Одним із перших у Львові був «Народний санаторій для грудних хворих», який у 1910 році на околиці Львова – в селі Голоско (зараз вулиця Замарстинівська , 274 ) – заснував професор Юзеф Вічковський. Частину території для будівництва санаторію подарувала львівська купецька родина Рідлів. Лікувальний заклад звели в мальовничій місцевості: сосновому лісі, на схилах Розточчя.

Корпус протитуберкульозного санаторію у Голоско біля Львова (вул. Замарстинівська, 274), споруджений у 1930-ті рр. Світлина із путівника по Львову 1930-х рр. / Фотографії старого Львова

Цікаво, що теперішній ОХМАТДИТ на пагорбі поруч із Високим Замком (вулиця Лисенка) теж будували в 30-их роках ХХ століття як протитуберкульозний санаторій для дітей.

Будівництво санаторію Каси хворих. Початково він був призначений для лікування хворих на туберкульоз. Нині в будівлі Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит». Світлина 1928 р.

На нинішній вулиці Озаркевича коштом митрополита Андрея Шептицького була споруджена «Народна лічниця». Саме в ній уперше поставили рентген-апарат для масового огляду населення, ба більше, там почало працювати фтизіатричне відділення. Згодом поблизу Львова, в Брюховичах, побудували дитячий протитуберкульозний санаторій. Відчиняли свої двері для хворих інші лікувальні заклади. Появилися диспансери, садочки інтернати тощо. Ось декілька локацій, на яких вони були відкриті: Пасічна, 36, Устияновича, 14, Лемківська, 24, Ірини Вільде, 41, Личаківська, 24 та 233,  Антоновича, 80, Бой-Желенського, 5.

Будівлі Народної лічниці ім. Митрополита Андрея Шептицького. Світлина 1900-х рр.

До речі, уперше в Україні L-форми збудника туберкульозу дослідила і описала в науковій праці львівська професорка Хома-Лемішко.

Загалом кажучи, всі досягнення у фтизіатрії на Львівщині – і практичні, і наукові – безпосередньо пов’язані з видатними особистостями, кожна з яких заслуговує на окремий допис.

Ціла плеяда лікарів рятувала хворих від цієї страшної недуги. В 1939 році на кафедрі терапії медінституту почали викладати курс із проблем туберкульозу. В 1951 році створили окрему кафедру туберкульозу, яку очолив професор Іван Стукало. Він, зокрема, вивчав вплив клімату на хворобу, досліджував кровоплин під час неї, залишив після себе багато учнів та послідовників. Серед них польський лікар, який навчався у Львові, Леслав Венгрженовський (людина-легенда), «народний лікар» Мар’ян Панчишин, якому поставили пам’ятник в нашому місті, професор Юрій Кулачковський, Володимир Кишакевич, який здобув освіту в Бельгії, але повернувся в Україну лікувати хворих, Г. Шахінді (ініціатор будівництва нового обласного диспансеру ) та інші. А ще Іван Стукало створив словник з лікування туберкульозу.

Мар'ян Панчишин

Варто зазначити, що львівські лікарі здобули визнання не лише в Україні. а й у цілому світі, врятували тисячі життів, знизили рівень захворюваності та, що надважливо, накопичили безцінний досвід боротьби із сухотами і передали його наступним поколінням фахівців. Тож маємо ким і чим пишатися.

Сьогодні раджу піти в сосновий ліс подихати свіжим повітрям. Наша імунна система буде нам вдячна за це. Подякуймо всім медикам, які рятують наші життя, і будьмо здорові!