Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак

1446 0
Як львів’янка захопилась живописом, щоб зібрати себе докупи, та доросла до персональних виставок у галереях та майстер-класів.

Львів’янка Тетяна Гамрищак – художниця-самоук, проте мала вже п’ять персональних виставок, а її роботи є у приватних колекціях в Україні, Німеччині, Австрії, Іспанії, Ісландії, Італії та Британії. Вона проводить майстер-класи з малювання в техніці акварелі у Ботанічному саду та Національному музеї імені Шептицького. Тетяна навчалася на романо-германській філології та працює в дипломатичному представництві, а тепер опановує новий фах – психологію. Мисткиня розповіла Tvoemisto.tv про те, як почувається самоук у світі живопису, про створення асоціативних карт для настільної гри та про те, як мистецтво допомагає позбутись внутрішніх страхів та комплексів.

Малювати я навчилась без сторонньої допомоги. Почала сім років тому. До самоуків досить скептично ставляться, але потрібно багато й ретельно працювати, щоб самому досягти успіхів у обраній сфері. Талант без праці та відшліфовування майстерності нічого не вартий. У мене був період у житті, коли я малювала кожного дня по кілька годин – «вимальовувала руку». Хотіла, щоб рух пензлем був чітким, а слід на папері – довершеним.

Я не відірваний від решти світу митець, який живе лише своїми картинами: працюю, спілкуюсь з людьми і надихаюсь навіть роботою з документами. Усі навички, здобуті під час навчання та праці, я беру з собою в мистецтво. Звичайно, спершу в мене не було жодних знайомств у мистецькому середовищі і потрапити на ринок, продавати картини колекціонерам та організовувати виставки здавалось нездійсненним бажанням.

Утім, я не боялась ходити галереями та показувати свої картини. Мені радили попрацювати над роботами, створити серію картин на певну тематику, однак ніхто мені не відмовив, не порадив полишити малювання і не критикував. Варто не боятися та пропонувати свої твори кав’ярням, галереям чи музеям. Не боятись – важлива навичка для художника-початківця. Було б непогано проводити «курси виживання» для випускників творчих професій. Назагал, у художника повинен бути свій агент – людина, яка займатиметься промоцією та продаватиме роботи. Якщо митець зосередиться на продажі та просуванні роботи на ринку, у нього просто не буде часу та натхнення писати картини, а Муза залишиться непоміченою.

Ринок мистецтва досить строкатий, а чітких критеріїв оцінки вартості робіт немає: усе залежить від амбіцій та можливостей автора. Багато молодих художників через свою напористість та підприємливість стають відомими та дорого продають твори. Зараз моїми картинами цікавляться колекціонери, я роблю авторські футболки та светри – творчість сама себе фінансує. Можливо, простіше існувати у сфері мистецтва, якщо ти не тільки художник.

Шукати натхнення можна і в роботах інших художників. Проте, коли я бачу картини, які перегукуються із моєю творчістю, намагаюсь пройти якомога швидше. Чому? Якщо картина сподобалась, вона залишається у підсвідомості і тоді мимоволі починаєш відтворювати її елементи та кольори у своїх роботах. Тому зловживати цим не варто.

Мені подобається спілкуватись з людьми, тому радо погодилась проводити майстер-класи у Національному музеї Шептицького. Я – не академічний викладач, мої методи навчання можуть відрізнятись від затверджених в університетах. Завжди кажу учням: не потрібно копіювати відомі роботи чи точно відтворювати навколишні краєвиди, варто створювати власний світ. Я поважаю реалізм, проте не прагну фотографічної точності. Можна довести до перфекціонізму техніку виконання, але у такій роботі не буде відчутна особистість художника. На майстер-класах я допомагаю учням малювати, але завжди прошу виправити мазок мого пензля своїм.

Я не проводжу майстер-класи для дітей – як на мене, їхня творчість та фантазія не потребують додаткових стимулів. Мені подобається працювати з дорослими людьми – тут творчість перегукується із психологією. Усі ми маємо багато упереджень, внутрішніх бар’єрів та комплексів, які накопичуємо протягом усього життя, і коли людина починає малювати, усі її переживання відображаються на полотні. Мені цікаво, чому людина, наприклад, боїться малювати широкими мазками, чи чому не використовує багато кольорів, чому не показує свої картини іншим. Я сама через це пройшла, отже можу ділитись досвідом та переконувати, що саме Ваш стиль роботи є правильним та цікавим. Апріорі неможливо подобатися усім, спершу варто визначити власні пріоритети.

Я намагаюсь виставляти свої роботи у галереях раз на рік. Мені пропонують показувати роботи з попередніх виставок, але я не хочу заповнювати галереї тільки через те, що там з’явився вільний простір для експозиції. Виставка – це виснажлива та клопітка, проте необхідна для розвитку художника, робота над серією картин, об’єднаних спільною ідеєю. Кожна виставка для митця – це відчутний стрибок вперед, творчий процес, який захоплює та надихає. Виставки робити варто, навіть не в дуже відомих залах, щоб показати картини не лише друзям, знайомим та підписникам у соціальних мережах, але й критикам та іншим художникам.

Конструктивна критика надихає та допомагає. Мені пощастило зустріти лояльних та професійних людей, які дали слушні поради на початку мого захопленням малюнком. Без цих настанов я б не досягла того рівня, який маю зараз. Але критикувати слід дуже дозовано, бо, як відомо, творчі люди вразливі. Є багато випадків, коли людина кілька десятків років жила із упевненістю того, що вона нездара, а потім виявляється, що це були коментарі некомпетентної людини. Тому треба визначити, до чиєї критики будете прислухатись, а чию просто слухати.

Я почала малювати, бо хотіла розібратись у собі, зрозуміти свої почуття та скласти себе докупи. У мене на той момент була хороша робота, мені не потрібно було шукати альтернативних шляхів заробітку чи сатисфакції у професії. Проте у мене було відчуття, що я ходжу східцями уверх-униз, а двері так і не можу відчинити. Творчість відкрила мені інший світ та дала багато життєвої енергії. Я нарешті стала тією людиною, якою, здається, завжди повинна була бути, але через низку причин не могла. Щоб зрозуміти, що саме зі мною відбувається, почала вивчати психологію.

Тепер я розумію свої перші роботи, значення їх символів та кольорів. У мене таке враження, що я наче «роздягнулася» перед людьми, коли написала відверті метафоричні картини. На початку в мене було багато чорно-білих робіт, я зображала трансформованих людей, малювала абстрактні картини: цими роботами наче виплеснула усі свої емоції на полотно. Мені подобається жанр ню і глибокі філософські картини, проте зараз я малюю кольорові квіти.

Я не одразу малювала у техніці акварелі. Амбітний самоук, як правило, починає свою творчість із картин олійними фарбами. Мені радили спробувати зробити малюнок аквареллю, адже вона розвиває художника та навчає колористиці. Проте я не знаходила зайвого часу для спроби. Одного літа я була волонтером у дитячій лікарні і пішла до крамниці по фарби. Придбала дітям акварель, а заразом і собі. Коли я створила свою першу картину новими фарбами, зрозуміла, наскільки мені комфортно й цікаво працювати у цій техніці. І тільки тоді, коли почала пояснювати на майстер-класах, побачила, наскільки складно писати аквареллю.

Акварель по-мокрому – це наче живий організм, який розтікається, дихає та не терпить вагань. Аквареллю виконані й метафорично-асоціативні карти до гри «Сторіс», яку ми створили разом із моїми однокурсниками-психологами. На таких картках кожен зможе сам домалювати в своїй уяві певний образ. Коли я сідаю за акварель, чітко собі уявляю, що повинно вийти в кінцевому результаті, інакше фарба просто хаотично розтечеться по білому листку. Для гри я намалювала 60 карт із яскравими символами, які використовують психологи у практичній роботі з клієнтами. Ми ж із таких карт зробили настільну гру, учасники якої повинні самостійно домалювати в уяві картинку та придумати історію. Так мені вдалось поєднати любов до малювання із навчанням психології.

 

Катя Москалюк

Люди Твого Міста