Будувати Україну під AC/DC. Як я була волонтеркою БУР

2584 0
Чому молодь готова їхати в інші міста та вчитись робити ремонти.
Фото: Дарія Скрипнюк

Фото: Дарія Скрипнюк

Завдяки «Львівській освітній фундації» у різних містах України волонтери допомагають багатодітним сім’ям, ветеранам та людям з інвалідністю робити ремонти. На одному з таборів «Будуємо Україну разом» працювала студентка Українського католицького університету та журналістка Дарія Скрипнюк, яка ділиться цим досвідом спільної роботи заради інших.

Колись у гуртожитку ми з подругою заїжджали в кімнату, де треба було оперативно поклеїти шпалери, занести меблі і позаклеювати вікна. Після цього я думала, що навчилась робити ремонт — аж поки не потрапила в БУР.

«Будуємо Україну разом» — це культурно-освітній проект БО «Львівська освітня фундація». Його учасники допомагають багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю та учасникам АТО робити ремонти. Також волонтери створюють у різних містах простори для розвитку молоді — вільні простори.

Проект шукав відеографку і я погодилась. Табір проходив в місті Малин, що на Житомирщині. Коли вночі виходила з потяга зі спальником та карематом у руках, то зі спини почула: «О, бурівців видно здалека».

Читайте також: «Будуємо Україну разом». Як волонтери зводять стіни довіри для України

Півгодини ми їхали через ліси та поля. Будівля волонтерів розміщувалася у Євангелістському таборі, біля озера й лісу. Ми мешкали у кімнатах по 8-9 людей: дівчата окремо, хлопці окремо. У довгому коридорі стояв стіл, за який влізали майже всі 40 волонтерів та координаторів, поруч кухня — маленька кімната з плитою, холодильником та ящиками з печивом і яблуками. За будинком були два шланги, примотані до дерев’яної палиці: там ми мили посуд, ноги і чистили зуби. Душ у невеликому приміщенні був трохи далі. Аби помитись під гарячою водою, доводилось рано вставати — або ж холодна вода чи літній душ зі шлангу.

Організатори обирають об’єкти, на яких працюватимуть, ще взимку, за кілька місяців до початку таборів. Про сім’ї, які потребують допомоги, дізнаються через соціальні служби, волонтерські організації, або через знайомих чи навчальні заклади. Як розповідала координаторка табору Віра Піонерська, знайти родину, яка не лише потребує допомоги, але й заслуговує на неї, буває важко. Наприклад, БУР не працює з сім’ями, де є нарко- чи алкозалежні, бо 3 тижнів буде замало, щоб щось у них змінити.

Перший об’єкт, який я фільмую — майбутній громадський простір. Раніше тут була Станція юного техніка, але будинок майже 10 років не використовували, тому міська влада дозволила зробити з нього місце для зустрічі молоді.

Ми працюємо на другому поверсі: дві кімнати і мансардне приміщення. Під дахом — купа радянських плакатів. Спершу треба обдерти кілька шарів фарби зі стін. Довкола — стіна пилюки, але усі мали спеціальні маски та окуляри. З великої колонки грають System Of A Down і всі, хто знають слова, голосно підспівують через маски.

Два з п’яти об’єктів БУР у Малині — будинки багатодітних сімей. В одній є четверо дітей, для них бурівці обладнують ванну кімнату. Зазвичай волонтерам пропонують залишитися на обід. Господиня ж цієї сім’ї не пропонує, а відразу ставить на стіл суп, макарони, картоплю і (напевно) все, що має — і кличе їсти.

Поки дівчата з хлопцями таскають каміння, діти з цієї та сусідньої хати спостерігають за ними. Хочуть познайомитись — але соромляться. Вже коли ми будемо їхати додому, вони подарують нам власноруч сплетені браслети з маленьких резинок.

Для іншої сім’ї ми перекриваємо дах. У цьому будинку теж четверо дітей. Чесно кажучи, стає не по собі, коли бачу такі сім’ї: діти вміють ловити рибу руками, але не вміють розчісуватися, миються у річці і вештаються цілими днями самі по собі. Попри все, свою маму вони обожнюють — це дуже помітно.

На цей раз грає AC/DC. Хлопці без футболок ламають молотками прибудову біля хати, яка згоріла. Потім встановлять новий дах. Спекотно. Дівчата в тіні складають вцілілі цеглини під паркан, час від часу міняються роботами з хлопцями.

Старший син, якому десь 12 років, запрягає коня. Закидаємо все сміття на віз, сідаємо поруч і їдемо на смітники. Дивно їхати містом, поміж машин та поліцейських, возом з кіньми.

На об’єктах з волонтерами працює майстер, який вміє і знає, як правильно обдирати стіни, замішувати суміш та шпаклювати. Таких майстрів у таборі стільки, скільки ж і об’єктів. Ці хлопці керують робочим процесом та слідкують, щоб волонтери безпечно поводилися з інструментами та будівельними матеріалами.

Робота триває 5-6 годин на день, потім автобус забирає всіх назад до табору — на обід. Після кількох годин вільного часу стартує освітня програма: TED-talks, майстер-класи, перегляд фільмів чи командні ігри. У перший вечір ми познайомилися з Вітьою. У нього від народження проблеми з опорно-руховим апаратом, тому я дещо здивувалась, коли його побачила тут. Запитала, як він сюди потрапив, а він розсміявся і сказав, що це вже вдруге волонтерить на БУР.

«Коли заповнював анкету — довго думав, що мені написати. Було дуже страшно, бо я на ремонтах не розуміюся, ніколи не займався нічим подібним. Коли розмовляв з одним із керівників БУРу, то довго думав, що йому сказати. По телефону сказав, що я людина з інвалідністю, запитав чи беруть вони таких. В мене запитали чи я самостійний, чи можу щось робити, я сказав — так. Так я приїхав вперше і втягнувся», — згадував Віктор Барбінягра.

Кожного року до БУР долучаються іноземці: італійці, американці чи французи — усі, хто якимось чином знаходить інформацію про проект. Наприклад, Дейлон з Чикаго, який вже рік він вчиться в УКУ про БУР йому розповів викладач.

Деякі з учасників мають стабільну роботу, деякі приїжджають сюди з дітьми чи домашніми тваринами. Кажуть, їм подобається допомагати людям, тому вони тут.

Я була з волонтерами недовго, але коли ми прощалися, складалось враження, ніби ми знайомі вже кілька років. Спільна робота зближує: працюєш разом і забуваєш про свої проблеми. Та головне лише за три тижні можна створити для інших кращі умови життя.

Фото Дарії Скрипнюк

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!