Від учора у Львові учні середньої і старшої школи знову перейшли на дистанційне навчання, а з 19 березня і молодші школярі залишатимуться удома – через погіршення ситуації з коронавірусом їх відправили на канікули.

Про те, як карантинні обмеження, дистанційне навчання та вимушена ізоляція впливають на психіку дітей і підлітків, в експрес-інтерв’ю Tvoemisto.tv розповіла Анастасія Скаковська – психологиня Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медцентру, спеціалістка психологічної служби Львівського університету імені Івана Франка.

Розкажіть, будь ласка, із вашого досвіду, як пандемія коронавірусу та пов’язані із нею обмеження впливають на психіку дітей?

Почнімо з того, що ситуація пандемії є незавершеною ситуацією, як, до прикладу, війна, що триває на Сході України. Такі незавершені тривалі ситуації викликають напруженість, стрес.

Під час карантину у дітей збільшилось відчуття внутрішньої тривоги, страху. Пандемія, карантин похитнули базове відчуття безпеки, адже доводиться справлятись із новою ситуацією, що є неконтрольованою. А діти є більш вразливими і чутливими, ніж дорослі, тому важливо, як до карантину ставляться дорослі, як вони справляються із ситуацією. Діти і батьки – дуже взаємозалежні. Діти так само відчувають розгубленість у цій ситуації, можуть відчувати агресію.

Читайте також: Львів закривають на посилений карантин. Що і як працюватиме

На емоційний досвід дітей впливає досвід родини – можливо, хтось тяжко перехворів на Covid-19 або родина зіштовхнулась зі смертю близьких, знайомих. Це піднімає у дітях власні страхи смерті, відбувається травматизація.

Окрім того, діти потребують власного дитячого світу, де є спілкування з однолітками, ігри, власні правила, тенденції. Гра – це один зі способів впоратись зі стресом, відпрацювати складні переживання. У тривалій ізоляції складно повноцінно бути в цьому дитячому світі, хоч він необхідний.

А як на дітей і підлітків впливає дистанційне навчання?

Коли дитина перебуває у школі наживо або відвідує гурток, вона відчуває рамки і правила, що допомагають їй налаштуватись на навчальний процес, самоорганізуватись. Коли ж навчання – онлайн, то втрачається цілісне сприйняття ситуації, воно стає фрагментарним. Адже дитина не тільки сприймає та запам’ятовує інформацію і відтворює, вона її проживає та відчуває. Онлайн-формат не дає можливості для цього і знання закарбовуються не так цілісно.

Дистанційне навчання не може дати відчуття згуртованості, а для дітей і підлітків відчуття приналежності до групи є важливим.

Водночас діти молодшого шкільного віку недостатньо володіють навичками самоорганізації, тож вчитель у школі здійснює контроль, який є підтримкою. Під час онлайн-навчання здійснити такий контроль складно і дитина лишається сам на самі зі ситуацією – вона сама мусить себе контролювати і організовувати. Навіть попри допомогу батьків, дитина залишається без об’єкту вчителя, який їй допомагав.

Багато батьків скаржаться, що діти, а особливо підлітки, не хочуть вчитись онлайн, сприймають цей період як додаткові канікули. Як із цим бути?

Так, діти часто сприймають онлайн-навчання як щось несерйозне, щось таке, як канікули або онлайн-гра. Є випадки, як мені розповідали вчителі, що хтось з учнів може включити камеру і лягти далі спати. Тобто доброго навчального процесу не відбувається.

Батьки мають пояснити дитині, що це такий же урок, як наживо, що тут так само є рамки. Звісно, їх не можна забезпечити, як в школі, тож варто пояснити, що дитина має так само доглянути себе, вдягнутися так само, як вона була би на живому уроці, мати перерви між навчанням. Варто нагадати дитині, що ті првила етикету, які існують офлайн переносяться і в онлайн. Дитині важливо мати режим і повноцінний контроль від батьків – чи дитина була сьогодні на уроці, які вона має успіхи, які у неї домашні завдання. Залученість батьків має бути максимальною, щоб додавати дитині контролю.

Емоційна залученість дає зрозуміти, що це дійсно серйозно, а не канікули, гра чи відпочинок. До дитини мають бути вимоги. До дитини і до процесу мають зберігатися певні вимоги. 

Не можна говорити лише про обмеження онлайн, потрібно вміти побачити і можливості. Онлайн-навчання дозволяє мати інший вид взаємодії з вчителями та однокласниками.

Наскільки сильно під час карантину страждає соціалізація дітей і чим це може обернутись?

Діти ходять до школи не лише для того, щоб навчатись – вони ще спілкуються, взаємодіють з іншими, зустрічаються з труднощами і викликами. З іншими дітьми вони набувають соціальних компетенцій. Це важливий досвід, що відбувається поміж уроками.

Соціальний, емоційний інтелект потрібен для розвитку дитини. Тривалий карантин і період ізоляції забирають простір для напрацювання, підтримки і тренування цих навичок. Ідеться, наприклад, про уміння попросити про допомогу або надати її тому, хто потребує. Це формується саме у живих стосунках, а не онлайн.

Тому довга ізоляція може вплинути на побудову моделі стосунків у подальшому.

Із чим до вас звертаються батьки і діти упродовж карантину?

У моїй практиці після тривалого карантину побільшало запитів від батьків стосовно тривожності у дітей, підліткових запитів щодо соціальної тривоги. Тобто якщо підліток тривалий час не спілкується, не має взаємодії з іншими, то спілкування, що було звичним раніше, може викликати тривогу і дискомфорт. Це як, наприклад, коли ми довго користувались власним авто, а потім пересіли у громадський транспорт – некомфортно, потрібно адаптуватись.

Читайте також: У Львові 10-річну дитину підключили до апарату ШВЛ через Covid-19

Так само почастішали звернення щодо обсесивно-компульсивного розладу (нав’язливі дії, що виконуються з певною частотою, аби зняти напруження – ред.). У деяких підлітків симптоми з’явились ще під час першого локдауну. ЗМІ весь час говорять про те, що потрібно мити руки, користуватись антисептиками. Так, нагадувати потрібно, але коли такої інформації забагато, це не сприяє психічному здоров’ю.

Читайте також: Львовом їздять машини та нагадують мешканцям про карантин. Відео

У підлітків та молодих людей почастішали звернення про панічні атаки, депресивні стани, загострилось почуття самотності. Це є наслідками колективної травми, яку переживаємо ми всі, не лише діти – трансформації відбуваються не тільки в індивідуальній площині, а і в загальносвітовому масштабі. Ця колективна травма також передається наступним поколінням – наслідки пандемії будуть довготривалими.

Питання у тому, як діти будуть опрацьовувати ці наслідки. Одним із найважливіших ресурсів для опрацювання колективної травми є стосунки в суспільстві, а ми в нинішньому контексті не завжди їх маємо. Можливо, у дітей, які зараз більшість часу проводять онлайн, будуть формуватись інші компенсаторні механізми для самозцілення від цієї травми. Тобто структура особистості у цих дітей змінюватиметься. Отже, все зводиться до відсутності живого стосунку.

Що порадите батькам, аби допомогти дітям зменшити вплив травми на них у часі пандемії?

Під час чергового локдауну важливо подбати про відчуття безпеки – дорослі є захистом і острівцем психологічної безпеки для дитини. Потрібно дати емоційну підтримку, дозволити дітям говорити про свої емоції. При цьому говорити з дітьми важливо тоді, коли вони самі хочуть і мають потребу. Варто запитати, які страхи є у дитини – це не сколихне їх страхи, а, навпаки, дасть можливість їх висловити. Важливо навчити дитину і навчитись самому концентруватись на сьогоднішньому дні – можна будувати плани на майбутнє, але пам’ятати при цьому про ситуацію невизначеності.

Діти часто запитують, коли це все завершиться. Батькам не варто боятись сказати, що вони не знають – ми справді не знаємо, можна щось прогнозувати, але достеменної відповіді немає. Ми мусимо показати і цю свою сторону – що ми живі люди і не знаємо всього.

Читайте також: Як проходить вакцинація від коронавірусу у Львові. Від питань до відповідей

Важливо не знецінювати спільні заняття творчістю. Будь-яка творчість здатна зцілювати негативні емоції, переживання. Діти мають знати, що вони не самі. Варто долучити дитину до буденних домашніх справ – це знижує рівень стресу. Ідеться про звичні речі, але вони допомагають досягнути психологічної безпеки.

Для кращого пережиття важливий власний простір – і для дорослих, і для дитини. Не всі, звісно, мають умови для цього, але потрібно кожному давати час побути наодинці, наскільки це можливо.

Де батькам, які працюють, навчаються з дітьми, займаються побутом, брати на все це сили?

Так, з одного боку здається, що час карантину є найкращим, щоб стати ближчими з дітьми, але іноді відбувається зовсім навпаки. Батьки часто виснажені і не завжди можуть зберігати емоційну рівновагу, тож відбуваються конфлікти.

Лайфхаки прості. Є час, що потрібно проводити разом, – це посприяє добрим стосункам. Але також має бути час окремо, навіть якщо батьки і діти фізично перебувають в одній кімнаті. Так менша дитина навчиться самостійно бавитись, а старша – самостійно вчитись. Карантин – це добра точка для зростання в плані самостійності дитини.

Батьки і діти не можуть перебувати в одному просторі 24/7. Діти потребують подібних собі – такого ж віку, з такими ж інтересами. Тож варто виходити на свіже повітря, змінювати діяльність.

Так само батькам потрібно дбати про себе – діти залежать від нашого емоційного стану. Важливо мати годину часу на свої потреби. Добра організованість, передусім психологічна, допомагає не виснажуватись.

Розмовляла Олександра Бодняк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.